Рішення № 29593552, 20.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/18116-2012 20.02.13

За позовом Спеціально-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Украгропром»

про стягнення 326 064, 13 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Бондарюк Є.М.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спеціально-генетичний інститут Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення звернувся до Господарського суду міста Києві з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Украгропром» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № КН-27/09/11-01 від 27.09.2011 р. у розмірі 303 050, 20 грн., 11 679, 55 грн. - пені та 11 3334, 38 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, отриманого за вищевказаним договором.

Крім того, пред'являючи позовну заяву до суду, позивач просив вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачеві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-51/18116-2012 та призначено дану справу до розгляду у судовому засіданні на 23.01.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України; розгляд спору продовжено на п'ятнадцять днів.

Розглянувши у даному судовому засіданні заяву позивача про накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачу, суд відмовляє у її задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 сформульована позиція Вищого господарського суду України та зазначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Разом з тим, позивачем не обґрунтовано необхідність вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі, не зазначено які докази свідчать про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду, а також не надано жодного доказу, який би свідчив про ймовірність ускладнення чи неможливість виконання судового рішення, а відтак - суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачеві.

Між тим, суд відзначає, що відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

У пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 05.07.2012 № 01-06/869/2012 «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" зазначається, що відповідно до абзацу третього частини другої статті 6 Закону у разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову. Відповідне зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду таких заяв.

За таких обставин, судовий збір за розгляд заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не підлягає стягненню.

У даному судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу: 04060, м. Київ, вул. Щусєва, 36 та отримані повноважним представником, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від відповідача не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 20.02.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.09.2011 р. між Спеціально-генетичним інститутом Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Украгропром» укладено договір купівлі-продажу № КН-27/09/11-01, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийти у власність та оплатити визначений договором товар.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору загальна вартість договору складає 303 050, 20 грн. з яких: 302 116, 00 грн. - вартість товару та 934, 20 грн. - вартість мішків (тара).

Відповідно до п. 4.2. договору термін поставки складає 7 робочих днів з моменту оплати відповідачем.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що відповідач зобов'язаний провести оплату товару протягом п'яти банківських днів з моменту підписання договору.

Згідно з п. 7.5. договору у випадку порушення відповідачем строку оплати, останній сплачує на корчить позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати.

Договір, відповідно до п. 10.1., вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Як встановлено судом, позивач передав, а відповідач прийняв обумовлений договором № КН-27/09/11-01 від 27.09.2011 р. товар вартістю 302 116, 00 грн. та мішки на суму 934, 20 грн., що підтверджується накладними № 631 від 24.10.2011 р., № 630 від 24.10.2011 р. та № 629 від 24.10.2011 р., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, в матеріалах справи містяться довіреності Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Украгропром» № 942 від 28.09.2011 р. та № 950 від 03.10.2011 р., якими уповноваженого Кривого Михайла Семеновича на отримання товарно-матеріальних цінностей від Спеціально-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення.

Листом вих. № 864 від 28.09.2011 р. відповідач гарантував оплату вартості товару в термін до 01.12.2011 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено зобов'язання щодо сплати вартості товару, отриманого за договором № КН-27/09/11-01 від 27.09.2011 р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 303 050, 20 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

За умовами договору на відповідача покладено обов'язок здійснити оплату вартості товару протягом п'яти банківських днів з моменту підписання договору, тобто не пізніше 04.10.2011 р.

Відповідач доказів на підтвердження належного викання зобов?язань з оплати товару, отриманого за договором № КН-27/09/11-01 від 27.09.2011 р., або доказів на підтвердження наявності об'єктивних причин їх невиконання, не надав, заявлені позивачем вимоги не спростував.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № КН-27/09/11-01 від 27.09.2011 р., а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в часині стягнення заборгованості за договором договору № КН-27/09/11-01 від 27.09.2011 р. у розмірі 303 050, 20 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 11 679, 55 грн. - пені та 11 334, 38 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В той же час, умовами договору № КН-27/09/11-01 від 27.09.2011 р. встановлено обов'язок відповідача сплатити пеню у разі порушення строку оплати товару, встановленого договором.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені та 3 % річних від простроченої суми.

Позивачем нараховано пеню за період з 30.11.2011 р. до 03.03.2012 р. у розмірі 11 679, 55 грн.

Розрахунок позивача перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства України.

При цьому, 3 % річних від простроченої суми позивачем нараховано за період з 03.10.2011 р. до 31.12.2012 р., в той час як заборгованість за договором у відповідача виникла з 05.10.2011 р.

Таким чином, відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3 % річних підлягає розрахунку за період з 05.10.2011 р. до 31.12.2012 р.

Між тим, нараховані позивачем 3 % річних від простроченої суми не перевищують розрахунок суду, а відтак - підлягають стягненню у розмірі, визначеному позивачем, що становить 11 679, 55 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, у разі сплати судового збору у більшому розмірі.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Спеціально-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Украгропром» (04050, м. Київ, вул. Щусєва, 36, код ЄДРПОУ 36529168), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Спеціально-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення (65036, м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, код ЄДРПОУ 00494628) заборгованість у розмірі 303 050, 20 (триста три тисячі п'ятдесят грн. 20 коп.) грн., 11 679, 55 (одинадцять тисяч шістсот сімдесят дев'ять грн. 55 грн.) грн. - пені, 11 334, 38 (одинадцять тисяч триста тридцять чотири грн. 38 коп.) грн. - 3% річних та 6 521, 28 (шість тисяч п?ятсот двадцять одна грн. 28 коп.) грн. - судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення (65036, м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, код ЄДРПОУ 00494628) судовий збір у розмірі 46, 72 (сорок шість грн. 72 коп.) грн., сплачений платіжним дорученням № 416 від 12.11.2012 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 5011-51/18116-2012р.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.02.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.