Постанова № 29552838, 20.02.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.13 Справа № 5027/510/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С.М.,

суддів Бонк Т.Б.,

Костів Т.С.

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача з'явився,

від відповідача не з'явився,

від третьої особи на стороні позивача 1,2 не з'явився,

від третьої особи на стороні відповідача (скаржник) не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія Перша", м. Київ

на рішення господарського суду Чернівецької області від 19.11.2012 року, суддя Гончарук О. В.

у справі № 5027/510/2012

за позовом: приватного підприємця ОСОБА_2, м. Київ

до відповідача: приватного підприємця ОСОБА_3, с. Мамаївці Чернівецької області

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: дочірнє підприємство "Кондитерська корпорація Рошен"

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Картранссервіс"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватне акціонерне товариство "Страхова компанія Перша"

про стягнення компенсації за пошкоджений та втрачений вантаж в сумі 505995,27 грн.,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Чернівецької області від 19.11.2012 року задоволено позовні вимоги приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_3 компенсації за пошкоджений та втрачений вантаж в сумі 505995,27 грн. (496073,80 грн. компенсації за пошкоджений вантаж та 9921,47 грн. процентів на суму компенсації).

Рішення суду мотивоване посиланням на ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, відповідно до якої перевізник (відповідач у справі) несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Матеріалами справи підтвердження факт пошкодження вантажу внаслідок неправомірних дій відповідача, внаслідок чого в позивача виникло право на стягнення компенсації та процентів на суму компенсації відповідно до ст.27 Конвенції.

В апеляційній скарзі скаржник (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та порушення місцевим судом норм матеріального права, апелюючи тим, що судом не вірно встановлено право позивача на подання позову.

Скаржник покликається на те, що судом першої інстанції не встановлено кількість заподіяного збитку, а саме не встановлено відповідно до норм чинного законодавства суму, що підлягає стягненню.

Скаржник не погоджується із стягненням «компенсації», яка не передбачена чинним законодавством України.

Скаржник вважає, що судом не встановлено відповідальність вантажовідправника, експедитора та перевізника у пошкодженні вантажу; необґрунтовано відмовлено у призначенні експертизи та не вирішена доля залишків вантажу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що норми Закону України «Про транспортну-експедиційну діяльність» у поєднанні з нормами ст.ст.925, 932, 934 ЦК України надають експедитору право на позов до перевізника, з яким у нього укладено договір перевезення вантажів клієнтів від свого імені на підставі умов про відповідальність, встановлених у договорі. Позивач звертає увагу на ту обставину, що заявлений позов є позовом про стягнення компенсації, а не збитків, а отже, позивач не повинен доводити наявність у нього збитку. Окрім того, позивач зазначає, що розбіжності в кількості товару жодним чином не впливають на кінцевий висновок суду про кількість та вартість пошкодженого товару.

В судове засідання представники відповідача та третіх осіб не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про причини неявки не повідомили, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити без їх участі за наявних в справі документів про права і обов'язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представників скаржника та позивача з їх участю у судовому засіданні від 05.02.2013 року, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що згідно з довгостроковим договором-дорученням №04/2012 від 01.01.2012 на транспортно-експедиційні послуги, укладеним між позивачем та ТОВ «Картранссервіс» (третя особа №2), позивач, як експедитор, зобов'язався виконати або організувати виконання транспортних послуг, пов'язаних з експортними, імпортними та внутрішніми перевезеннями вантажів третьої особи №2, як замовника (п.п.1.1 договору №04/2012 від 01.01.2012).

До числа обов'язків позивача за договором-дорученням №04/2012 від 01.01.2012 (п.п.2.1) сторонами обумовлено організацію перевезення вантажу по маршруту, обумовленому в заявці.

В межах дії договору №04/2012 від 01.01.2012 позивач наділений правом залучати до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Позивач також несе відповідальність перед замовником за виконання умов договору (п.п.2.1.5 договору), за цілісність та збереження вантажу з моменту його прийняття до завантаження та до моменту його вивантаження на складах, вказаних замовником у мірі та рамках, визначених вимогами міжнародних конвенцій та законодавства України.

На виконання умов зазначеного договору-доручення №04/2012 від 01.01.2012 позивачу пред'явлено до перевезення вантаж - етикетки для кондитерських виробів, загальною вагою 20534 кг, 5308,14 тис.м. погонних, вартість якого складала 108734,28 доларів США.

