Постанова № 29554137, 19.02.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 року Справа № 823/212/13-а

17 год. 05 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Мишенка В.В.,

при секретарі Ільченку С.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1 - особисто, представника відповідача Пустовар Р.В. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) з адміністративним позовом до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. про визнання неправомірними дій відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу та скасування постанови відповідача від 29.12.2012 року про повернення виконавчого документа стягувачу.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, пояснивши, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2а-2838/09/2370 про стягнення з Міністерства фінансів України через Державне казначейство України та Державну судову адміністрацію України на користь ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 40983 грн. 07 коп. Однак, на думку позивача, за відсутності законних підстав постановою відповідача від 29.12.2012 року виконавчий лист № 2а-2838/09/2370 був повернутий позивачу.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю, мотивуючи це тим, що спірна постанова винесена відповідачем на законних підставах, а саме: у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 року та в зв'язку з тим, що Законом України «Про Державний бюджет на 2012 рік» № 4282-VI від 22.12.2011 року та Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» № 4647-VI від 12.04.2012 року за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» передбачені видатки лише на загальну суму 12000 тис. грн.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.09.2009 року по адміністративній справі № 2а-2838/09/2370 стягнуто з Міністерства фінансів України через Державне казначейство України та Державну судову адміністрацію України на користь ОСОБА_1 2463 грн. 07 коп. грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік та 38520 грн. 00 коп. грошової компенсації за невикористане службове обмундирування починаючи з 1999 року по 11.03.2000 року та з 20.03.2002 року по 04.09.2003 року, а всього 40983 грн. 07 коп.

На виконання вказаного рішення суду, 10.01.2011 року Черкаським окружним адміністративним судом позивачу був виданий відповідний виконавчий лист № 2а-2838/09/2370.

На підставі вказаного виконавчого листа та заяви ОСОБА_1, 27.01.2011 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Жилінським В.О. відкриті виконавчі провадження ВП № 23946343 та ВП № 23946485 та надано строк для добровільного виконання.

29.12.2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. в рамках виконавчого провадження № 23946485 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 року, у зв'язку з наявною у Законі забороною для даного виду стягнення у 2012 році.

Не погодившись з вказаною вище постановою про повернення виконавчого документа без виконання, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання її незаконною та скасування.

В обґрунтування позовних вимог, посилається на те, що згідно Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України і відповідно ніякі нормативно-правові акти не можуть встановлювати заборону на виконання рішень суду, а тому спірна постанова від 29.12.2012 року про повернення виконавчого документа без виконання є незаконною.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються нормами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про виконавче провадження» 21 квітня 1999 р. № 606-XIV та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 4 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею першою Закону України «Про виконавче провадження»від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі-Закон України 606-XIV) - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою ст. 6 Закону України 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Статтею 11 Закону України 606-XIV передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 48 Закону України 606-XIV про повернення виконавчого документа державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Аналізуючи вказані вище норми Закону, можна зробити висновок, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження повертається стягувачу у разі наявності встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач, в підтвердження своєї позиції зазначає що згідно ч. 3 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Крім того, у відповідності до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, суд зазначає , що конституційна норма, яка гарантує обов'язковість рішень судів до виконання на всій території України є нормою прямої дії та не підлягає звуженню при прийняття нових та внесенні змін до чинних законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Однак усупереч встановленим вимогам Закону, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. протиправно винесено спірну постанову від 29.12.2012 року про повернення виконавчого документа без виконання, яка вмотивована тим, що у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону 606-XIV наступними нормативно-правовими актами, а саме: Бюджетним кодексом України, Законом України «Про Державний бюджет на 2012 рік» № 4282-VI від 22.12.2011 року, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» № 4647-VI від 12.04.2012 року та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» № 845 від 03.08.2011 року встановлена законом заборона на виконання виконавчого листа № 2а-2838/09/2370 виданого Черкаським окружним адміністративним судом 10.01.2011 року.

Таким чином, відповідачем не надано доказів дотримання вимог чинного законодавства під час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, а тому суд приходить до висновку, що вказана постанова є незаконною та підлягає скасуванню.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності свого рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог в частково.

З приводу вимоги позивача про постановлення ухвали про відновлення виконавчого провадження та виконання рішення від 23.09.2009 року про стягнення на користь позивача 40983 грн. 07 коп. суд зазначає, що вона не підлягає до задоволення, оскільки згідно Закону України 606-XIV вказані функції належать до повноважень Державної виконавчої служби України і відповідно суд не може перебирати на себе її функції.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії; зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Отже, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 29.12.2012 року про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Приймаючи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 181, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. щодо повернення 29.12.2012 року виконавчого документа ОСОБА_1.

Скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 29.12.2012 року про повернення виконавчого документа ОСОБА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 17 (сімнадцять) грн. 20 коп. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 25.02.2013 року.

Суддя В.В. Мишенко