Рішення № 29600087, 14.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-6/19050-2012 14.02.13

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал»

До державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі відокремленого підрозділу виробничого комплексу «Галант»

Про тлумачення змісту договору

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача Фещенко Р.В. (за дов.), Піддубна О.В. (за дов.)

від відповідача Меленний О.Б. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал» до державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі відокремленого підрозділу виробничого комплексу «Галант» про тлумачення пункту 1.1. договору від 25.10.2012 р. №7/10-12.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач відмовляється прийняти надані позивачем за договором від 25.10.2012 р. № 7/10-12 послуги через перевищення реальної вартості їх надання ціні договору, вважаючи це порушенням умов договору, тому позивач просив розтлумачити пункт 1.1. договору - предмет договору, а саме: питання можливості зміни вартості послуг в ході виконання договорів в сторону збільшення за рахунок їх дофінансування з боку позивача - виконавця за договором, а також питання щодо кінцевої стадії надання послуг зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини та питання кінцевої стадії формування ціни на такі послуги.

Вимога про тлумачення п. 1.1 договору про надання послуг № 7/10-12 від 25.10.2012 р. ґрунтується на тому, що ціна договору відповідає постанові КМУ від 26 липня 2001 року № 915, проте не охоплює всі стадії процесу утилізації у розумінні Закону України «Про відходи».

Ухвалою суду від 28.12.2012 р. було порушено провадження у справі № 5011-6/19050-2012.

До початку розгляду справи по суті від позивача надійшла заява про зміну предмету позову. З урахуванням змін позивач просить розтлумачити зміст договору від 25.10.2012 р. №7/10-12 про надання послуг, а саме: розтлумачити, що умова пункту 1.1 договору від 25.10.2012 р. №7/10-12 "ціна послуг 418,00 гривень за тонну" та пункту 1.2 договору "Замовник зобов'язується прийняти послуги, зазначені в п.1.1 Договору, та оплатити їх вартість відповідно до умов цього Договору" означає, що замовник зобов'язаний сплатити виконавцю за надані послуги зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини кошти з розрахунку 418 гривень за одну тонну зібраних, заготовлених та утилізованих паперових відходів як вторинної сировини, що виконавець у разі перевищення реальної вартості витрат на здійснення процесу збирання, заготівлі та утилізації паперових відходів як вторинної сировини від суми коштів, визначеної як ціна послуг за договором від 25.10.2012 р. №7/10-12 має право дофінансувати надання послуг зі збирання, заготівлі та утилізації паперових відходів як вторинної сировини за свій рахунок, та що від перевищення реальної вартості наданих виконавцем послуг зі збирання, заготівлі та утилізації паперових відходів як вторинної сировини від ціни, зазначеної у договорі, предмет цього договору не змінюється, а послуги за договором про надання послуг від 25.10.2012 р. №7/10-12 залишаються послугами зі збирання, заготівлі та утилізації паперових відходів як вторинної сировини, що дофінансування замовником за свій рахунок витрат на надання послуг зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини не може бути підставою для відмови у прийнятті наданих належної якості послуг за договором про надання послуг від 25.10.2012 р. №7/10-12.

У судовому засіданні 14.02.2013 р. представники позивача підтримали змінені позовні вимоги. На підтвердження своєї позиції надали науково-технічний експертний висновок професора екології, державного екологічного аудитора Крайнова І.П.

Відповідач у відзиві не заперечив щодо тлумачення пунктів 1.1 та 1.2 договору судом, проте просить суд розтлумачити, що вартість послуг позивача повинна відповідати ціні договору, а у разі перевищення реальної вартості надаваних виконавцем послуг зі збирання, заготівлі та утилізації паперових відходів як вторинної сировини від ціни, зазначеної у договорі, послуги перестають бути послугами зі збирання, заготівлі та утилізації паперових відходів як вторинної сировини.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

25.10.2012 р. між виробничим комплексом «Галант» державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (замовником) та товариством з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал» (виконавцем) укладено договір про надання послуг зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини №7/10-12 (далі - Договір).