Вказаний вантаж ТОВ «Картранссервіс» отримано на підставі договору №02/2011 від 01.01.2011 на транспортно-експедиційне та логістичне обслуговування вантажів, укладеного між дочірнім підприємством «Кондитерська корпорація «Рошен» (третя особа №1) та товариством з обмеженою відповідальністю «Картранссервіс».

За умовами договору №02/2011 від 01.01.2011, ТОВ «Картранссервіс» зобов'язалось на підставі заявок ДП «Кондитерська корпорація «Рошен» за винагороду від свого імені та за рахунок замовника виконати або організувати виконання транспортно-експедиційних та логістичних послуг.

В свою чергу, укладанню вищезазначеного договору передували договірні відносини ДП «Кондитерська корпорація «Рошен» з продавцем за контрактом №1/АМС UKR на продаж товару (етикеток для пакування кондитерських виробів) від 22.09.2010, що був укладений з турецькою компанією AMCOR FLEXIBLES ISTANBUL AMBALAJ SANAYI VE TIGARET A.S.

У відповідності до п.п. 1.1. цього Контракту продавець продає, а покупець купує та оплачує товар (етикетки для пакування кондитерських виробів). Кількість товару, умови поставки, найменування, асортимент та його ціна визначаються додатками, які є невід'ємними частинами контракту.

25 січня 2012 року зазначеними сторонами, на виконання умов контракту підписано додаток №225341А до контракту №1/АМС UKR від 22.09.2010. У відповідності до умов цього додатку продавець зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (плівку поліпропіленова двошарова з друком Rosen 335X225 mm KKF у кількості 3634 кг, 265560 м.п., Shipuchka Apelsin KKF у кількості 3166 кг, 1018954 м.п., Shipychka Limonad KKF - 3285 кг, 1075615 м.п., плівка полівшілхроридна металізована з друком Romashka Rosen MKF - 4004 кг, 931470 м.п., плівка полівінілхлоридна Dushes KKF -2611 кг, 999941 м.п., Myatnaya KKF - 2642 кг, 1016600 м.п. загальною вартістю 108734,28 дол. США), включаючи вартість тари та упаковки. Умови даної поставки - FCA Стамбул, Турція (у відповідності до правил Інкотермс 2000). Дата відвантаження -25.01.2012.

У відповідності до Інкотермс 2000 умови поставки FCA Стамбул, Туреччина, визначають зобов'язання покупця щодо договору перевезення, а саме - укласти договір перевезення та повідомити продавця про перевізника. Перехід ризиків відбувається в момент поставки, якою вважається у разі перевезення автомобільним транспортом, навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем.

На виконання умов додатку №225341А від 25.01.2012 до контракту №1/АМС UKR від 22.09.2010 треті особи №№1,2, передали товар (вантаж) - етикетки для кондитерських виробів, загальною вагою 534 кг, вартістю відповідно до рахунку №255341 від 25.01.2012 108734,28 долари США, позивачеві, який мав організувати його перевезення автомобільним транспортом.

У свою чергу, з метою організації перевезення вказаного вантажу та діючи відповідно до договору доручення №04/2012 на транспортно-експедиційні послуги, 25.01.2012 між позивачем та відповідачем укладено договір №3 про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом (договір).

Згідно з п.п.1.1 договору позивач, як експедитор, доручив і надав для перевезення вантаж, а відповідач, як перевізник, зобов'язався здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні за маршрутом Стамбул (Туреччина) - Україна (м. Яготин, Київської області), місце перетину державного кордону України - Порубне, місце митного оформлення в Україні - м. Яготин, вантажовідправник - компанія AMCOR FLEXIBLES ISTANBUL MBALAJ SANAYI VE TIGARET A.S. (Туреччина).

У відповідності до п.п. 4.2. договору перевізник несе відповідальність за цілісність вантажу відповідно до вимог Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Статуту автомобільного транспорту України та чинного законодавства України.

На виконання умов договору №3 від 26.01.2012 відповідачем подано транспортний засіб НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4, оформлено CMR №432/12/12 від 26.01.2012, яка містить дані про товар, відправника та одержувача, транспортні засоби, які використовувалися для перевезення товару, та посилання на рахунок, що визначає вартість товару. При прийнятті товару до перевезення, CMR №432/12/12 від 26.01.2012 підписано водієм відповідача без жодних застережень.

13 лютого 2012 року за участю водія транспортного засобу НОМЕР_1, ОСОБА_4 відбулася дорожньо-транспортна пригода, що підтверджується довідкою ГУ МВС України в Київській області №14/20-335 від 14.02.2012 та вироком Баришівського районного суду Київської області від 11.05.2012.

