Постанова № 29591422, 19.02.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.13 Справа № 5015/3804/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С. М.

Марко Р. І.

при секретарі судового засідання А. Филистин

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 (апелянта) - не з'явився

розглянув апеляційну скаргу ТОВ «ТКС-Гідроресурс», м. Львів № 3-у від 05.12.2012 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 06.11.2012 р. (суддя Коссак С. М.)

у справі № 5015/3804/12

за позовом ТОВ «УніКредит Лізинг», м. Київ

до відповідача 1 ТОВ «Кварталбуд», м. Львів

до відповідача 2 ТОВ «ТКС-Гідроресурс», м. Львів

про стягнення солідарно заборгованості в розмірі 92 151, 18 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 06.11.2012 р. у справі № 5015/3804/12 задоволено позов ТОВ «УніКредит Лізинг», м. Київ, з ТОВ «Кварталбуд», м. Львів та ТОВ «ТКС-Гідроресурс», м. Львів солідарно стягнуто на користь позивача 78 763, 76 грн. боргу, 5 754, 85 грн. неустойки за прострочення сплати лізингових платежів, 1 145, 96 грн. 3 % річних, 6 486, 61 грн. неустойки за прострочення повернення предмету лізингу та 1 843 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач 1 належним чином не виконав договірні зобов'яання по сплаті лізингових платежів, в результаті чого у нього перед лізингодавцем виникла заборгованість. Позивач реалізував своє право на відмову від договору, однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про повернення відповідачем 1 предмета лізингу у встановлений договором строк. Оскільки виконання зобов'язань відповідачем 1 за договором фінансового лізингу забезпечено порукою, то заборгованість підлягає стягненню солідарно - з боржника (відповідача 2) та поручителя (відповідача 2).

У своїй апеляційній скарзі відповідач 2 просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що договір фінансового лізингу є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору та відсутність цього юридичного факту, з яким закон пов'язує настання прав та обов'язків сторін. Також апелянт вважає, що позивач пропустив строк пред'явлення вимоги до ТОВ «ТКС Гідроресурс» (поручителя), встановлений законом. Крім цього, зазначає, що позивач не вчинив дій для належного повідомлення відповідача 1 про дострокове припинення договору у спосіб, визначений та погоджений сторонами договору, внаслідок чого договір фінансового лізингу продовжує діяти, а тому, апелянт вважає, що у відповідача 1 не виникло обов'язку повернути предмет лізингу на умовах, визначених позивачем. Також апелянт вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати ч. 4 ст. 559 ЦК України про річний строк звернення кредитора з вимогою до поручителя, оскільки, на його думку, строк виконання основного зобов'язання в даному випадку не встановлений.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу направлялось на адресу відповідача 1, яка вказана у договорі, а також є його місцезнаходженням згідно Єдиного державного реєстру. Позивач вважає, що застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України в даному випадку є безпідставним, оскільки строк виконання основного зобов'язання встановлено в графіку лізингових платежів в додатку № 2 до договору - 25.03.2013 р. В свою чергу, позивач зазначає, що передбачений ст. 559 ЦК України 6-місячний строк звернення кредитора з вимогою до поручителя від дати настання строку виконання основного зобов'язання боржника ним дотримано і порука не припинена.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.08.2010 р. між ТОВ «УніКредит Лізинг» (лізингодавець) та ТОВ «Кварталбуд» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 1941L10/00, відповідно до п. 1.1 якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

Договір фінансового лізингу означає Загальні умови договору фінансового лізингу, Спеціальні умови договору фінансового лізингу, Додаток № 1(Специфікація) до договору, Додаток № 2 (Графік лізингових платежів) до договору та інші додатки, які будуть підписані сторонами.

Відповідно до Спеціальних умов № 1941L10/00 до договору та додатку № 1 до спеціальних умов, предметом лізингу є самоскид КрАЗ 65032 - 1 одиниця.

Відповідно до Спеціальних умов та додатку №1 до договору, позивачем надано відповідачу 1 у користування самоскид КрАЗ 65032, що підтверджується двостороннім актом приймання-передачі від 01.09.2010 р., що є доказом належного виконання лізингодавцем взятих на себе зобов'язань за договором.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 договору та графіку лізингових платежів (додатків № 2 до Спеціальних умов), відповідач 1 зобов'язався здійснювати періодичні щомісячні лізингові платежі у визначеній сумі 25 числа відповідного місяця.