Згідно з умовами цього Договору та додаткової угоди до нього позивач зобов'язувався надати послуги зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини, а саме: зобов'язувався зібрати на території України, заготовити та утилізувати 4,5 тонн паперу та картону. Ціна послуг, згідно з умовами Договору складає 418,00 гривень за тонну, загальна вартість Договору - 1 881 000,00 грн. з ПДВ.

Як свідчать пояснення сторін та наданий в матеріали справи лист відповідача до позивача від 30.11.2012 р. № 121, позивач надав послуги на виконання умов Договору, проте вартість їх за 1 тонну паперових відходів склала суму більшу, ніж ціна Договору, що відповідач вважає порушенням умов Договору та відмовляється прийняти послуги.

Як вбачається із матеріалів справи та пояснень представників сторін, сторони по-різному тлумачать пункт 1.1 Договору - предмет Договору в частині ціноутворення, а саме: відповідач вважає, що послуги зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини є такими в розумінні Закону України "Про відходи" у тому разі, якщо вартість їх надання відповідає тарифам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915 зі змінами та доповненнями, а у разі перевищення такої вартості за рахунок дофінансування таких послуг виконавцем послуги не відповідають предмету договору, перестають бути послугами з утилізації відходів та становлять виробничий процес виконавця, а тому не можуть бути прийняті замовником.

Таким чином у сторін існує спір щодо різного розуміння пункту 1.1. та 1.2 Договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам, визначено у частині 1 статті 12 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 цієї норми, до підвідомчості господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, та на інших підставах.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України встановлює способи захисту особою своїх прав та інтересів, одним з яких є тлумачення судом змісту правочину. Даний спосіб захисту передбачає, що коли стороні не зрозумілий зміст правочину чи окремих його умов або коли сторони по різному розуміють зміст правочину чи окремі його умови, сторона чи обидві сторони мають право звернутись до суду, який може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, а саме роз'яснити сторонам зміст правочину чи окремих його умов, використовуючи значення слів і понять, значення термінів, порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, з'ясуванням мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами тощо. Тлумаченням змісту правочину або окремих його умов є з'ясування, встановлення судом дійсної волі однієї сторони або обох сторін під час укладання правочину, яка виражена в певний пунктах, розділах правочину, та роз'яснення судом цієї волі сторонам.

Отже, тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.

Враховуючи, що сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення щодо предмету Договору та його співвідношенням із ціною, суд дійшов висновку про необхідність тлумачення Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач - державне підприємство «Укрекоресурси» в особі виробничого комплексу «Галант» здійснює свою діяльність у відповідності та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915 «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини». Зокрема, відповідач укладає договори з суб'єктами господарювання про надання послуг зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини. Кінцевим результатом такої комплексної послуги є отримання корисної продукції із зібраних (заготовлених) на території України відходів.

Виконання договорів, які укладає відповідач, має бути спрямоване на максимальне використання відходів як вторинної сировини, що запобігає шкідливому впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини, зменшенню використання у матеріальному виробництві невідновлювальних природних ресурсів, - тобто, сфера дії договорів та умови їх виконання повинні відповідати природоохоронному законодавству України.

Закон України «Про відходи» визначає поняття «утилізація» як «…використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів». При цьому під терміном «використання як матеріальних ресурсів» мається на увазі виготовлення (отримання) корисної продукції, яка має вартість і повинна мати попит в сфері виробництва та/або в сфері споживання. Таке тлумачення відповідає також науково-технічному експертному висновку, здійсненому професором, доктором технічних наук, професором кафедри екологічної безпеки Державної екологічної академії Мінприроди України, екологічним аудитором І.П. Крайновим за замовленням позивача. Таке ж визначення надало державне підприємство «Науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут міського господарства», який займається науково-технічною діяльністю у сфері комунального господарства, зокрема у сфері утилізації відходів.

Суд погоджується з таким тлумаченням поняття використання відходів як вторинних матеріальних ресурсів. Суд не розглядає питання використання відходів як енергетичних ресурсів, оскільки це не є предметом Договору, - позивач займається збиранням, заготівлею та утилізацією паперових відходів, а саме: збирає, заготовляє макулатуру (папір, картон) та виготовляє з неї паперові вироби (туалетний папір, картон для упаковки тощо).

