Постанова № 29551932, 21.02.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.02.2013р. справа № 2а- 820/1369/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження адміністративну справу за поданням

Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекція у Харківській області ДПС

до

Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства

про

стягнення коштів за податковим боргом, -

встановив:

Суб'єкт владних повноважень, Ізюмська ОДПІ Харківської області ДПС, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з поданням, в якому просив стягнути з відповідача, Ізюмського КВВКП, кошти за податковим боргом у розмірі 315.017,00 грн. за рахунок готівки.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що платник податків не виконав податкового обов’язку у добровільному порядку. Вказане спричинило утворення спірної суми заборгованості. Застосовані податковим органом позасудові заходи стягнення не призвели до погашення суми боргу в повному обсязі, а відтак, спірна заборгованість підлягає погашенню в судовому порядку. Посилаючись на вказані вище обставини, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Ізюмське КВВКП, участі уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, правом на подачу письмових заперечень не скористався, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином в порядку ч.3 ст.33 КАС України.

Оскільки визначене ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, в тому числі і справи за позовом суб’єкта владних повноважень, і дотримання вказаного завдання є обов’язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, доходить висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб’єкта господарювання –юридичної особи, на обліку як платник податків і зборів знаходиться в Ізюмській ОДПІ Харківської області ДПС.

Заявлена суб’єктом владних повноважень вимога про стягнення коштів, як з’ясовано судом, ґрунтується на самостійно задекларованих платником податків грошових зобов’язаннях з податку на прибуток в розмірі 315.017,00 грн. за декларацією з податку на прибуток за 2012 рік.

Розв’язуючи спір, суд зважає, що відповідно до ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У спірних правовідносинах порядок виконання податкового обов’язку визначений Податковим кодексом України.

Перевіряючи обґрунтованість доводів ДПІ про неналежне виконання відповідачем податкового обов’язку, суд відмічає, що відповідач склав і 11.02.2013р. подав до ОДПІ податкову декларацію з податку на прибуток за 2012 р., де відобразив суму податку до сплати в розмірі 315.017,00грн.

Дослідивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що попри закінчення у спірних правовідносинах визначених ст.57 Податкового кодексу України строків сплати податкового зобов’язання, доказів добровільного та в повному обсязі виконання платником податків податкового обов’язку за означеною декларацією сторонами до справи не подано.

Доказів погашення заявленої до стягнення суми податкового боргу внаслідок реалізації податковим органом процедури примусового (тобто за платника податків, позасудового порядку) виконання податкового обов’язку сторонами до матеріалів справи також не подано.

При цьому, судом встановлено, що 16.10.2001 р. податковим органом була складена і 25.10.2001р. вручена платнику податків податкова вимога №1/47, а 21.11.2001р. складена і 27.11.2001р. вручена платнику податків податкова вимога №2/107.

Доказів судового або позасудового (адміністративного) оскарження платником податків згаданих податкових вимог, а також доказів оплати цих податкових вимог судом в ході розгляду справи не виявлено, що свідчить про відсутність підстав для висновку про втрату даними рішеннями суб’єкта владних повноважень юридичної сили.

З дати направлення податковим органом перелічених вимог податковий борг відповідача існував постійно, не переривався, що підтверджується довідкою №748/10/19.0-19 від 19.02.2013р. (а.с.12).

Відповідно до п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. При цьому, суд зважає, що за визначенням п.14.1.39 ст.14 Податкового кодексу України під грошовим зобов'язанням платника податків розуміється сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

З положень п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України випливає, що податковий орган має обов’язок скласти податкову вимогу і направити цей документ на адресу платника податків за фактом виникнення податкового боргу, тобто у випадку невиконання податкового обов’язку платником податків, котрий до цього не мав заборгованості перед Державним бюджетом України. У разі збільшення податкового боргу (тобто у випадку продовження існування податкового боргу після направлення податкової вимоги за правилами Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або Податкового кодексу України і зростання розміру невиконаного податкового обов’язку) підстав для формування податковим органом нових податкових вимог на так звану «новостворену суму податкового боргу» і направлення таких вимог на адресу платника податків не має, оскільки, по-перше, раніше направлені вимоги не втратили юридичної дії, по-друге, п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Окрім того, вирішуючи спір по суті, суд зважає на положення ч.1 ст.72 КАС України, де передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На виконання вимог ст.11 КАС України Харківським окружним адміністративним судом з’ясовано, що при розгляді справи №2а-6935/12/2070 Харківський апеляційний адміністративний суд (ухвала від 06.11.2012р., суддя Бершов Г.Є.) встановив факт здійснення Ізюмською ОДПІ всіх заходів по стягнення податкового боргу Ізюмського КВВКП, зокрема, апеляційним адміністративним судом були встановлені обставини складання податковим органом податкових вимог №1/47 від 16.10.2001р., №2/107 від 25.10.2001р., направлення цих вимог на адресу платника податків, отримання платником податків згаданих вимог, прийняття податковою інспекцією рішення №16/24-24673063/2448 про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення майна, реєстрації права податкової застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, направлення податковою інспекцією подання про погашення боргу Ізюмського КВВКП на ім’я Ізюмського міського голови, отримання відповіді органу місцевого самоврядування про відсутність коштів для виконання зобов’язань Ізюмського КВВКП.

Отже, перелічені обставини в силу ч.1 ст.72 КАС України не підлягають повторному доказуванню при вирішенні заявленої ОДПІ вимоги про стягнення коштів за податковим боргом, а відтак, суд вважає, що податковий орган в розумінні п.95.2 ст.95 Податкового кодексу України набув повноваження на заявлення в судовому порядку вимоги про стягнення коштів з платника податків.

Оцінивши наявні у справі документи за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку, що фактичних даних, які б засвідчували існування у спірних правовідносинах визначених ст.ст.37, 38 Податкового кодексу України підстав припинення податкового обов'язку, в матеріалах справи немає.

Передбачений ст.102 Податкового кодексу України строк в 1095 від дати виникнення податкового боргу у спірних правовідносинах не збіг. Існування підстав для визнання заявленої до стягнення суми коштів безнадійним податковим боргом за правилами ст.101 Податкового кодексу України з матеріалів справи не вбачається.

За відомостями картки особового рахунку платника податків, котра за правилами ст.70 КАС України та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України (затверджено наказом ДПА України від 18.07.2005р. №276, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.2005р. за №843/11123; далі за текстом – Інструкція №276) є належним та допустимим доказом стану виконання платником податків податкового обов’язку, податковий борг відповідача з податку на прибуток за декларацією з податку на прибуток за 2012р. складає - 315.017,00 грн.

Розглядаючи спір, суд бере до уваги, що правовідносини з приводу стягнення коштів платника податків в рахунок погашення податкового боргу унормовані ст.95 Податкового кодексу України, а відносно платника податків зі статусом комунального підприємства чи державного підприємства – деталізовані ст.96 Податкового кодексу України.

При цьому, положення ст.96 Податкового кодексу України підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню податковим органом після завершення процедури реалізації управлінської функції в порядку ст.95 Податкового кодексу України.

На вказане показує наявність в п.96.1 ст.96 Податкового кодексу України фрази «у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства …», що свідчить про послідовність викладення законодавцем заходів, котрі застосовуються податковим органом при примусовому погашенні податкового боргу платника податків.