Відповідно до п. 11.4 договору, лізингодавець (позивач) на свій розсуд має право в односторонньому порядку розірвати договір та вимагати повернення предмету лізингу, якщо лізингоодержувач (відповідач 1) не сплатив лізинговий платіж згідно додатку № 2 до договору фінансового лізингу повністю або частково, і якщо прострочення платежу становить більше 1 місяця; вимагати повернення предмету лізингу лізингоодержувавачем в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно додатку № 2 до договору фінансового лізингу повністю або частково, і якщо прострочення платежу становить більше 30 календарних днів.

Одностороння відмова від договору повністю чи частково будь-якою стороною можлива лише на умовах та в порядку, визначеному договором. Лізингодавець має право відмовитись від договору фінансового лізингу шляхом направлення письмового повідомлення лізингоодержувачу, зокрема, у випадку невиконання лізингоодержувачем положень розділу 2 договору протягом періоду, визначеного п. 2.1 договору або у випадку, передбаченому п.п. 5.4 - 5.5, 11.4 договору (п. 13.8 договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 1 допущено прострочення лізингових платежів більше ніж на 30 днів, тому позивач відповідно до п.п. 11.4, 13.8 договору та ч. 2 ст. 7 та п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», реалізував своє право на односторонню відмову від договору і надіслав відповідачу 1 повідомлення № 1364 від 26.06.2012 р. про відмову від договору фінансового лізингу та припинення його дії починаючи з 05.07.2012 р., що зумовлює необхідність повернення відповідачем 1 предмету лізингу.

Зазначене повідомлення № 1364 від 26.06.2012 р. були надісланні 27.06.2012 р. через орган поштового зв'язку за місцезнаходженням відповідача 1, яке зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців цінним листом з описом вкладення. Факт неотримання адресатом поштової кореспонденції та повернення її відправнику не породжує негативних юридичних наслідків для позивача, оскільки ним дотримано встановлені вимоги надіслання поштових відправлень.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Ч.ч. 1 та 2 ст. 292 ГК України передбачено, що лізингом є господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем 1 грошових зобов'язань, у нього виникла заборгованість за лізинговими платежами на загальну суму 78 763, 76 грн., яка підтримується позивачем і не заперечується відповідачем 1.

Враховуючи, що відповідач 1 своєчасно не сплачував лізингові платежі, він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, а тому вимоги позивача про стягнення основного боргу у сумі 78 763, 76 грн. є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами і такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно п. 8.2.1 договору, у разі несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченням суми за період з дати настання терміну платежу додати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Так, позивач нарахував відповідачу 1 за період з 25.10.2011 р. по 05.07.2012 р. неустойку в сумі 5 754, 85 грн., правильність якої перевірено судом, а відтак, неустойка підставно стягнута місцевим господарським судом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З огляду на ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», відмова позивача від договору є вчиненою з моменту, коли відповідач 1 довідався або міг довідатись про таку відмову, тому враховуючи ч. 3 ст. 651 ЦК України, договір фінансово лізингу є розірваний з 05.07.2012 р.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Згідно п. 11.5 договору та п. 7 ч. 2 ст. 11 вказаного Закону, у відповідача 1 виник обов'язок з повернення предмету лізингу у 3-денний строк, який лізингоодержувачем не дотримано, тому позивач нарахував правомірно неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нараховану на суму еквівалентній ціні предмету лізингу за період прострочення повернення предмету лізингу, яка становить 6 486, 61 грн. і підлягає стягненню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3 % річних, апеляційна інстанція вважає правомірним нарахування 1 145, 96 грн. 3 % річних за прострочення сплати лізингових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

У матеріалах справи міститься договір поруки № 1941L10/00/SUR від 26.08.2010 р., укладений між ТОВ «УніКредит Лізинг» (лізингодавець), ТОВ «Кварталбуд» (лізингоодержувач) та ТОВ «ТКС Гідроресурс» (поручитель), відповідно до якого відповідач 2 у випадку не виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань, повинен сплатити належні платежі протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги позивача про сплату.