Таким чином, у відповідності до Закону України «Про відходи», зазначених вище висновків, утилізація є процес отримання з відходів корисної продукції, і тільки після виготовлення такої продукції можна вважати процес утилізації завершеним.

Законодавство України не надає визначення терміну «вторинні матеріальні ресурси», а під терміном «матеріальні ресурси» розуміється корисна для виробництва сировина.

Відповідно до ДСТУ 4462.0.01:2005, а також до ДСТУ 3911-99 (ГОСТ 17.9.1.1-99), «вторинна сировина - сировина, отримана в результаті збирання, заготовляння та (або) переробляння відходів і яку використовують замість первинних сировини чи енергетичних ресурсів за наявних організаційно-виробничих і економічних передумов». Таким чином, вторинна сировина - це зібрані, заготовлені та перероблені відходи. Для переробки вторинної сировини мають існувати відповідні технології і організаційно-виробничі та/або економічні передумови, вона повинна використовуватися замість первинних матеріальних або енергетичних ресурсів, сировини, матеріалів. Тому є очевидним, що для здійснення процесу утилізації відходи мають використовуватись як вторинна сировина.

Вторинна сировина має вартість та попит на ринку, а тому вона може бути кінцевим продуктом утилізації. Але лише в тому разі, якщо вона буде передана підприємствам-виробникам для виготовлення з неї продукції, яка матиме широкий попит у сфері споживання, і тільки після такого приймання передачі вторинної сировини.

Предмет Договору на збирання, заготівлю та утилізацію відходів як вторинної сировини, укладеного між позивачем та відповідачем, не передбачає виготовлення конкретної продукції, а передбачає збирання відходів та їх заготівлю, у процесі чого отримується вторинна сировина, а також утилізацію (виготовлення із вторинної сировини продукції). Тому суд вважає, що для закінчення процесу утилізації необхідно переробити вторинну сировину у готову продукцію, а підтвердженням закінчення процесу утилізації відходів як вторинної сировини мають бути докази (довідка) про те, що вторинна сировина перероблена в корисну продукцію у повному обсязі (у разі, якщо виконавець не в повному обсязі сам утилізує вторинну сировину, то потрібне підтвердження відчуження зібраної вторинної сировини у повному обсязі підприємствам-виробникам (її продажу, передачі тощо).

Державний класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД) класифікує діяльність з утилізації відходів за кодом економічної діяльності 38.32 «Відновлення відсортованих відходів» та роз'яснює, що цей клас не включає виробництво нових видів продукції з вторинної сировини (незалежно від типу виробництва), таке виробництво відноситься до секції «C» - «Переробна промисловість».

Оскільки виробництво нових видів продукції із вторинної сировини не відноситься до послуг зі збирання, заготівлі та утилізації відходів, а є виробничою діяльністю переробних підприємств, то суд вважає, що процес формування ціни послуг по збиранню, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини (ціна договорів на збирання, заготівлю та утилізацію) може та повинна закінчуватись на стадії передачі вторинної сировини підприємству-виробнику. Тобто, ціна договору може включати витрати на здійснення збирання відходів, їх заготівлі (сортування, перевезення та перероблення у цінну вторинну сировину) та постачання цієї сировини підприємствам для виготовлення з неї товару та може бути кінцевою ціною процесу утилізації на стадії передачі вторинної сировини для виготовлення товару.

Така позиція позивача координується також з Порядком збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №224 від 2 жовтня 2001 року. Згідно пункту 9 цього Порядку, спеціалізовані підприємства, що здійснюють збирання та заготівлю використаної тари (упаковки), організовують приймальні пункти для приймання використаної тари (упаковки), проводять оброблення використаної тари (упаковки) згідно з відповідними стандартами, технічними умовами; укладають угоди на постачання використаної тари (упаковки) зі спеціалізованими підприємствами для її утилізації.

Тобто, послуги зі збирання та заготівлі відходів, які надаються спеціалізованими підприємствами, державне підприємство «Укрекоресурси» (відповідач) повинно фінансувати відповідно до встановленого постановою КМУ від 26 липня 2001 року № 915 тарифу, але при цьому такі підприємства не утилізують заготовлені відходи, а передають їх на утилізацію іншим спеціалізованим підприємствам.

