Рішення № 29566390, 26.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/26161 26.02.13

За позовом приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Лафорт"

до приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Український страховий стандарт"

про стягнення 140 207,00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Семак І.А.(дов. від 02.11.2012)

Від відповідача Опанасенко Б.Ю.(дов. від 27.12.2012)

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору доручення(агентської угоди) № 15/2011 від 19.01.2011 у розмірі 76 240,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.01.2013 порушено провадження у справі №910/26161 та призначено до розгляду на 24.01.2013.

В судове засідання 24.01.2013 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник позивача подав суду заяву про часткову зміну підстави позову і збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 150 206,00 грн.

Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову частково заперечував та просив задовольнити позовні вимоги позивача лише в частині стягнення 2 152,60 грн.

В судовому засіданні оголошено перерву на 12.02.2013, а 12.02.2013 - на 19.02.2013 для подання додаткових доказів по справі.

12.02.2013 відповідач подав суду доповнення до відзиву, в якому просив позовні вимоги задовольнити частково в сумі 20 152,60 грн.

Позивач через канцелярію суду подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 140 207,00 грн.

Суд прийняв до уваги дану заяву.

В судове засідання 19.02.2013 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти частини позову заперечував та просив задовольнити позов в частині стягнення з нього 20 152,60 грн.

В судовому засіданні оголошено перерву на 26.02.2013 для підготовки та оголошення повного тексту рішення по справі.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.01.2011 ПрАТ «СК «Лафорт»(далі позивач, страховик, довіритель) і ЗАТ «СК «Український страховий стандарт», правонаступником якого є ПрАТ «СК «Український страховий стандарт»(далі відповідач страховий агент, повірений) уклали договір доручення (агентську угоду) №15/2011(далі договір).

За договором ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» зобов'язався від імені ПрАТ «СК «Лафорт» здійснювати частину його діяльності як страховика, зокрема, здійснювати пошук потенційних страхувальників, оформлювати і укладати від імені довірителя договори страхування.

03.02.2011 і 04.04.2011 ПрАТ «СК «Лафорт» на виконання п. 3.1.7 вказаного Договору передало ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» відповідно 1000 і 200 бланків договорів полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до пункту 7.2 договору доручення, страховик має право припинити цей договір, скасувати доручення та відкликати повноваження страхового агента, а страховий агент відмовитися від доручення за цим договором у будь-який час, попередивши про це іншу сторону не менше ніж за один місяць до моменту скасування або відмови від доручення.

Листом від 27.09.2012 ПрАТ «СК «Лафорт» повідомило ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» про припинення вказаного Договору доручення.

У листі від 27.09.2012 ПрАТ «СК «Лафорт» також заявило вимогу до 15.10.2012 повернути всі невикористані бланки полісів; до 25.10.2012 розрахуватися по зіпсованих та втрачених бланках полісів.

За п. 2.1.36 Договору доручення, Страховий агент (ПрАТ «СК «Український страховий стандарт») зобов'язаний повернути невикористані бланки полісів протягом 7 днів після отримання вимоги від Довірителя (ПрАТ «СК «Лафорт»); за п. 2.1.37 - протягом 15 днів з дня припинення Договору доручення незалежно від заявлення такої вимоги.

Згідно п. 5.4.7 Договору доручення, у випадку втрати або систематичного псування (4% від реалізованих у звітному періоді або 1 зіпсований на 25 оформлених) бланків документів суворого обліку Страховий агент (ПрАТ «СК «Український страховий стандарт») зобов'язаний відшкодувати Страховику (ПрАТ «СК «Лафорт») збитки у 50-кратного розміру вартості придбання (виготовлення) таких бланків.

За даними МТСБУ, вартість зазначених бланків полісів складала 6,06 грн. (д.14,15). Це ж видно з рахунку-фактури на придбання таких бланків ПрАТ «СК «Лафорт» в МТСБУ (в матеріалах справи).

Поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності віднесено до переліку бланків суворої звітності відповідно до постанови Кабінету Міністрів «Деякі питання використання бланків цінних паперів, документів суворої звітності, господарська діяльність з виготовлення яких підлягає ліцензуванню» від 14.05.2012 №456.

За п. 5.4.8 Договору доручення, у випадку втрати бланків полісів внутрішнього страхування Повірений (ПрАТ «СК «Український страховий стандарт») додатково зобов'язаний сплатити Довірителю (ПрАТ «СК «Лафорт») штраф у розмірі 10 грн. за кожний втрачений бланк.

Як свідчать матеріали справи, з 1200 переданих бланків полісів 30 шт. не було повернуто, втрачено 88 бланків, зіпсовано 91 бланк. Про вказану кількість зазначив сам відповідач у відзиві на позовну заяву.

Судом встановлено, що у кожному звітному періоді з тих, у яких поліси псувалися (за п. 2.1.32, 2.1.40 Договору доручення звітний період складав один календарний місяць), кількість зіпсованих полісів становила більше 4% від кількості оформлених (розрахунки - д.3).

Згідно з п. 5.4.7 Договору доручення, таке зіпсування було систематичним і збитки від нього підлягають відшкодуванню в 50-кратному розмірі вартості придбання (виготовлення) кожного бланка полісу.

Відповідач заперечив проти відшкодування в 50-кратному розмірі вартості придбання (виготовлення) кожного бланка полісу, посилаючись на те, що частину 2 пункт 7 вищевказаної постанови KM України,якою регламентується 50-ти кратний розмір вартості придбання (виготовлення) бланків документів суворого обліку, було виключено на підставі Постанови KM № 1253 від 07.12.2011.

Однак суд зазначає, що вказана постанова KM України,якою регламентується 50-ти кратний розмір вартості придбання (виготовлення) бланків документів суворого обліку була чинна на момент укладення договору, відповідач не пропонував позивачу переглянути умови договору у зв'язку зі зміною законодавства.

Більше того, в п. 5.4.7 Договору зазначено не просто посилання на постанову KM України, якою регламентується 50-ти кратний розмір вартості придбання (виготовлення) бланків документів суворого обліку, як на документ на підставі якого відповідач несе відповідальність, а конкретно зазначено, що страховий агент відшкодовує страховику збитки у 50-кратному розмірі вартості придбання (виготовлення) кожного бланка полісу.

Також, в заяві про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 76 000,00 грн., посилаючись на 5.4.3 договору.

Судом встановлено, що відповідач - ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» також неодноразово порушував п. 2.1.28 договору. За цим пунктом він мав не пізніше 2-х робочих днів з дня отримання від страхувальників страхових платежів (за реалізовані поліси) перераховувати ці платежі на рахунок ПрАТ «СК «Лафорт» в ПАТ «БМ Банк», МФО 380913, №265090231089.

П. 5.4.3 договору встановлено штраф за кожне таке порушення у розмірі 1000,00 грн.

За останній рік, а саме з 26.01.2012 по 18.10.2012, ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» допустило 76 таких порушень. Відповідно, у нього виник обов'язок сплатити на користь ПрАТ «СК «Лафорт» штраф у розмірі 76 1000,00 грн. = 76 000,00 грн.

Відповідач заперечив проти сплати вказаних штрафних санкцій, посилаючись на ч. 6 ст. 232 ГК України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідач, посилаючись на вказану статтю, неправильно її трактує, плутаючи її зі строком позовної давності, який до вимог про стягнення штрафних санкцій становить 1 рік(ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Дійсно, частина 6 статті 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня. Однак суд наголошує, що припиняється саме нарахування триваючих штрафних санкцій(у відсотках за кожен день прострочення), проте обов'язок оплатити такі санкції в силу статті 258 ЦК України існує протягом одного року з моменту виникнення права на їх стягнення.

