Постанова № 29600749, 26.02.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 р. Справа № 804/2120/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Наталії Василієвни при секретаріШевцовій М.Ю. за участю: представників позивача представника відповідача Бабікової Р.І., Потьомкіна С.М. Коваленко В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2013 р. №0000141542 та №0000151542, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.01.2013 р. №0000141542 та №0000151542.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає спірні повідомлення-рішення прийнятими не на підставі, та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтованими, прийнятими без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що має наслідком їх неправомірність та є підставою для скасування.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги, зазначили, що господарські відносини з платниками податків ТОВ «Максметінвест», ТОВ «Детальсервіс», ТОВ «Електродизель» підтверджується первинною документацією та просив позов задовольнити повністю, з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що податкові повідомлення-рішення винесені правомірно, надав суду письмові заперечення від 26.02.2013 року, які містяться в матеріалах справи та зазначив, що підставою для висновків відповідача були акти податкових перевірок контрагентів позивача, які не знаходяться за своїм місцезнаходженням.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС» зареєстроване Дніпропетровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 11.06.2007 року та знаходиться на обліку в Дніпропетровській міжрайонній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, як платник податків.

Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби відповідно до пп.78.1.1 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р. (надалі - Податкового кодексу України) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків ТОВ «Максметінвест» (код ЄДРПОУ 37577447) за лютий 2012 р., ТОВ «Детальсервіс» (код ЄДРПОУ 37997840) за травень 2012 р., ТОВ «Електродизель» (код ЄДРПОУ 32949132) за березень 2012 р.

За результатами перевірки складений Акт № 772/221/30878290 від 25.12.2012 року, яким встановлено порушення ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216,ст. 662, ст. 655 та ст.656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (ч.5 ст.203 ЦК України) по правочинах; ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; ст. 44 Господарського кодексу України, п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст. 198 розділу 5 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VІ, в результаті чого ТОВ «ОАЗІС» було занижено суму ПДВ у розмірі 65 611,43 грн. у тому числі ТОВ «Максметінвест» на суму ПДВ 64166,66 гривень, у т.ч. - у лютому 2012 року на суму ПДВ 54166,66 гривень, в березні 2012 року на суму ПДВ 10 000 гривень, ТОВ «Електродизель» на суму ПДВ 1 306,67 гривень у т.ч. - у березні 2012 року на суму ПДВ 1306,67 гривень, ТОВ «Детальсервіс» на суму ПДВ 138,10 грн. у т.ч. - у травні 2012 року на суму ПДВ 138,10 гривень; пп.135.5.11, пп. 135.5.14 п.135.5 ст.135, п.137.4 ст.137, п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п.139.1.1, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ОАЗІС» було занижено податок на прибуток на суму 70 712 грн. в т.ч. за І квартал 2012 року на суму 70393 гривень та за ІІ квартал 2012 року на суму 319 гривень.

На підставі даного Акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення від 23 січня 2013 року за №0000151542 про збільшення розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 65612 грн. та нарахування штрафних санкцій за цим зобов'язанням в розмірі 32806 грн.; №0000141542 про збільшення розміру грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 70712 грн. та нарахування штрафних санкцій за цим зобов'язанням в розмірі 35356 грн..

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі такого висновку спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Згідно із актом перевірки основним видом діяльності позивача є будівництво будівель, що також підтверджується ліцензією Державної архітектурно-будівельної інспекції України серія АВ №590789, яка міститься в матеріалах справи.

Як встановлено судом, між підприємствами ТОВ «ОАЗІС» та ТОВ «Детальсервіс» укладено договір купівлі-продажу на поставку - замку дверного. Здійснення операції підтверджується податковою накладною №502 на суму 828,60 гривень, видатковою накладною №РН-000509, платіжним дорученням №820, яким було сплачено кошти за вказаний товар.

Однак, Дніпропетровською МДПІ було зроблено висновок про неможливість здійснення цієї операції на підставі висновків акту № 786/22-104/37997840 від 10.08.2012 року Західної МДПІ м. Харкова ДПС «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Детальсервіс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень-червень 2012 року», в якому зазначено, що вбачається, що наведені ознаки в акті, як кожний окремо, так і сукупності, дають обґрунтовані підстави вважати, що у ТОВ «Детальсервіс» наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності за квітень-червень 2012 року.

В тому числі, судом встановлено, що ТОВ «ОАЗІС» у ТОВ «Електродизель» придбав цемент на суму 7840,00 грн., на що було виписано податкова накладна, видаткова накладна, оплата між підприємствами підтверджується платіжним дорученням №410 від 16.03.2012 року.

Згідно із пояснень представника позивача в судовому засіданні доставка цементу відбулася на особистому автомобілі (Газель) працівником ТОВ «ОАЗІС», який знаходиться у штаті підприємства та виконує обов'язки підприємства на особистому транспортному засобі та надано суду наказ про прийняття на роботу водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, які містяться в матеріалах справи.