Суд згоден з позицією позивача в тому, що від використання вторинної сировини, її перероблення в кінцевий продукт позивач як товаровиробник, як суб'єкт підприємництва повинен мати економічний ефект (прибуток). Замовник не повинен втручатись у виробничий процес та процес ціноутворення товаровиробника, у тому числі і в тих питаннях, самостійно надає послугу контрагент чи покладає її надання на іншу особу, залишаючись при цьому відповідальним перед замовником. Виконавець має право витрачати на виробництво продукції власні (або залучені) кошти, у тому числі і на стадії збирання-заготівлі, збільшуючи вартість надаваних послуг без погодження з замовником, якщо таке дофінансування він здійснює за свій рахунок та не вимагає від замовника перегляду ціни договору.

Загальні принципи господарювання в Україні визначені Господарським кодексом (стаття 6). Це свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Виходячи з цих принципів, відповідач не має права втручатись у виробничий процес позивача, впливати на процес формування затратної частини надання послуг чи іншим чином контролювати виробничу діяльність позивача, окрім як аналізувати надані виконавцем документи чи іншим шляхом, передбаченим договором.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Змістом договору є умови, які сторони передбачили в угоді. Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. До істотних умов відносяться умови про предмет договору, умови, які визначені істотними законом, а також ті умови, щодо яких сторонами обов'язково повинна бути досягнута згода.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Предметом господарського договору є господарські зобов'язання, за якими боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 Господарського кодексу (технічні регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори, технічні умови), а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до цієї норми, умови про предмет договору повинні включати визначення матеріального об'єкта договірного зобов'язання: найменування (номенклатуру, асортимент) товару, сутність та перелік послуг, результат робіт, кількісні показники поставки продукції, виконання робіт, надання послуг; вимоги до їх якості, які визначаються посиланням на відповідні державні стандарти або на технічні умови, або вимоги, яким має відповідати товар (встановлюються у технічній документації, зразках, еталонах). В усякому разі товар, результати робіт, послуг мають бути придатними для використання у цілях, для яких вони призначені.

У Договорі, який тлумачить суд, предмет відображений - це послуги зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини. Визначена територія, на якій будуть надаватись послуги - Україна, вид вторинної сировини - папір, картон, та обсяг її заготівлі. Таким чином, предмет Договору відповідає вимогам статті 180 ГК України. Щодо необхідності зазначати в цій частині відповідність послуг стандартам, то такі стандарти, технічні умови тощо щодо послуг по збиранню, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини ні сторонам, ні суду невідомі, вони відсутні в базі чинного законодавства. Стандарти щодо якості товару, який підприємства-виконавці отримують в результаті утилізації відходів як вторинної сировини, зазначати недоцільно, оскільки даним Договором не передбачається отримання товару як результат послуг.

Згідно статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 5 статті 180 ГК України, ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Ціна - це грошова сума, яку одна сторона сплачує іншій за надану річ, товари, послуги, роботи. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 р. та ч. 3 ст. 189 Господарського кодексу України існують три види цін: вільні; державні фіксовані ціни; регульовані ціни.

Державні фіксовані ціни є обов'язковими для сторін і визначаються у конкретній сумі державними органами. Регульовані ціни визначають як державні органи, так і органи місцевого самоврядування, обмежуються вони вказівкою на граничний розмір, або на коефіцієнт до ціни, або на рівень рентабельності, який не може бути перевищений. За порушення державних фіксованих та регульованих цін встановлені відповідні санкції (ст. 14 Закону України «Про ціни і ціноутворення»). В усіх інших випадках сторони можуть встановлювати ціни на товари, роботи, послуги самостійно, за погодженням між собою. Ціна може визначатися безпосередньо в договорі або в додатках до нього (специфікації, кошторис).

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915 зі змінами і доповненнями затверджено тарифи на послуги із збирання, заготівлі та утилізації використаної тари і пакувальних матеріалів, а тому ціна Договору, який підлягає тлумаченню, повинна відповідати затвердженим тарифам.

