Ухвала суду № 29578626, 19.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 р.Справа № 2а-9280/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012р. по справі № 2а-9280/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, скасувати податкові повідомлення-рішення №0006252305 від 31.07.2012 року та №0006262305 від 31.07.2012 року. Посилаючись на факти викладені в позовній заяві, позивач просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0006252305 та №0006262305 від 31.07.2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт" (61202, м. Харків, вул. Ахсарова б.11, кв.107, код ЄДРПОУ 36814845) судовий збір у розмірі 2146.00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, позивачем надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт" (код ЄДРПОУ 36814845) (далі позивач) зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Харківської міської ради 20.01.2010 року та знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби з 21.01.2010 року за №44475, та є платником податку на додану вартість, відповідно до свідоцтва №100268498 від 09.02.2010 року.

З 26.06.2012 року по 06.07.2012 року Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі відповідач) була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Лайт" (код ЄДРПОУ 36814845) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.03.2012 року.

За наслідками перевірки було складено акт перевірки №2751/2204/36814845 від 12.07.2012 року, згідно висновків якого було встановлено з боку позивача наступні порушення:

- п.138.8 ст.138, ст.139 Податкового кодексу України, завищено витрати за період 01.01.2011 року-31.03.2012 року у сумі 7966540 грн. за 3 квартал 2011 року у сумі 2091390 грн., за 4 квартал 2011 року у сумі 3167455 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 2707695 грн., встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 1778150 грн., у тому числі: 3 квартал 2011 року на суму 481017 грн.; 4 квартал 2011 року на суму 728517 грн.; 1 квартал 2012 року на суму 568616 грн.;

- п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст..198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, підприємством в результаті чого завищено податковий кредит за період з01.03.2011 року по 31.12.2011 року на загальну суму 1593308,00 грн., у тому числі по періодах: серпень 2011 року - 418278,00 грн.; грудень 2011 року - 633491,00 грн.; січень 2012 року - 262129,00 грн.; лютий 2012 року - 274759,00 грн.; березень 2012 року - 4651,00 грн.

На підставі зазначених висновків, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення №0006252305 від 31.07.2012 року з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 1778150,00 грн. та №0006262305 від 31.07.2012 року з податку на додану вартість по вітчизняних товарах, за основним платежем 1593308,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 796654,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та витрат за цими операціями до складу валових витрат.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 05.06.2012 року № 801/221/33206228, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугували виключно висновки актів перевірок контрагентів позивача, якими встановлено, що у контрагентів наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між позивачем та ТОВ "Фірма Аква Транс" було укладено договір поставки №П-002/11 від 20.10.2011 року, в якому постачальник ТОВ "Оптима-Лайт" поставляє, а одержувач ТОВ "Фірма Аква Транс" отримує та сплачує світлотехнічне устаткування.

Реальність виконання зобов'язань позивачем по вищевказаному договору підтверджується первинними документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, оборотньо-сальдовою відомістю по рахунку. Оплата за отримані послуги по вищевказаному правочину здійснювалась в повному обсязі з поточного рахунку позивача, що підтверджується залученими до матеріалів справи рахунками виписки з банків, виписками відповідно рахунків.

Також між позивачем та контрагентом ТОВ "Торговий будинок "Східна Україна" було укладено договір поставки світлотехнічного устаткування №КП18-11 від 20.07.2011 року, в якому постачальник ТОВ "Торговий будинок "Східна Україна" поставляє, а замовник ТОВ "Оптима-Лайт" отримує та оплачує світлотехнічне устаткування.

Реальність виконання зобов'язань позивачем по вищевказаному договору підтверджується первинними документами, а саме: виписками з банку, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, оборотньо-сальдовою відомістю по рахунку.

Позивач використовує у своїй подальшій господарської діяльності отриманих від своїх контрагентів товарно-матеріальні цінності, про що свідчать наступні документи: виписки по рахункам, видаткові накладні.

Крім того довіреності в матеріалах справи підтверджують факт транспортування товару по ланцюгу продавець-покупець.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентом на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та не оспорюються відповідачем.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.5. 1 п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у своїх контрагентів відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п.138.8 ст.138, ст.139, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст..198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договорів.

Неможливість проведення зустрічної звірки податківцями у контрагентів позивача не є доказом факту нереальності постачання товару.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальниками їх зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в яких знаходяться контрагенти позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладені між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договіори в судовому порядку оспорювались, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаних договорів недійсним.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012р. по справі № 2а-9280/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.