Постанова № 29588236, 20.02.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 лютого 2013 р. № 820/385/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Мелконян А.П.

за участю представників сторін

позивача Шамрай С.А., Тищенко С.М.

відповідача Токар І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця Лозівської міської Ради Харківської області" до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним адміністративним позовом у якому з урахуванням уточнень просить суд скасувати прийняті на підставі акту перевірки від 10.02.2012 року № 176/23-304/03332731 податкові повідомлення рішення від 05.03.2012 року № 0000022220 та від 26.06.2012 року № 00000132310.

У судовому засіданні представники позивача адміністративний позов підтримали, просили вимоги задовольнити пославшись на те, що порушень законодавства позивач не допускав, податки обчислював правильно, спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Крім того, позивач послався на безпідставність висновків відповідача про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентами, оскільки за даними операціями товар/ послуги поставлені у повному обсязі, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, пославшись на те, що при проведенні перевірки позивача взятий до уваги висновок акту перевірки контрагента позивача, яким встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, порушення ч.1,5 ст.203, 215, п.1. ст.216, ст.228 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення ними по правочинах здійснених із постачальниками та покупцями.

Суд, заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи, про що йому видане відповідне свідоцтво серії А00 № 494081, на податковому обліку підприємство перебуває Лозівській ОДПІ (а.с.8,10 т.1) Згідно довідки статистики АБ № 632660 основними видами діяльності підприємства в тому числі є будівництво доріг і автострад (42.11)-а.с.9, т.1.

У період з 30.01.2012 року по 03.02.2012 року фахівцями відповідача проведено документальну позапланову перевірку підприємства-позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового кредиту по податку на додану вартість та правомірності віднесення до складу валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Байкара» за серпень - вересень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 10.02.2012 року № 176/23-304/03332731, яким встановлено порушення п.44.1 ст.44, п.186.3 ст.186, п.193.1 ст.193, п.198.3,198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань по сплаті до бюджету податку на додану вартість по декларації з ПДВ за вересень 2011 року на суму 53097 грн., а саме за рахунок завищення від'ємного значення по податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 29029 грн. та за рахунок заниження позитивного значення по податку на додану вартість за вересень 2011 року на 24068,00 грн.; п.44.1 ст.44, п.п.138.1-138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження по сплаті до бюджету сум податку на прибуток по декларації за 2-3 квартал 2011 року в сумі 28733 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення стосовно позивача податкових повідомлень - рішень від 05.03.2012 року:

№ 0000022220, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 60371,25 грн., в тому числі за основним платежем 53097 грн., за штрафними санкціями 12374,25 грн.;

№ 0000032220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 35916,25 грн., в тому числі за основним платежем 28733,00 грн. та штрафні санкції 7183,25 грн.

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідач скористався правом адміністративного оскарження, відповідно до приписів ст..56 ПК України, за результати якого податкове повідомлення рішення від 05.03.2012 року № 0000032220, скасовано в частині визначення штрафних санкцій та прийняте рішення від 26.06.12 року № 0000132310.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАСУ країни суд зазначає наступне.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище, суд не приймає посилань позивача на те, що наявність податкових накладених є беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

Так із долучених до матеріалів справи документів встановлено, що між позивачем та ТОВ «Байкара» укладено договір поставки від 10.01.2011 року № ДГ-10/01-11 щодо купівлі бітуму усіх марок, сировини для виробництва нафтобітумів, мазуту.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах вказаного договору, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Байкара» податкові накладні від 19.08.20111 року № 123 на загальну суму 174175,00 грн.; від 23.09.2011 року № 133 на загальну суму 144408,00 грн. Дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказу ДПА України від 21.12.2010 року № 969, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень №653 від 23.08.2011 року; № 794 від 06.10.11 року; № 833 від 18.10.2011 року встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Факт отримання товару та взяття його на облік підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними № РН-000756 від 19.08.2011 року, № РН-000933 від 23.09.2011 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахункам 631, 201 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29.

Судовим розглядом встановлено та не оспорюється сторонами по справі, що довіреність на отримання мазуту у ТОВ «Байкар» позивачем не виписувалися. Умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей регламентовано Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99), дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Суд також зауважує, що із досліджених в судовому засіданні матеріальних звітів, виписок по рахунку 201 встановлено, що ціни на мазут у серпні - вересні 2011 року не відповідають цінам, визначеним у податкових накладних: ціна за мазут у податковій накладній № 123 від 19.08.2011 року становить 4970,94 грн., тоді як відповідно до матеріального звіту цей показник складає 5278,03 грн.; ціна за мазут у податковій накладній № 133 від 23.09.2011 року складає 5041,66 грн., тоді як згідно матеріального звіту цей показник дорівнює 5250,00 грн. Доказів укладання додаткових угод з ТОВ «Байкара» в частині зміни вартості придбаного товару суду не надано.

На підтвердження факту перевезення товару, тобто реальності господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, судом зобов'язано позивача надати докази транспортування придбаного товару, однак зазначені докази до суду не надані.

Відповідно ч. 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз. 27 п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом Правила № 363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил № 363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів при придбанні та як вантажовідправника при продажу товару, обов'язково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної.

Товарно-транспортна накладна є документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування товару, а відтак, має зберігатись разом з видатковими накладними.

Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено, що повністю кореспондується зі змістом п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Позивач таких доказів до суду не надав.

Суд також зазначає, що пунктом 9 наказу Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. До суду не подано доказів відображення в бухгалтерському обліку транспортно - заготівельних витрат у зв'язку з придбанням товару у ТОВ "Байкара".

Відповідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з вищезазначеного позивач не надав документів до суду по яких відбувався рух товару від продавця (постачальника) до перевізника, а також документів, що підтверджують прийняття товарів, а отже судом не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю довіреностей, документів, що засвідчують транспортування.

Враховуючи, що внаслідок неналежного оформлення первинної документації, а саме відсутності документів щодо реальності проведених операцій, позивач не підтвердив реальність господарської операції, яка може бути об'єктом оподаткування.

Враховуючи вищезазначене суд вважає, що позивач не надав доказів, що спростовують твердження відповідача, а відповідач під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд вважає адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню. судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст.94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця Лозівської міської Ради Харківської області" до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 25.02.2013 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.