Рішення № 29591367, 21.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/913/13 21.02.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/913/13

за позовом державного підприємства «Антонов»;

до державного підприємства «Завод 410 цивільної авіації»;

про стягнення 1 089 652,35 грн.

Представники сторін:

від позивача: Гуль Г.Й., довіреність № 35/4403 від 12.04.2012р.;

від відповідача: Демський А.Л., довіреність № 48-4215 від 23.11.2012р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось державне підприємство «Антонов» (надалі - позивач) з позовом до державного підприємства «Завод 410 цивільної авіації» (надалі - відповідач) про стягнення 1 089 652,35 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 07-497-11 від 05.09.2011р. у визначений строк повністю не розрахувався за надані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 845877,43 грн., за час прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 155641,45 грн., штраф - 59 211,42 грн. та 3% річних у сумі 28922,06 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2013р. порушено провадження у справі № 910/913/13 та призначено її розгляд на 31.01.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 31.01.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.

Представник відповідача у судове засідання 31.01.2013р. не з'явився, проте 30.01.2013р. через загальний відділ господарського суду подав витребувані судом докази, окрім відзиву на позов, та клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю повноважного представника з'явитись у судове засідання.

Ухвалою від 31.01.2013р. суд відклав розгляд справи н 21.02.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

Присутній у судовому засіданні 21.02.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача позовні вимоги не оспорив, хоча письмовий відзив на позов не надав, проте заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання сторонам можливості врегулювати спір мирним шляхом.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечив, посилаючись на відсутність будь-яких доказів, що свідчать про наміри відповідача врегулювати спір.

Суд відмовив у клопотанні представника відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки останнє не підтверджено належними доказами, у відповідності зі ст. 33 ГПК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2011р. між позивачем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено Договір № 07-497-11, у відповідності з п.п. 1.1., 1.2. якого, виконавець зобов'язується у 2011 році надати замовникові послуги з навчання 43 індійських фахівців з доопрацювання літака Ан-32.

Загальна вартість даного договору становить 4107473,64 грн., у тому числі ПДВ 684578,94 грн. Детальна розбивка вартості договору приведена в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору (п. 3.1. договору.)

Згідно з п. 5.1. договору, послуги надаються у строк до 31.12.2011р.

Умовами п. 4.1. договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати на розрахунковий рахунок виконавця, зазначений в розділі ХІІІ договору, у розмірі 100% вартості послуг, зазначено в п. 3.1. договору, згідно з Додатком № 1, на протязі 10 банківських днів з моменту отримання від виконавця рахунку-фактури.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2011р. відповідач отримав вставлений позивачем рахунок-фактуру № СФ-0000869 від 21.09.2011р. на суму 4107473,64 грн.

04.10.2011р. сторони підписали та скріпили печатками Акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг), яким зафіксували факт надання позивачем, згідно Договору № 07-497-11 від 05.09.2011р., відповідачу послуг з навчання 43 індійських фахівців з модернізації літака Ан-32.

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач за надані позивачем послуги у визначений договором строк не розрахувався.

Натоміть, 12.06.2012р. сторони підисали акт заліку взаємних вимог за виконані роботи, внаслідок чого заборгованість відповідача за Договором № 07-497-11 від 05.09.2011р. зменшилась та станом на 12.06.2012р. становила 845 877,43 грн.

Крім того, сторонами був підписаний акт звірки розрахунків № 0000107 від 27.11.2012р., в якому відповідач також підтвердив наявність заборгованості в сумі 845 877,43 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем на день розгляду справи становить 845 877,43 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання послуг за Договором № 07-497-11 від 05.09.2011р., проте не надано доказів оплати цих послуг у повному обсязі, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 845877,43 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач просить суд, на підставі п. 7.2.1. договору, стягнути з відповідача штраф у розмірі 59211,42 грн. та пеню в сумі 155641,45 грн., які нараховані на частину заборгованості, що існувала у період з 06.10.2011р. по 06.04.2012р., а саме на суму боргу 845877,43 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 7.2.1. договору передбачено, що у разі порушення замовником строків оплати, вказаних у р. ІV договору, замовник перераховує виконавцю додатково до суми договору пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача при нарахуванні пені та штрафу за прострочку виконання грошових зобов'язань на приписи ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді пені та штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 23/225 від 28.02.2011р. та в постанові Вищого господарського суду Укаїні від 06.02.2013р. у справі № 5011-19/10975-2012.

Враховуючи ту обставину, що у п. 7.2.1. договору відсутнє посилання на приписи ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, а відповідачем допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання, тому заявлені позивачем вимоги про стягнення пені та 7% штрафу, підлягають стягненню на підставі норм чинного законодавства, що регулюють нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Так, спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її в сумі 65920,50 грн. за наступним розрахунком: 1) 845877,43 грн. х 15,5% (подвійна облікова ставка НБУ) х 169 днів прострочки (з 06.10.2011р. по 22.03.2012р.) : 100 : 365 = 60706,19 грн.; 2) 845877,43 грн. х 15% (подвійна облікова ставка НБУ) х 15 днів прострочки (з 23.03.2012р. по 06.04.2012р.) : 100 : 365 = 5214,31 грн.; 3) 60706,19 грн. + 5214,31 грн. = 65920,50 грн.

Крім того, оскільки прострочення по оплаті наданих послуг відповідачем мало місце більше ніж на 30 календарних днів, тому відповідно до умов п. 7.2.1. договору, позивач також просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 59211,42 грн.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково, крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 7.2.1. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплачених у встановлений договором строк наданих послуг, і є правовим наслідком прострочення оплати наданих послуг з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши наведаний у позовній заяві позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню в сумі 28922,06 грн. за період з 06.10.2011р. по 26.11.2012р., згідно розрахунку позивача, наведеним у позовній заяві, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, судом враховано, що згідно підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Оскільки позивачем пред'явлено позовні вимоги в загальному розмірі 1 089 652,35 грн., то судовий збір мав бути сплачений у розмірі 2 відсотки ціни позову, тобто 21 793,05 грн. Проте, з наявного в матеріалах справи оригіналу платіжного доручення від 23.04.2012р. № 2505 вбачається, що судовий збір сплачено у загальному розмірі 65640,00 грн., тобто більшому ніж передбачено законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1, частиною 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (у розмірі переплаченої суми).

Відповідно до пункту 4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011р. № 01-06/1625/20114, питання повернення сплаченого судового збору має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

З огляду на зазначене, судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову, згідно платіжного доручення від 23.04.2012р. № 2505, підлягає частковому поверненню позивачу з Державного бюджету України у розмірі 43 846,95 грн., а решта сплаченого позивачем судового збору, відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, тобто в сумі 19 420 грн. 19 коп.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства «Завод 410 цивільної авіації» (03151, м. Київ, Повітрофлотський пр.-т, 94; код ЄДРПОУ 01128297) на користь державного підприємства «Антонов» (03062, м. Київ, вул. Ак. Туполєва, 1; код ЄДРПОУ 14307529) 845 877 грн. 43 коп. - боргу, 65 920 грн. 50 коп. - пені, 59 211 грн. 42 коп. - штрафу, 28 922 грн. 06 коп. - 3 % річних, 19 420 грн. 19 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

4. Повернути на підставі рішення державному підприємству «Антонов» (03062, м. Київ, вул. Ак. Туполєва, 1; код ЄДРПОУ 14307529) з Державного бюджету України суму зайве сплаченого судового збору в розмірі 43 846 грн. 95 коп., перерахованого платіжним дорученням № 2505 від 23.04.2012р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/913/13.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 27.02.2013 р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов