Рішення № 29564292, 26.02.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" лютого 2013 р. Справа № 918/202/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Агробізнес"

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Захід Агро"

про стягнення 11 590,41грн.

Суддя Андрійчук О.В.

В засіданні приймали участь:

від позивача : Голубока Т.В., дов. від 18.02.2013 року,

від відповідача : не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід агробізнес" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід агро» (далі - відповідач) про стягнення 11 590,41 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

08.09.2010 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 20100908/02ззр продукції для сільгоспвиробництва, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю продукцію для сільгоспвиробництва (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити за нього певну грошову суму. Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортимент), упаковка та маркування, ціна, строк поставки й інші умови, визначаються специфікаціями (додатками до цього договору) та видатковими накладними, які є невід'ємною частиною цього договору.

На виконання умов вказаного договору позивачем поставлено відповідачу товар, що стверджується видатковими накладними.

Відповідач провів часткові розрахунки за поставлений товар, сума боргу за договором складає 10 876,80 грн.

Крім того, позивачем за неналежне виконання умов контракту в частині проведення розрахунків нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 530, 625, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 265 ГК України тощо.

Ухвалою суду від 12.02.2013 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 19.02.2013 року.

Ухвалою суду від 19.01.2013 року розгляд справи відкладено на 26.02.2013 року.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, вимог не заперечив, про причини своєї неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції адресату.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.09.2010 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 20100908/02ззр продукції для сільгоспвиробництва, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю продукцію для сільгоспвиробництва (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити за нього певну грошову суму.

Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортимент), упаковка та маркування, ціна, строк поставки й інші умови, визначаються специфікаціями (додатками до цього договору) та видатковими накладними, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2.договору).

За п. 3.2. договору товар поставляється партіями в асортименті та кількості, які визначаються Сторонами у Специфікаціях, які є невід ємною частиною даного Договору.

Ціна товару вказується в специфікаціях.

Суму договору становить загальна ціна товару з урахуванням змін за курсом продажу іноземної валюти на МВРУ згідно зі специфікацією (п. 4.2.договору).

Згідно з п. 4.4. договору для розрахунків по цьому договору Постачальником можуть виписуватися рахунки на оплату, які мають містити обов'язкові посилання на назву та номер цього договору й найменування сторін.

Приймання товару по кількості, якості й асортименту здійснюється під час передачі товару покупцеві і наданням усіх необхідних документів. Свідченням приймання товару є підпис співробітника Покупця у видаткових накладних, які мають містити посилання на цей договір та довіреності на отримання товару (п. 6.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 25.12.2010 року, а щодо невиконаних до цього дня зобов'язань та відповідальності до повного їх виконання.

Судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивачем 24.09.2010 року поставлено відповідачу товар (засоби захисту рослин «Гліфос» у кількості 4200,00 л) згідно зі специфікацією № 1 на суму 16 0876, 80 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН - 0000014 від 24.09.2010 року.

Факт прийняття відповідачем товару не заперечується, а також підтверджується довіреністю на отримання товарно - матеріальних цінностей № 152 від 20.09.2010 року.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що покупець зобов'язаний приймати товар в строки та на умовах цього договору, своєчасно оплачувати товар за встановленими цінами в строки, на умовах та в порядку, що визначено в видаткових накладних, надати постачальнику документи, що регламентують діяльність покупця, а саме: копію свідоцтва про реєстрацію Підприємства, копію довідки статистики, копію посвідчення платника податку, доручення для особи, що здійснює підписання документів, якщо це право не обговорене в статутних документах.

Згідно з п. 4.3. договору строк оплати зазначається в специфікаціях.

У специфікації до договору № 1 від 08.09.2010 року встановлено порядок оплати товару покупцем, а саме: попередня авансова оплата у розмірі 25%, оплата 75% - до 01.04.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свій обов'язок щодо оплати поставленого товару у строк, визначений специфікацією та договором, у повному обсязі не виконав, сплатив лише 150 000,00 грн.

Факт часткових розрахунків за поставлений товар у розмірі 150 000, 00 грн. стверджується випискою від 15.09.2010 року, виданою ВАТ «Державний експортно - імпортний банк України» в м. Рівне.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків, підписаного обома сторонами станом 30.09.2011року, розмір заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений згідно з договором товар складає 10 876,80 грн.

Крім того, з метою досудового врегулювання спору 31.10.2011 року та 10.12.2012 року позивачем направлялись відповідачу вимоги про сплату боргу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за поставлений товар в розмірі 10 876,80 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення 411,23 грн. штрафу, 607,01 грн. 3 % річних та 106,60 грн. інфляційних втрат.

Щодо 3% річних та інфляційних, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, встановив, що розмір перших становить 607,02 грн. (при заявлених 607,01 грн.), а других- 130,52 грн. (при заявлених 106,60 грн.).

Виходячи із права особи самостійно визначити розмір позовних вимог, а також враховуючи те, що заявлені позивачем 3% річних та інфляційні не перевищують дійсного розмір, що підлягає до стягнення, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення у повному обсязі.

Стосовно нарахування позивачем штрафу, то слід зазначити таке.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, пунктом 8.4.1 договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару, відповідач сплачує на користь постачальника штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочки.

Суд, здійснивши перерахунок розміру штрафних санкцій, встановив, що останні становлять 845,26 грн., при заявлених 411,23 грн., відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач обставин, викладених позивачем, належними засобами доказування не спростував, доказів внесення оплати за поставлений товар у встановлений договором строк та у повному обсязі не надав.

Враховуючи викладене, вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, судом встановлено, що при поданні позовної заяви до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 720,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 399 від 08.02.2013 року.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Так, за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити 1 720,50 грн. судового збору.

Зважаючи, що позивачем сплачено судовий збір в меншому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством, а також враховуючи вимоги ст. 49 ГПК України, згідно з якими у випадку задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на відповідача, відтак з останнього підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України 0,50 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Арго» (с.Тесів, Острозький район, Рівненська область, 35810, код ЄДРПОУ 32843893) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агробізнес» (вул. Князя Володимира, буд 75, м. Рівне, 33013, код ЄДРПОУ 37022936) 10 876,80 грн. основного боргу, 607,01 грн. 3% річних, 411,23 грн. штрафних санкцій, 106,60 грн. інфляційних та 1 720,00 грн. судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Арго» (с.Тесів, Острозький район, Рівненська область, 35810, код ЄДРПОУ 32843893) в дохід Державного бюджету України 0,50 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 26.02.2013 року.

Суддя Андрійчук О.В.