Постанова № 29551851, 19.02.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

19.02.2013 р. справа №820/649/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Слободіна І.М., Буглова О.В., Золотухіна С.А.,

відповідача - Калініна О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства "Реал Банк" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби проскасування рішення, -

встановив:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Реал Банк», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові ДПС, №0000170501 від 05.10.2012 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових висновках, викладених податковою інспекцією в акті перевірки, а відтак, суперечить ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, за твердженням позивача, судження СДПІ по РВПП у м. Харкові, викладені в акті №419/50-1/14360721 від 21.09.2012 р. про заниження платником податків податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» через непідтвердженість реальності господарських операцій і непідтвердженість їх зв'язку з фінансово-господарською діяльністю банківської установи є хибними, оскільки зобов'язання за даними операціями виконані у повному обсязі, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку. Посилаючись на викладені вище мотиви, позивач просив суд прийняти рішення про задоволення позову. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про його задоволення.

Відповідач, Харківська СДПІ по РВПП у м. Харкові ДПС, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що за наслідками проведення перевірки податковим органом виявлено факти порушення ПАТ «Реал Банк» вимог п.138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, п. 146.11 ст. 146 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток на суму 1.465,00 грн. (у т.ч. за 3 квартал 2011 р. на 252,00 грн., за 4 квартал 2011 р. на 429,00 грн., за 1 квартал 2012 р. на 392,00 грн., за 2 квартал 2012 р. на 392,00 грн.) через завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за рахунок відображення в обліку з податку на прибуток показників нікчемного правочину у взаємовідносинах з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж». Достатнім підтвердженням нікчемності правочинів, на думку відповідача, є висновки інших податкових органів про неможливість проведення контрагентами позивача господарської діяльності. Відповідач посилався на відсутність у нього як підстав, так і повноважень стосовно перегляду правомірності та обґрунтованості таких висновків при проведенні перевірки платника податків та винесенні спірного рішення, а також на відсутність у установи банку необхідних первинних документів. Посилаючись на викладені вище мотиви, представник відповідача у судовому засіданні просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ПАТ «Реал Банк», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 14360721, перебуває на обліку як платник податків і зборів в СДПІ по РВПП у м. Харкові ДПС.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому з огляду на приписи ст.ст.72 і 76 КАС України перелічені обставини додатково перед судом не доказуються.

З 19.09.2012р. по 21.09.2012 р. СДПІ по РВПП у м. Харкові ДПС була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПАТ «Реал Банк» (ідентифікаційний код - 14360721) з питання дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період квітень 2011 року- серпень 2011 року та податку на прибуток за ІІІ квартал 2011 року - І півріччя 2012 р по правових відносинах з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (ідентифікаційний код - 35554567)

Результати перевірки оформлені актом від 21.09.2012р. №419/50-1/14360721, в якому викладені судження податкового органу про порушення платником податків п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, п. 146.11 ст. 146 Податкового кодексу України, а саме: неправомірне віднесення платником податків на розрахунки з державою за податковим обліком з податку на прибуток показників первинних документів, котрі складені контрагентом у межах нікчемного правочину за нереальними господарськими операціями.

05.10.2012 р. з посиланням на даний акт СДПІ по РВПП у м. Харкові ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення №0000170501 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 1.865,00 грн. (основний платіж - 1.465,00 грн., штраф - 392,00 грн. )

Як з'ясовано судом, єдиними мотивами, на підставі яких суб'єкт владних повноважень дійшов судження про вчинення ПАТ «Реал Банк» податкового правопорушення - заниження грошових зобов'язань з податку на прибуток, є виключно висновок складеного іншим органом державної податкової служби України акту перевірки діяльності контрагента позивача, в силу яких вчинений правочин є нікчемним у зв'язку з відсутністю можливості здійснювати реальну господарську діяльність, а також непов'язаність його із фінансово-господарською діяльністю.

Інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень не покладено. Вказані обставини визнані представником відповідача в судовому засіданні та підтверджені змістом акту перевірки від 21.09.2012р. №419/50-1/14360721.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 21.09.2012р. №419/50-1/14360721, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив що 26.04.2011 р. між позивачем, ПАТ «Реал Банк» (в якості замовника), та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (в якості підрядника) було укладено письмовий правочин у формі договору підряду №СД 11/14, предметом якого є виконання робіт з реконструкції 3-го поверху і сходового маршу будівлі ЛФ ПАТ «Реал Банк» за адресою: м. Лисичанськ, вул. Ворошилова, 3.

11.07.2011 р. між позивачем, ПАТ «Реал Банк» (в якості замовника), та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (в якості підрядника) було укадено письмовий правочин у формі договору підряду №СД 18/14-1, предметом якого є виконання робіт з реконструкції топкової будівлі ЛФ ПАТ «Реал Банк» за адресою: м. Лисичанськ, вул. Ворошилова, 3.

