Постанова № 29593760, 18.12.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/14987/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13:40

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі Пономаренко В.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс», м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012р. № 0000642341 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість та від 22.10.2012р. № 0000622341 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток,-

за участю представників сторін:

від позивача: Сідоренка М.А. - за дов. від 06 листопада 2012 року

від відповідача: Леонова І.Е. - за дов. від 15 березня 2012 року

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012р. № 0000642341 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість та від 22.10.2012р. № 0000622341 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 22.10.2012р. № 0000642341 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість та від 22.10.2012р. № 0000622341 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним отримано від відповідача запит про надання інформації та документів, що підтверджують фінансово-господарські відносини з ТОВ «Трансвугілля» за травень 2012 року від 16.07.2012р. № 11030/10/22-3. Листом від 27.07.2012р. № 306/12 ним було надано на адресу відповідача засвідчені копії первинних, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують фінансово-господарські відносини з ТОВ «Трансвугілля» за вказаний період. 28.09.2012р. позивач знову отримав запит податкового органу № 17754/10/15-213 щодо надання інформації та документів, що підтверджують фінансово-господарські відносини з ТОВ «Трансвугілля» за травень 2012 року. Листом від 2.10.2012р. відповідачу надано відповідь та пояснення стосовно господарських операцій з ТОВ «Трансвугілля» з вказанням на те, що така інформація та документи надавались раніше. Однак, 05.11.2012р. ним одночасно отримано рекомендованим листом повідомлення № 117 від 05.10.2012р. про проведення документальної позапланової перевірки платника податків, копію наказу «Про проведення невиїзної позапланової документальної перевірки» від 05.10.2012р. № 509 та акт «Про результати проведення невиїзної позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за травень 2012 року по взаємовідносинах із ТОВ «Трансвугілля».

При цьому, згідно п.п 79.2, 79.3 ст.79 Податкового Кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Тобто, враховуючи те, що відповідачем документи, які повинні бути направлені до початку проведення перевірки направлено позивачу разом з документами, якими оформлено результати проведення перевірки, вважає, що відповідачем порушено приписи чинного законодавства щодо проведення перевірок платників податків та не надано позивачу права надати відповідні пояснення та зауваження під час проведення перевірки.

Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. Зазначає, що за наслідками невиїзної позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» встановлені порушення ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, правочини укладені позивачем з ТОВ «Трансвугілля» визнано нікчемними, висновки, викладені в акті перевірки є такими, що відповідають приписам чинного законодавства, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 20335263, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. справи 31 - 32).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи (арк. справи 15 - 28) Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасної сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за травень 2012р. по взаємовідносинах з ТОВ «Трансвугілля», про що складено акт перевірки від 09.10.2012р. № 2543/22-313/20335263.

Згідно п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом видатках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Пунктом 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України встановлено, що про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Стаття 78 Податкового кодексу України, визначає обставини для проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

П.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України встановлено, що за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розпис копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У відповідності до вимог пункту 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм, суд приходить до висновку стосовно того, що перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки і лише виконання всіх вказаних умов надає право податковому органу на початок проведення податкової перевірки, після неотримання протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту письмових пояснень платника податків.

Відповідачем направлено ТОВ «Інтербіс» письмовий запит від 21.09.2012р. № 17754/10/15-213 про надання інформації, документів та пояснень щодо взаємовідносин з ТОВ «Трансвугілля», який отримано позивачем 28.09.2012р., про що свідчить вхідний штамп на копії запиту за № 171-1/12 (арк. справи 10).

Враховуючи викладене, у ТОВ «Інтербіс» строк для надання документів та пояснень для проведення перевірки, терміном 10 робочих днів, почався з моменту отримання запиту, а саме, з 28.09.2012р.

Свій обов'язок по наданню документів підприємство виконало, надавши ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області ДПС пояснення від 12.10.2012р. № 446/12, які отримані податковим органом 15.10.2012р. (арк. справи 11).

Відповідачем до матеріалів справи надано поштові квитанції про направлення позивачу наказу 05.10.2012р., акту перевірки 09.10.2012р. та податкових повідомлень-рішень 22.10.2012р. (арк. справи 207). При цьому, доказів отримання вказаних документів позивачем з датою їх отримання (поштових повідомлень) до матеріалів справи не надано.

Тобто, без дотримання строків, визначених статтею 78 Податкового кодексу України, що обмежило право платника податків на надання інформації та пояснень стосовно питань, викладених в письмовому запиті, податковим органом з 05.10.2012р. по 09.10.2012р. проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасної сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за травень 2012р. по взаємовідносинах з ТОВ «Трансвугілля», за результатами якої складено акт перевірки від 09.10.2012р. № 2543/22-313/20335263 та встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім того, в акті перевірки вказано, що копія наказу та направлення на перевірку від 05.10.2012р. вручені під розписку головному бухгалтеру ТОВ «Інтербіс» ОСОБА_3, що не підтверджується ані матеріалами справи, ані поясненнями сторін.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що податковим органом було порушено порядок призначення та проведення позапланової невиїзної документальної перевірки платника податків.

За результатами перевірки начальником податкового органу 22.10.2012р. згідно із п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58, за порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000642341, яким позивачу зменшено розмір суми від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 99 955,00 грн. (арк. справи 29); за порушення п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138, п. Податкового кодексу України прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000622341, яким позивачу збільшено розмір суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 104 953,00 грн. та визначено штрафні санкції на суму 52 477,00 грн. (арк. справи 30).

З матеріалів справи вбачається, що документальна позапланова невиїзна перевірка, в результаті якої було складено акт від 09.10.2012р. № 2543/22-313/20335263 про результати невиїзної документальної позапланової перевірки ТОВ «Інтербіс», була визначена відповідачем по даній адміністративній справі як документальна.