Висновки про нереальність здійсненої господарської операції працівники Дніпропетровської МДПІ зробили на підставі висновків акту №559/22-207/32949132 від 10.08.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Електродизель» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, за період 01.03.2012 року по 30.06.2012 року» Індустріальної МДПІ м. Харкова, в якому зазначено, що діяльність підприємства спрямована на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, в наслідок чого не можливо встановити об'єкти оподаткування по операціях з продажу та придбання товарів за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року.

В тому числі, на підтвердження взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Максметінвест» до суду та до перевірки надано: договір №29/11-1 від 29.11.2011 року, згідно із яким ТОВ «Оазіс» - Замовник, ТОВ «Максметінвест» - Підрядчик (Замовник дає завдання, а субпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи по влаштування внутрішньої системи водоканалу, каналізації, вентиляції, кондиціюванню та системи опалення відповідно тенденцій магазинобудуванню «АТБ» на об'єкті за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Гідропарковая, 17), довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт, податкова накладна №16 на суму 60 000,00 гривень, платіжне доручення №904 на суму 60000,00 гривень; договір №12/12-1 від 12.12.2011 року щодо виконання робіт по влаштування внутрішньої системи водоканалу, каналізації, вентиляції, кондиціюванню та системи опалення відповідно тенденцій магазинобудуванню «АТБ» на об'єкті за адресою: м. Харків, пр-т Перемоги, 75-А, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт, податкова накладна №17 на суму 140 000,00 гривень, платіжне доручення №905 на суму 140000,00 гривень; договір №11/01-1 від 11.01.2012 року щодо виконання робіт по влаштування внутрішньої системи водоканалу, каналізації, вентиляції, кондиціюванню та системи опалення відповідно тенденцій магазинобудуванню «АТБ» на об'єкті за адресою: м. Запоріжжя, вул. Металургів, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт, податкова накладна №15 на суму 185 000,00 гривень, платіжне доручення №906 на суму 185000,00 гривень. В тому числі, в матеріалах справи міститься ліцензія ТОВ «Максметінвест» на будівельну діяльність серія АГ №576301.

Однак за результатами перевірки було зроблено також висновок щодо відсутності факту реального вчинення господарських операцій з ТОВ «Мексметінвест» на підставі матеріалів перевірки ТОВ «Мексметінвест» працівниками ДПІ у Київському районі м. Харкова, а саме акту №1006/22-106/37577447 від 19.09.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Максметінвест» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2011 року по 31.05.2012 року», яким зроблено висновок про відсутність факту реального вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Проте, з даними висновками податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом (пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу).

Пунктом 138.2, статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9, пункту 139.1, статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином до суду та до перевірки позивачем наданні первинні документи, які підтверджують факт здійснення реальної господарської операції, не відповідність яких вимогам чинного законодавства відповідачем не встановлена та не спростована. За даними договорами було придбано будівельні товари (послуги), які використовувалися позивачем у господарській діяльності підприємства, відповідно до основної діяльності підприємства. Доказів не використання позивачем отриманих товарів (послуг) у господарській діяльності суду не надано та не зазначено. Крім того, як встановлено в судовому засіданні, між сторонами відсутній спір щодо наданих до перевірки первинних документів, що згідно ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доказуванню.

Заперечуючи реальне виконання угод між позивачем та контрагентами відповідач посилався на не знаходження контрагентів позивача, а саме ТОВ «Електродизель», ТОВ «Мексметінвест», ТОВ «Детальсервіс» за місцезнаходженням. Однак, судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб підприємців, що підтверджується матеріалами справи, таким чином позивач був розсудливим та обачливим при виборі контрагента.

В тому числі, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що передбачено ст.61 Конституції України.

Такі факти, як відсутність контрагентів позивача за юридичною адресою, в тому числі неподання ними податкової звітності та несплата необхідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій стосуються не позивача безпосередньо, а цього контрагента, а тому самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності позивача як платника податку та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Чинне податкове законодавства не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником продукції у своїй звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником до бюджету податку на додану вартість, фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Належних та допустимих доказів того, що позивач діяв без належної обачливості та йому мало бути відомо про порушення, допущені контрагентом, так само як і доказів узгодженості дій позивача та його з метою мінімізації податків ДПІ не подано. При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Отже, доводи представників відповідача стосовно недійсності вказаних правочинів на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки, які складені на підставі статті 73 Податкового кодексу України є не доведеними належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, з урахуванням доказів у їх сукупності, суд приходить висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення податкових повідомлень-рішень від 23.01.2013 р. №0000141542 та №0000151542 та відповідно і застосування штрафних (фінансових) санкцій належними та допустимими доказами, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2044 гривень 86 копійок, що підтверджується платіжним дорученням, що міститься в матеріалах справи, підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2013 р. №0000141542 та №0000151542 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000141542 від 23.01.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000151542 від 23.01.2013 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС» (код ЄДРПОУ 30878290) судові витрати у розмірі 2044 (дві тисячі сорок чотири) гривні 86 копійок.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 27 лютого 2013 року

Суддя Н.В. Боженко