Так, за змістом п.95.1 ст.95 та п.95.3 ст.95 Податкового кодексу України першим заходом примусового погашення податкового боргу, що має застосовуватись податковим органом відносно платника податків є звернення до суду з вимогою про стягнення коштів за податковим боргом. Суд вважає, що за наведеною вимогою одночасно має вирішуватись питання про стягнення як коштів у безготівковій формі, так і коштів у готівковій формі. Згідно з п.95.4 ст.95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Системно проаналізувавши приписи Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що під згаданим у п.95.4 ст.95 Податкового кодексу рішенні суду законодавець має на увазі рішення суду про стягнення коштів за податковим боргом. Слушність саме такого розуміння змісту п.95.4 ст.95 Податкового кодексу України, підтверджується, по-перше, відсутністю у податкового органу окремого повноваження на звернення до суду з позовом чи поданням про стягнення готівки в рахунок погашення податкового боргу, по-друге, відсутністю в законі заборони на проведення платником податків, котрий має податковий борг, операцій з готівковими коштами без попереднього письмового узгодження таких операцій з податковим органом, по-третє, непоширенням права податкової застави за правилами ст.89 Податкового кодексу України на готівкові кошти платника податків, позаяк майно, на яке поширюється податкова застава, оформлюється актом опису, а складення акту опису стосовно готівкових коштів платника податків законом не передбачено, по-четверте, неприпустимістю подвійного виконання податкового обов’язку, що матиме місце в разі стягнення податковим органом коштів з платника податків за одним і тим же податковим боргом спочатку на підставі одного рішення суду за рахунок безготівкових коштів, а потім на підставі іншого рішення суду за рахунок готівкових коштів.

Відсутність у платника податків коштів в силу п.95.1 ст.95 та п.95.3 ст.95 Податкового кодексу України зумовлює виникнення підстав для звернення податкового органу до суду з позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. При цьому, за правилом ст.89 Податкового кодексу України податкова застава поширюється не на все майно платника податків, а лише на майно, включене податковим органом до акту опису. Неможливість продажу готівки в національній валюті України фактично означає і неможливість включення готівки до акту опису майна в податкову заставу.

І лише в разі відсутності у платника податків - комунального підприємства (рівно як і у платника податків - державного підприємства) власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, або в разі недостатності суми коштів, отриманої від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, податковий орган повинен застосовувати до такого платника податків процедури, що викладені законодавцем у ст.96 Податкового кодексу України, а саме: спочатку вчиняти досудове звернення до органу управління чи органу місцевого самоврядування з приводу виконання податкового обов’язку комунального підприємства, а в разі отримання відмови чи ухилення від вирішення означеного питання по суті – звертатись до суду з вимогою до органу управління чи органу місцевого самоврядування про стягнення коштів за податковим боргом платника податків - комунального підприємства (платника податків - державного підприємства).

У ході розгляду справи судом встановлено, що заявлена суб’єктом владних повноважень до стягнення сума коштів відповідає визначенню податкового боргу згідно з п.14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України, податковий обов’язок відповідачем не виконаний, підстави для припинення податкового обов’язку у спірних правовідносинах відсутні, строк давності відносно спірної суми боргу не сплинув, існуюча спірна заборгованість не підпадає під ознаки безнадійного податкового боргу, підстав для виконання податкового обов’язку відповідача засновником – органом місцевого самоврядування в порядку ст.96 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.

При цьому, суд зважає, що за приписами Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” і Податкового кодексу України кошти в Україні існують в готівковій і безготівковій формі, а відтак, питання визначення форми коштів, котрі підлягають стягненню з платника податків за податковим боргом, належить до компетенції органу державної податкової служби і підлягає вирішенню в ході виконання останнім відповідної постанови адміністративного суду.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення заявленою суб’єктом владних повноважень вимогою прав та охоронюваних законом інтересів платника податків у сфері публічно-правових відносин, суд не виявив факту реалізації суб’єктом владних повноважень управлінської функції без додержання визначеної законом процедури, то подання належить задовольнити, адже обґрунтованість заявленої вимоги підтверджена добутими судом і долученими до матеріалів справи доказами.

У силу приписів ч.8 ст.183-3 та ч.2 ст.256 КАС України постанова має бути допущена до негайного виконання.

Керуючись ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 158-163, 183-3, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Подання Ізюмської ОДПІ Харківської області ДПС до Ізюмського КВВКП про стягнення коштів за податковим боргом - задовольнити.

Стягнути з Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства (ідентифікаційний код – 24673063, місцезнаходження – вул. Калініна, буд. 11, м. Ізюм, Харківська обл.., 64300) на користь Державного бюджету України 315.017 (триста п'ятнадцять тисяч сімнадцять) грн. 00 коп. за податковим боргом.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Суддя А.В. Сліденко