Оглянувши зміст перелічених правочинів, суд відзначає, що предметом даних правочинів є виконання будівельно-монтажних робіт, тобто здійснення господарської діяльності, яка в силу норм Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про основи містобудування» підлягала ліцензуванню.

На вимогу суду позивачем надано до матеріалів справи ліцензію серії АВ № 558208, згідно з якою ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» має право на проведення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури.

За правилами Порядку ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві (затверджено постановою КМУ від 05.12.2007р. №1396; далі за текстом -Порядок №1396), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009р. №47, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2009р. за №226/16242; далі за текстом - Ліцензійні умови №47) моменту видачі суб'єкту господарювання ліцензії на провадження господарської діяльності у сфері будівництва передує процедура перевірки відповідним суб'єктом владних повноважень -органом ліцензування відповідності такого суб'єкта господарювання визначеним законодавством організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам.

До суду відповідачем не подано жодних доказів незаконності отримання ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» ліцензії на здійснення господарської діяльності у сфері будівництва. Жодних доказів встановлення компетентним суб'єктом права, яким у спірних правовідносинах щодо будівельної діяльності є органи державної архітектурно-будівельної інспекції, фактів невідповідності ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам відповідачем до суду не подано. Відповідачем до суду також не подано жодних фактичних даних, які б засвідчували відсутність в дійсності об'єктів, на яких здійснювались спірні господарські операції або відсутність результатів таких господарських операцій.

Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному чи господарському обороті, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірні договори визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до матеріалів справи виписані ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» податкові накладні №119 від 27.04.2011 р. на загальну суму 94.540,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 15.756,67 грн.), №371 від 30.06.2011 р. на загальну суму 94.609,13 грн. (у т.ч. ПДВ - 15.768,19 грн.), №422 від 14.07.2011 р. на загальну суму 27.884,52 грн. (у т.ч. ПДВ - 4.647,42 грн.), №508 від 19.07.2011 р. на загальну суму 43.908,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7.318,00 грн.), №623 від 14.08.2011 р. на загальну суму 28.140,26 грн. (у т.ч. ПДВ - 4.690,04 грн.), довідки про вартість виконаних робіт за червень 2011 р., липень 2011 р., серпень 2011 р., акти приймання виконаних будівельних робіт за червень 2011р., липень 2011 р., серпень 2011 р., акти приймання передачі необоротного активу №59 від 18.07.2011 р. та №69 від 31.08.2011 р., локальний кошторис та договірну ціну.

Розглядаючи справу, суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відповідно до ч.2 ст. 9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст.44 і 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів, а саме: платіжні доручення №994 від 27.04.2011 р. на суму 94.540,80 грн., №3872 від 08.07.2011 р. на суму 94.609,13 грн., №7087 від 12.07.2011 р. на суму 18.219,60 грн.№7023 від 12.07.2011 р. на суму 43.908,00 грн., №10492 від 19.07.2011 р. на суму 9.664,92 грн., №6997 від 15.08.2011 р. на суму 28.140,26 грн. засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару, отриманого за вказаним вище правочином, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Суд бере до уваги, що з огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як по-перше, здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи, а по-друге, є можливими до перевірки з боку суб'єктів фінансового моніторингу. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та вказаного в акті перевірки контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів є належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Як встановлено судом з пояснень представника позивача та підтверджено матеріалами справи, придбання робіт за спірними правочинами було зумовлено необхідністю виконання припису, складеного Управлінням з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС України в Луганській області від 11.02.2010 р. №9, а також покращенням стану приміщень належній банку будівлі.

Відповідач в ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.71 КАС України наведеного доводу платника податків не спростував. Суд зазначає, що означений довід платника податків не суперечить витребуваним і долученим до справи документам.

Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності об'єктів будівництва у спірних правовідносинах, вартісних показників виконаних будівельних робіт, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується на мотивах акту, складених Ленінською МДПІ у м. луганську Луганської області ДПС за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача - ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» від 17.05.2012 р. №129/227/35554567, де викладені судження податкового органу про неможливість реального здійснення фінансово-господарської діяльності зазначеним платником податків.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись приписами наведених норм процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд встановив, що відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, наданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами; відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій за спірними правочинами; відповідачем не подано доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про порушення ПАТ «Реал Банк» вимог Податкового кодексу України є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення податкового законодавства при справлянні податку на прибуток.

Також суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, в якому викладена думка іншого контролюючого органу про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відсутність у контрагента платника податків ресурсів для ведення звичайної господарської діяльності, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків податкового правопорушення, адже акт податкової перевірки не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ПАТ "Реал Банк" до СДПІ по РВПП у м. Харкові ДПС про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби №0011562340 від 27.03.2012р., №0011572340 від 27.03.2012р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 22.02.2013 р.

Суддя А.В. Сліденко