Ціна Договору 418 гривень за надання послуг зі збирання, заготівлі та утилізації однієї тонни відходів паперу, картону відповідає встановленим тарифам (максимальний тариф - 420 гривень за тонну).

Наданий для тлумачення договір - це договір про надання послуг.

Згідно статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, у сторін відсутній спір щодо факту надання послуг. Позивач не заперечує, що вартість наданих ним послуг перевищує ціну договору. Такий факт викликає у відповідача сумніви щодо віднесення наданих позивачем послуг до послуг зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини, які, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915, фінансуються за рахунок коштів відповідача у межах тарифів, встановлених цією постановою (зі змінами та доповненнями).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2010 р. N 39 затверджено порядок використання коштів, що надходять як плата за послуги з організації збирання, заготівлі та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари. Відповідно до п. 3 Порядку кошти відповідача мають спрямовуватись, зокрема, на розвиток системи збирання, заготівлі та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари в регіонах; створення потужностей з утилізації відходів як вторинної сировини; розроблення та реалізацію у регіонах інвестиційних проектів, пов'язаних з впровадженням новітніх технологій поводження з відходами та роздільного збирання твердих побутових відходів, на умовах співфінансування за рахунок місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ, організацій, громадян та екологічних (зелених) інвестицій.

Таким чином, законодавство допускає співфінансування, а отже, дофінансування коштів підприємствами-виконавцями до сум, які перераховуються державним підприємством «Укрекоресурси» як плата за послуги утилізації, можливе та не суперечить чинному законодавству України, а також не призводить до зміни суті надаваних виконавцем послуг.

Враховуючи викладене вище, положення Закону України «Про відходи», ДСТУ, зміст постанови КМУ від 26 липня 2001 року зі змінами та доповненнями, порядку використання коштів, що надходять як плата за послуги з організації збирання, заготівлі та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари, затвердженого постановою КМУ від 20 січня 2010 року, КВЕД, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Розтлумачити зміст договору від 25 жовтня 2012 року №7/10-12 про надання послуг, укладений між державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі відокремленого підрозділу виробничий комплекс «Галант» (замовником) та товариством з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал» (виконавцем), наступним чином:

- умова пункту 1.1 договору від 25 жовтня 2012 року №7/10-12 "ціна послуг 418,00 гривень за тонну" та пункту 1.2 договору "замовник зобов'язується прийняти послуги, зазначені в п.1.1 договору, та оплатити їх вартість відповідно до умов цього договору" означає, що замовник (ДП "Укрекоресурси" в особі ВК "Галант") зобов'язане сплатити (перерахувати) виконавцю (ТОВ "Папір-Мал") за надані послуги зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини кошти з розрахунку 418 гривень за одну тонну зібраних, заготовлених та утилізованих паперових відходів як вторинної сировини,

- виконавець (ТОВ "Папір-Мал") у разі перевищення реальної вартості витрат на здійснення процесу збирання, заготівлі та утилізації паперових відходів як вторинної сировини від суми коштів, визначеної як ціна послуг за договором від 25 жовтня 2012 року №7/10-12, має право дофінансувати надання послуг зі збирання, заготівлі та утилізації паперових відходів як вторинної сировини за свій рахунок, та що від перевищення реальної вартості надаваних виконавцем послуг зі збирання, заготівлі та утилізації паперових відходів як вторинної сировини від ціни, зазначеної у договорі, предмет цього договору не змінюється, а послуги за договором про надання послуг від 25 жовтня 2012 року №7/10-12 залишаються послугами зі збирання, заготівлі та утилізації паперових відходів як вторинної сировини,

- дофінансування замовником (ТОВ "Папір-Мал") за свій рахунок витрат на надання послуг зі збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини не може бути підставою для відмови у прийнятті наданих належної якості послуг за договором про надання послуг від 25 жовтня 2012 року №7/10-12.

Стягнути з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі відокремленого підрозділу виробничого комплексу «Галант» (04073 м. Київ, вул. Фрунзе, 160 літера р, код 33059847) на корить товариства з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал» (11602, Житомирська область, м. Малин, вул. Неманихіна, 2, код 30477405) 1073 грн. судового збору.

Рішення підписано 25.02.2013 р.

Суддя С. А. Ковтун