15 лютого 2012 року в присутності працівників відповідача водіїв ОСОБА_4, (транспортний засіб НОМЕР_1), ОСОБА_5, (транспортний засіб НОМЕР_2) та працівників Київської обласної митниці перевантажено вантаж на транспортний засіб НОМЕР_2, про що зроблено застереження в CMR №432/12/12 від 26.01.2012.

17 лютого 2012 року вантаж прибув в місце призначення (Київська область, м. Яготин, вул. Філатова, 112). При його прийнятті комісією у складі осіб, які уповноважені ДП «Кондитерська корпорація «РОШЕН», представником третьої особи №2, працівниками відповідача (водіями зазначених вище транспортних засобів) в присутності експерта Київської Торгово-промислової палати складено акт №69, в якому відображено якісні зміни товару, невідповідність його кількості, кількості вказаній у CMR №432/12/12 від 26.01.2012. Жодних зауважень та заперечень членами комісії не висувалося. За результатами приймання зроблено відмітку в CMR №432/12/12 від 26.012012 про пошкодження товару.

Відповідно до прибуткової накладної №241183 від 25.01.2012, вантажоотримувач, повинен був отримати 5308,140 тис.м.п. товару. У відповідності до прибуткової накладної ПН/12/003729 17.02.2012, складеної у відповідності до накладної №241183 від 25.01.2012, фактична отриману кількість товару, співпадає з відправленою кількістю товару.

Також, Київською торгово-промисловою палатою був складений акт експертизи №1-624 від 16.02.2012, в якому зазначено розмір недостачі, визначено кількість пошкодженого товару та встановлено причини його пошкодження.

Дані прибуткових накладних №241183 від 25.01.2012, ПН/12/003729, накладна №241183 від 25.01.2012, акт експертизи №1-624 від 16.02.2012 Київської торгово-промислової палати свідчать, що внаслідок дій перевізника пошкоджено 3085,736 тис.п.м. товару, який згідно з цими документами є непридатним для подальшого використання ДП «Корпорацією «РОШЕН».

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ; далі по тексту - Конвенція), вчиненої 19.05.1956 р. в м. Женеві (Швейцарія), які правомірно застосовані судом першої інстанції.

Пунктом 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

За статтями 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.1 статті 13 Конвенції після прибуття вантажу на місце, передбачене для його поставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку.

В силу п.1 статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталося з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду уповноваженої за договором особи, внаслідок інструкцій цієї особи, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

В силу дії статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Відповідно до статті 23 Конвенції якщо відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу.

Згідно статті 313 Господарського кодексу України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами; якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі; перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Статтею 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Доводи скаржника про те, що вантаж був завантажений із порушеннями існуючих норм не приймаються до уваги судом, оскільки відповідно до підпункту b) пункту 1 статті 8 Конвенції при прийнятті вантажу транспортер (перевізник) має перевірити зовнішній стан вантажу та його упакування. При цьому, згідно пункту 2 статті 9 Конвенції, за відсутності в CMR мотивованих транспортером (перевізником) застережень, має місце презумпція, що вантаж і його упаковка були зовні у справному стані в момент прийняття вантажу транспортером і що кількість вантажних місць, а також їх розмітка та номери відповідали даним накладної, а, як вбачається із матеріалів справи, CMR взагалі не містить будь-яких мотивованих транспортером (перевізником) застережень.

Відповідно до Конвенції саме на транспортері лежить тягар доказування, що втрата чи пошкодження вантажу викликані обставинами, зазначеними в п. 2 ст. 17 (п. 1 ст. 18 Конвенції), втім, як встановлено місцевим судом, відповідач не довів за допомогою належних і допустимих доказів відсутності своєї вини у пошкодженні товару під час перевезення і до моменту його здачі позивачеві та не довів, що пошкодження вантажу сталася внаслідок обставин, яким він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Вартість товару, згідно рахунку вантажовідправника №225341 від 25.01.2012 встановлює вартість кожного виду етикету за 1000 метрів та загальну вартість товару 108734,28 дол. США.

