Ухвала суду № 29579129, 12.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" лютого 2013 р. м. Київ К-27891/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «Земледар»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2010 року

у справі № 2-а-36887/09/2070

за позовом Приватного підприємства «Агрофірма «Земледар»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2010 року позов Приватного підприємства «Агрофірма «Земледар»(позивач) до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0004042305/0 від 13 листопада 2008 року та № 0004042305/1 від 28 січня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Агрофірма «Земледар»судові витрати в розмірі 5 739,40 грн., що складаються з 3,40 грн. державного мита та 5 736,00 грн. витрат на проведення судової експертизи.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2010 року апеляційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2010 року та залишення в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ПП «Агрофірма «Земледар»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 06 червня 2007 року по 30 червня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 06 червня 2007 року по 30 червня 2008 року, за результатами якої складено акт № 6705/2305/35071227 від 03 листопада 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004042305/0 від 13 листопада 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 192 465,40 грн. (151 745,00 грн. -основний платіж, 40 720,40 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004042305/1 від 28 січня 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.4.6 пункту 5.4, пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості послуг із зберігання сільськогосподарської продукції (зерна), а також понесених (нарахованих) витрат із страхування майнових інтересів за договором, укладеним між пов'язаними особами.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач повинен був витрати на оплату послуг із зберігання сільськогосподарської продукції включити до складу балансової вартості зерна, а не до складу валових витрат, оскільки, на думку суду, вказані витрати безпосередньо пов'язані з придбанням запасів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.

Також, Харківський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про нікчемність договору добровільного страхування фінансових ризиків № 118-04-310308-31 від 31 березня 2008 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Схід-Захід», оскільки, в даному випадку ПП «Агрофірма «Земледар»застраховано власні майнові інтереси, пов'язані з ризиком зазнати прямих збитків при здійсненні господарської діяльності у випадку невиконання Українсько-американським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»своїх зобов'язань із своєчасної оплати за товар, при тому що керівником обох суб'єктів господарювання є одна особа.

Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції неправомірними у зв'язку з наступним.

Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно з пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9

«Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Положення), придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Пунктом 9 Положення передбачено, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Відповідно до пункту 14 Положення не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені): понаднормові втрати і нестачі запасів; фінансові витрати (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»); витрати на збут; загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Таким чином, оскільки, зберігання сільськогосподарської продукції не вплинуло на її балансову вартість, тобто не спричинило будь-якого підвищення якісних характеристик придбаного позивачем зерна, то у ПП «Агрофірма «Земледар»були відсутні правові підстави для відображення витрат, понесених у зв'язку із зберіганням сільськогосподарської продукції, у податковому обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів.

Відповідно до підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств -за звітний податковий рік.

При цьому, приписи Закону № 334/94-ВР не обмежують право платника податку на включення до складу валових витрат понесених (нарахованих) витрат із страхування майнових інтересів, пов'язаних з ризиком зазнати прямих збитків при виконанні договору, укладеного між пов'язаними особами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «СК «Схід-Захід»договору добровільного страхування фінансових ризиків № 118-04-310308-31 від 31 березня 2008 року є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Крім того, ухвалою суду першої інстанції у даній справі призначено проведення комісійної судово-економічної експертизи, за результатами якої складено висновок № 7386 від 10 листопада 2009 року.

Вказаним висновком експерта встановлено, що доводи, викладені в акті перевірки № 6705/2305/35071227 від 03 листопада 2008 року, щодо порушення позивачем вимог Закону № 334/94-ВР документально та нормативно не підтверджуються.

За приписами частини 5 статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Поряд з цим, залишаючи поза увагою вказаний висновок комісійної судово-економічної експертизи, суд апеляційної інстанції не вмотивував в оскаржуваній постанові своєї незгоди з ним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «Земледар»задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2010 року, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.