Із матеріалів справи вбачається, що 12.07.2012 р. рекомендованим листом № 0407017941618 вимога позивача № 1461 від 06.07.2012 р. про сплату заборгованості по лізинговим платежам та по сплаті неустойки була надіслана поручителю із дотриманням порядку, передбаченому п. 3.3 договору поруки, на його адресу, яка вказана в договорі поруки та відповідає його місцезнаходженню згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Поручителем 17.07.2012 р. вимога отримана, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Договір поруки має додатковий до основного зобов'язання - договору фінансового лізингу, характер і укладається саме для забезпечення виконання основного зобов'язання, а поручитель згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність.

Відповідно до п. 2.2 договору поруки, поручитель зобов'язаний відповідати перед лізингодавцем за виконання зобов'язання лізиногоодержувача, що вказані в договорі фінансового лізингу, у тому ж обсяг, що й лізингоодержувач, та виконувати будь-які та всі інші умови договору поруки.

Зобов'язання поручителя за договором поруки є безумовними та не залежать від можливості примусового стягнення за договором фінансового лізингу, або відсутності будь-якої дії лізингодавця щодо стягнення за договором фінансового лізингу, або відмови лізингодавця від примусового стягнення за будь-яким положенням договору фінансового лізингу, або від отримання будь-якого рішення суду проти лізиногоодержувача або будь-якої дії, яка могла б звільнити роручителя від відповідальності за договором поруки (п. 1.3 договору поруки).

Відповідно до п. 3.8 договору поруки, договір припиняє свою дію тільки після повного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу або поручителем за цим договором.

Згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Якщо договором фінансового лізингу не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором строк пред'явлення лізингодавцем до поручителя вимоги про виконання зобов'язань має обчислюватись з моменту настання строку погашення згідно умов договору, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на сплату достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явлення вимоги до поручителя є як направлення/ вручення йому вимоги про сплату заборгованості по лізинговим платежам, так і пред'явлення до нього позову. При цьому, в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор (лізиногодавець) може звернутись до суду протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Таким чином, договір поруки не був припинений, оскільки позивач пред'явив вимогу до поручителя (відповідача 2) у межах 6-місячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання відповідача 1.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відтак, з відповідачів 1 та 2 підлягають стягненню солідарно заборгованість по лізингових платежах в сумі 78 763, 76 грн., 5 754, 85 грн. неустойки за прострочення сплати лізингових платежів, 1 145, 96 грн. 3 % річних та 6 486, 61 грн. неустойки за прострочення повернення предмету лізингу.

На момент розгляду спору в порядку апеляційного провадження доказів оплати заборгованості сторонами до суду не надано, у матеріалах справи такі відсутні.

Твердження апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 4 ст. 559 ЦК України про річний строк з дня укладення договору поруки на звернення кредитора з вимогою до поручителя, якщо строк виконання основного зобов'язання не встановлений, не заслуговують на увагу, оскільки строк виконання основного зобов'язання, за виконання якого поручився скаржник, - зобов'язання по сплаті лізингових платежів, встановлено до 25.09.2013 р., а також сторони погодили умову договору щодо припинення його дії в разі прострочення платежу більше 1 місяця (п. 11.4). Відтак, до спірних правовідносин дана норма (ч. 4 ст. 559 ЦК України) не підлягає застосуванню.

Крім цього, апелянтом при поданні апеляційної скарги платіжним дорученням № 1281 від 03.12.2012 р. сплачено 925 грн. судового збору замість належних до сплати 921, 50 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, апелянту слід повернути з державного бюджету України 3, 50 грн. зайво сплаченого судового збору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 06.11.2012 р. у справі № 5015/3804/12 залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ «ТКС-Гідроресурс», м. Львів - без задоволення.

2. Повернути ТОВ «ТКС-Гідроресурс», вул. Кн..Ольги, 1/5, м. Львів, 79053 код 36610145, з державного бюджету України (Отримувач коштів - УДКСУ у Личаківському районі м. Львова; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007620; банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області; код банку отримувача (МФО) 825014; рахунок отримувача 31216206782006; код класифікації доходів бюджету 22030001) 3, 50 грн. зайво сплаченого судового збору.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 22.02.2012 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Марко Р. І.