Місцевий господарський суд зазначив, що всього пошкоджено 2277915 п.м. плівки, з яких Shipuchka Apelsin KKF - 553321 п.м. На такі неточності вказує і скаржник. Однак, в даних цифрах містяться описки (неточності), які враховані судом апеляційної інстанції, проте такі описки (неточності) не впливають на кінцевий висновок суду першої інстанції про вартість пошкодженого вантажу. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Всього пошкоджено 3085736 погонних метрів плівки, плівки поліпропіленової двошарової з друком:

- Roshen 335x225 mm KKF - 114400 п.м. (78100 п.м. та 36300 п.м.) вартістю 68,34 дол. США за 1000 м, що становить 7818,10 дол. США.;

- Shipuchka Apelsin KKF - 533321 п.м. (268800 п.м. та 264521 п.м.) вартістю 19,48 дол. США за 1000 м, що становить 10389,09 дол. США;

- Shipuchka Limonad KKF - 914615 п.м (309400 п.м. та 605215 п.м.) вартістю 19,48 дол. США за 1000 м, що становить 17816,70 дол. США.

Плівки полівінілхроридної металізованої з друком Romashka Rosen MKF - 514500 п.м. вартістю 24,48 дол. США за 1000 м, що становить 12594,96 дол США.

Плівки полівінілхлоридної:

- Dushes KKF - 245800 п.м., вартістю 13,38 дол. США за 1000 м, що становить 3288,80 дол США;

- Myatnaya KKF - 763100 п.м. (197600 м та 565500 м) вартістю 13,38 дол. США за 1000 м, що становить 10210,29 дол. США.

Вартість пошкодженого товару, виходячи зі змісту рахунку, видаткових накладних та акту становить 62117,93 дол. США. Станом на день направлення претензії обмінний курс долара США до гривні України становив 7,993 грн. за 1 дол. США. Відповідно вартість пошкодженого та втраченого товару становить 62117,93 дол. США X 7,986 грн. = 496073,80 грн.

У відповідності до статті 27 Конвенції позивач має право вимагати сплати відсотків на компенсацію, що підлягає сплаті. Такі відсотки, обраховані із розрахунку п'яти відсотків річних, накопичуються з дня надсилання перевізнику письмової претензії або, якщо така претензія не пред'являлась, з дня початку розгляду позову.

Таким чином, нарахування відсотків на компенсацію відповідно до статті 27 Конвенції повинно починатися з 15.03.2012. Станом на 06.08.2012 період прострочення становить 146 днів, а розмір компенсації (496073,80 грн. * 5% / 365 * 146) становить 9921,47 грн.

Відтак, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 505995,27 грн. з яких 496073,80 грн. компенсації та 9921,47 грн. - 5% річних з суми компенсації.

Щодо доводів скаржника про залишкову вартість товару, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до актів від 31.07.2012 року (а.с. 47, 142) у зв'язку з тим, що етикет не відповідає санітарним нормам та не може бути використаний у виробництві ДП КК «Рошен» списали етикет у розмірі 3075,939 т.п.м. та 14,35 т.п.м. відповідно. Відповідно до листів, які містяться в матеріалах справи перед відповідачем поставлено питання про вивезення етикету зі складу, однак вона залишилася без відповіді та реагування. Оскільки розмір залишкової вартості жодним чином не впливає на розмір компенсації, яку повинен отримати позивач, місцевий господарський суд правомірно відмовив у проведені експертизи з метою встановлення залишкової вартості етикету.

Окрім того, скаржник посилається на відсутність права на пред'явлення позову у позивача. Однак такі висновки скаржника є необґрунтованими. Позивач у справі є експедитором. Транспортно-експедиційна діяльність регулюється нормами ЦК України та Законом України «Про транспортно-експедиційну діяльність». Вказаними нормами встановлено, що експедитор має право залучати до виконання своїх обовязків інших осіб і у цьому разі несе відповідальність перед клієнтом за порушення договору. Відповідно до ст.4 Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Відповідно до ч.6 ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» у разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Таким чином, системний аналіз норм цивільного законодавства з нормами Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» надає експедитору право на позов до перевізника. Разом з тим, дочірнє підприємство «Кондитерська Корпорація Рошен» та товариство з обмеженою відповідальністю «Картранссервіс» брали участь у даній справі в правовому статусі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Треті особи при цьому самостійних вимог до відповідача не заявляли, а наполягали на задоволенні позову та стягненні суми компенсації, яка в подальшому підлягає поверненню позивачем в регресному порядку.

Щодо доводів скаржника про те, що чинним законодавством України не передбачено стягнення «компенсації», то суд зазначає, що правовою підставою для стягнення компенсації є норми ст.ст. 23,25 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги ПрАТ «Страхова компанія «Перша» витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України залишаються на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Чернівецької області від 19.11.2012 року в справі №5027/510/2012 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ «Страхова компанія «Перша» №3869 від 06.12.2012 року - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Т.С.Костів

Повний текст постанови

виготовлено 22.02.2012р.