П. 5.4.3 договору встановлено штраф за порушення умов перерахування коштів страхових платежів, передбачених п. 2.1.28 договору, страховик має право стягнути зі страхового агента штраф у розмірі 1000,00 грн. за кожне таке порушення.

Отже, позивач має право за порушення взятих на себе відповідачем зобов'язань стягнути з останнього єдиноразовий штраф за кожне відповідне порушення.

Суд наголошує, що тут не має місце триваюче нарахування штрафних санкцій, а єдиноразове нарахування конкретної суми штрафу за конкретне порушення умов договору.

А тому неправомірним є застосування до цих правовідносин положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов"язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з п. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно зі ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору.

Частиною 3 ст. 612 ЦК України передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржником виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

З огляду на вищевикладене, у відповідача виник обов'язок виконувати належним чином свій обов'язок щодо повернення бланків полісів страхування, оплати штрафу за прострочення перерахування коштів та сплати штрафних санкцій за втрачені і неповернуті бланки полісів страхування.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Вказане положення узгоджується з положеннями статті 617 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

П. 5.4.3 договору встановлено штраф за порушення умов перерахування коштів страхових платежів, передбачених п. 2.1.28 договору, страховик має право стягнути зі страхового агента штраф у розмірі 1000,00 грн. за кожне таке порушення.

Відповідно до п. 5.4.8 Договору доручення, у випадку втрати бланків полісів внутрішнього страхування Повірений (ПрАТ «СК «Український страховий стандарт») додатково зобов'язаний сплатити Довірителю (ПрАТ «СК «Лафорт») штраф у розмірі 10 грн. за кожний втрачений бланк.

Згідно з п. 5.4.7 Договору доручення, якщо зіпсування бланків полісів внутрішнього страхування було систематичним, то збитки від цього підлягають відшкодуванню в 50-кратному розмірі вартості придбання (виготовлення) кожного бланка полісу.

Судом встановлено, що у кожному звітному періоді з тих, у яких поліси псувалися (за п. 2.1.32, 2.1.40 Договору доручення звітний період складав один календарний місяць), кількість зіпсованих полісів становила більше 4% від кількості оформлених (розрахунки в матеріалах справи), а тому у відповідача на підставі договору та чинного в Україні законодавства виник обов'язок сплатити штрафні санкції.

Виходячи з розрахунків позивача, борг відповідача у формі збитків за втрату, зіпсування і неповернення бланків полісів становить:

Вид порушенняКількість бланків полісівФормула для обрахунку боргуСума боргуНестача бланків полісів (п. 5.4.7 Договору доручення №15/2011)3030-6,06 -50=9090,00 грн.Втрата бланків полісів (п. 5.4.7, 5.4.8 Договору доручення №15/2011)8888-6,06-50 + 88-10=27 544,00 грн.Зіпсування бланків полісів (п. 5.4.7 Договору доручення №15/2011)9191-6,06-50=27 573,00 грн.Всього: 64 207,00 грн.

З 26.01.2012 по 18.10.2012 ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» допустило 76 таких порушень щодо вчасного перерахування коштів позивачу, а тому у відповідача виник обов'язок сплатити на користь ПрАТ «СК «Лафорт» штраф у розмірі 76 1000,00 грн. = 76 000,00 грн.

Суд вважає вказані розрахунки обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином суд вважає правомірною вимогу позивача про стягнення з відповідача суми штрафних санкцій в розмірі 140 207,00 грн. та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 49 ГПК України судовий збір стягується з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Лафорт" задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Український страховий стандарт" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, код ЄДРПОУ 22229921) на користь приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Лафорт" (01004, м. Київ, вул. Дарвіна, 5, кв. 10, код ЄДРПОУ 25005889) суму збитків в розмірі 64 207(шістдесят чотири тисячі двісті сім) грн. 00 коп., штраф у сумі 76 000(сімдесят шість тисяч) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 804(дві тисячі вісімсот чотири) грн. 14 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.