В акті перевірки зазначено, що при перевірці використано матеріали камеральної перевірки ТОВ «Трансвугілля» (акт отриманий від Іллічівського відділення Маріупольської ОДПІ від 17.08.2012р. № 196/15-36319121), яким встановлено недодержання вимог ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, контрагент позивача не мав достатньо трудових ресурсів, виробничих ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності, у зв'язку з чим, вказані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків між ТОВ «Трансвугілля» при придбанні товарів у ТОВ «Магвіст» та їх подальшої реалізації на ТОВ «Інтербіс» (арк. справи 18).

Відповідно до пп. 1.4.6 п. 1.4 ст. 1 Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПА України від 18.04.2008 року № 266, документальна невиїзна перевірка - перевірка, яка проводиться у приміщенні органу ДПС на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подання.

Відповідно до пункту 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 зазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів і України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи: розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-XIV встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, і одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищезазначене, з акта перевірки від 09.10.2012р. вбачається, що висновки перевірки зроблені лише на підставі наявних в ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області ДПС даних інформаційних баз, податкових декларацій, податкових та видаткових накладних (арк. справи 18), без врахування інших документів, обов'язкових для проведення такої перевірки, без врахування документів, що стосуються спірних операцій та надавались податковому органу раніше на його запит листом від 27.07.2012р.№ 306/12 (арк. справи 8). За таких обставин, суд приходить до висновку, що результати перевірки, викладені відповідачем в акті про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Інтербіс» з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасної сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за травень 2012р. по взаємовідносинах з ТОВ «Трансвугілля», ґрунтуються без дослідження належних документів, які необхідно складати залежно від певного виду господарської операції.

Судом встановлено, що позивачем було укладено:

- договір постачання № 22-08/2011 від 22.08.2011р. згідно з яким ТОВ «Трансвугілля» (Продавець) зобов'язується передати у власність товар - вугілля, а ТОВ «Інтербіс» (Покупець) - прийняти та оплатити вказаний товар (арк. справи 132 - 137). На підставі отриманих від «Трансвугілля» актів приймання, накладних, податкових накладних, посвідчень якості (арк. справи 138 - 161) позивач сформував валові витрати та податковий кредит.

Податковий кредит та валові витрати по вказаним операціям було відображено в податковій звітності (арк. справи 62 - 131).

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, яким донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток, ПДВ та застосовані штрафні санкції на загальну суму 257 385,00 грн. є крім підстав проведення перевірки, доведення обставини виконання позивачем договору, укладеного з ТОВ «Трансвугілля», а також доведення порушення позивачем приписів п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу зменшено розмір суми від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 99 955,00 грн.; порушення приписів п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138, п. Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу збільшено розмір суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 104 953,00 грн. та визначено штрафні санкції на суму 52 477,00 грн.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні норми містяться у ст. 180 Господарського кодексу України, згідно із якою господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Кодексу, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

На підставі отриманих накладних, згідно з якими проведено відгрузку вугілля від ТОВ «Трансвугілля», посвідчень якості вугілля марки «АКО», позивачем сформовано валові витрати за період 2 кв. 2012р. Розрахунки за придбані товари проводились на підставі накладних, актів приймання-передачі вугілля, про що свідчать виписки банків (арк. справи 138 - 168).

На момент здійснення спірних операцій порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту, формування бюджетного відшкодування визначались ст. 185, 188, 200, 201 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 185.1 ст. 185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Про факт реальності та товарності господарських операцій позивача з його контрагентом свідчать наявні в матеріалах справи отримані податкові накладні від 27.04.2012р. № 23, від 27.04.2012р. № 22, від 28.04.2012р. № 24, від 29.04.2012р. № 25, від 14.05.2012р. № 31, від 17.06.2012р. № 44 (арк. справи 169 - 174).

Факт сплати за поставлений товар підтверджується банківськими виписками (арк. справи 162 - 168).

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Зазначене спростовує твердження відповідача про завищення суми податкового кредиту, оскільки приписами ст. 198 Податкового кодексу України чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Факт реалізації отриманої вугільної продукції підтверджується контрактами № 07/02 від 25.02.2009р., № 01/07 від 09.07.2009р. згідно з якими ТОВ «Інтербіс» (Продавець) зобов'язується передати у власність Покупця - компанії «METCOAL S.A.» (м. Женева) та компанії «METCOAL TRADING S.A.» (м. Женева) відповідно, товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його. Товаром за вказаними контрактами є вугілля марки «АКО», передача якого Покупцю підтверджується актами приймання-передачі вугільної продукції (арк. справи 178 - 189).

Крім викладеного, слід зауважити, що відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦКУ встановлена презумпція правомірності правочину, зокрема дана норма визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що висновки акту перевірки щодо нікчемності господарських операцій базуються виключно на припущеннях податкового органу. Жодного доказу неможливості здійснення таких операцій до суду не надано.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків, є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що в свою чергу приводить до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Податковий орган формуючи такі, не притаманні йому висновки та приймаючи такі рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсними, що приводить до безпідставного прийняття рішень.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України, які є обов'язковими для суду, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та необґрунтованим. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

За таких обставин, висновки відповідача про порушення позивачем приписів ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, є безпідставними.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства з податку на прибуток на суму 104 953,00 грн., застосування до нього штрафних санкцій в сумі 52 477,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням від 22.10.2012р. № 0000622341 є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012р. № 0000642341 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість та від 22.10.2012р. № 0000622341 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби від 22.10.2012р. № 0000642341 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 99 955,00 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби 22.10.2012р. № 0000622341 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 104 953,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 52 477,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 грудня 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 21 грудня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.