Рішення № 29545845, 20.02.2013, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 2604/12770/12

Провадження № 2/755/616/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Галагана В.І.,

при секретарях Шилохвості А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за правом спадкування, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ОСОБА_3, звертаючись з позовом до суду, просять визнати за ОСОБА_3 право власності за правом спадкування на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1, що належала померлому ОСОБА_4, та визнати за ОСОБА_1 право власності за правом спадкування на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та на 2/3 частини земельної ділянки, площею 0,5473 Га за адресою: АДРЕСА_2, що належали померлому ОСОБА_4, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який був чоловіком позивачки ОСОБА_3 та батьком позивачки ОСОБА_1 За життя 28.03.2011 року ОСОБА_4 вчинив заповіт, за яким заповідав ОСОБА_1 - житловий будинок та земельну ділянку площею 0,5473 Га за адресою: АДРЕСА_2; ОСОБА_3 - автомобіль марки ВАЗ-2106-28, 1983 року випуску, двигун НОМЕР_2, шасі НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_3; причеп марки МАЗ-8114, 1987 року випуску, шасі НОМЕР_4, номерний знак НОМЕР_5; гараж АДРЕСА_3; 1/5 частину квартири у АДРЕСА_1; відповідачу ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,2985 Га за адресою: АДРЕСА_2. У встановлений законом строк позивачки звернулись із заявою про прийняття спадщини до Двадцять другої Київської державної нотаріальної контори. Позивачка ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на автомобіль марки ВАЗ-2106-28, та на причеп марки МАЗ-8114, у видачі свідоцтва про право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 було відмовлено, з підстав відсутності правовстановлюючого документу на вказану квартиру, оригінал якого утримує відповідач ОСОБА_2 Позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок і земельну ділянку площею 0,5473 Га за адресою: АДРЕСА_2, оскільки номер будинку та ділянки, на яку ОСОБА_1 просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, не співпадає з номером, вказаним у заповіті, тому такий будинок та ділянку неможливо ідентифікувати, а також у свідоцтві про право на спадщину, яке видається декільком спадкоємцям, вказується розмір частки у спадщині у вигляді простого арифметичного дробу, а в заповіті заповідач вказав частки в гектарах. Також, нотаріус в обґрунтуванні своєї відмови у вчиненні нотаріальних дій, зазначив, що позивачка ОСОБА_3 має право на обов'язкову частку у спадщині, як дружина померлого. Однак позивачкою ОСОБА_3 зазначено, що вона на обов'язкову частку не претендує і від неї відмовляється, про що також повідомляла нотаріусу. Крім того, відмовляючи у видачі свідоцтва, нотаріусом зазначено, що у коло спадкоємців на житловий будинок повинен також бути включений відповідач ОСОБА_2, оскільки він має право на спадкування частини земельної ділянки. Однак, позивачки не згодні з такою відмовою нотаріуса у видачі свідоцтв про право власності на спадщину, оскільки наявні докази про прийняття рішення Ровівською сільською радою Вишгородського району Київської області про перенумерацію будинків в АДРЕСА_2 даний будинок належав спадкодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.11.1995 року, земельна ділянка, площею 0,8458 Га, належала спадкодавцю на підставі Державного акту про право власності на землю № 028958, від 01.02.2002 року, а 1/5 частина квартири АДРЕСА_1 належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14.02.2007 року, та зазначене нерухоме майно складає спадкову масу згідно заповіту, складеного ОСОБА_4, тому відмова нотаріальної установи у видачі позивачкам свідоцтв про право власності на спадкове майно за заповітом є підставою їх звернення з даним позовом в судовому порядку.

14.02.2013 року в судовому засіданні представником позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подано уточнену позовну заяву, відповідно до якої позивачка ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності за правом спадкування після померлого ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та на 65/100 частини земельної ділянки, площею 0,5473 Га, за адресою: АДРЕСА_2. (ас. 130-131)

20.02.2013 року в судовому засіданні ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва закрито провадження у справі в частині вимог за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності за правом спадкування. (а.с. 217, 218)

Представник позивачки ОСОБА_6, яка діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 та позивачки ОСОБА_3 на підставі ордерів № 176, № 177 від 15.03.2012 року (а.с. 36-39), в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, що містить зміст позовної заяви, з урахуванням поданих уточнень до позову.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, з підстав, що містять письмові заперечення, долучені до матеріалів справи (а.с. 102-104), додатково пояснив, що він не заперечує проти спадкування позивачкою ОСОБА_1 нерухомого майна відповідно до заповіту від 28.03.2011 року, складеного ОСОБА_4, однак вважає, що звертаючись з даним позовом до суду, позивачка ОСОБА_1 намагається за його рахунок визнати право власності на спадкове майно.

Вислухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_6, яка діє в інтересах позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи, матеріали спадкової справи № 253/2011 (а.с. 138-208), оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до пункту другого частини першої ст. 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (ч.1 та 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Так, позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.11.1995 року будинок АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4. (а.с. 133, 155)

На підставі рішення Ровівської сільської ради народних депутатів від 28.09.2001 року № 028958 ОСОБА_4 видано Державний акт про право власності на земельну ділянку від 01.02.2002 року, загальною площею 0,8458 Га в АДРЕСА_2, з цільовим призначенням: для ведення особистого підсобного господарства - 0,5958 Га, якій сформовано кадастровий номер 322188700219:084:0107, та для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,2500 Га, якій сформовано кадастровий номер 322188700219:084:0108. (а.с. 82, 83, 84, 154, 176, 178)

За даними Довідки № 9 від 27.01.2012 року, виданої Ровівською сільською радою Вишгородського району Київської області, дійсно виконавчим комітетом Ровівської сільської ради було прийняте рішення про перенумерацію будинків в АДРЕСА_2 на підставі рішення № 4 від 15.01.2004 року, у зв'язку з чим будинку АДРЕСА_2, що також підтверджено Довідкою КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» № 28 від 24.01.2013 року, відповідно до якої за ОСОБА_4 станом на 31.12.2012 року зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_2, згідно свідоцтва про право на спадщину від 30.11.1995 року, № 1021. (а.с. 85, 132, 134-135, 202)

Відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. (ч. 2 ст. 1236 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ч. 1, 2 статті 1236 Цивільного кодексу України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

28.03.2011 року ОСОБА_4 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7, відповідно до якого на випадок смерті ОСОБА_4 зробив наступне розпорядження: житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,5473 Га за адресою: АДРЕСА_2 - заповів дочці ОСОБА_1; автомобіль марки ВАЗ-2106-28, 1983 року випуску, двигун № НОМЕР_2, шасі НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_3; причеп марки МАЗ-8114, 1987 року випуску, шасі НОМЕР_4, номерний знак НОМЕР_5; гараж АДРЕСА_3; 1/5 частину квартири у АДРЕСА_1 - заповів дружині ОСОБА_3; земельну ділянку площею 0,2985 Га за адресою: АДРЕСА_2 - заповів сину ОСОБА_2. (а.с. 76, 153)

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 74 років помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві від 22.06.2011 року, актовий запис № 11157. (а.с. 72, 141)

Згідно положення Глави 13 п. 3. Загальних положень «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 296 від 22.02.2012 року, нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

17.12.2011 року державним нотаріусом Двадцять другої Київської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.03.2011 року після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки заповіт посвідчено з порушенням діючого законодавства України, що встановлено під час оформлення нотаріусом спадщини, а саме: номер будинку та ділянки, на яку ОСОБА_1 просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, не співпадає з номером, вказаним на заповіті, тому такий будинок та ділянку неможливо ідентифікувати, а також у свідоцтві про право на спадщину, яке видається декільком спадкоємцям, вказується розмір частки у спадщині у вигляді простого арифметичного дробу, а в заповіті заповідач вказав частки в гектарах, що є порушенням ч. 2 ст. 1296 ЦК України. Крім того, нотаріусом зазначено, що вищевказаний заповіт був зроблений на належний будинок лише на ОСОБА_1, а на земельну ділянку, площею 0,8458 Га, на якій знаходиться вищевказаний будинок - на двох осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2 Разом з тим, у спадковій справі є спадкоємець на обов'язкову частку у спадщині, згідно ст. 1241 ЦК України, дружина померлого ОСОБА_3 Таким чином, на видачу свідоцтв про право на спадщину на земельну ділянку за заповітом та за законом на обов'язкову долю претендують три особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Такі обставини порушують вимоги діючого земельного та цивільного законодавства України. (а.с. 78, 181)

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. (ч. 1 ст. 1223 Цивільного кодексу України)

Згідно положення статті 1225 Цивільного кодексу України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Об'єктом спадкування може виступати право власності на земельну ділянку. Так, частиною 1 статті 1225 Цивільного кодексу України підкреслюється, що на спадкоємців поширюється положення про можливість використання земель за цільовим призначенням, як це випливає із статей 19-21 Земельного кодексу України.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Тобто спадкування житлового будинку, інших будівель та споруд відбувається на тих же підставах і у тому ж порядку, що й спадкування іншого майна, але разом з їх успадкуванням автоматично (незалежно від спеціальної згадки про це у заповіті) для спадкоємців зазначеної нерухомості виникає право на земельну ділянку, на якій ця нерухомість знаходиться. Тобто, якщо земельна ділянка, де знаходиться успадкований будинок, належала спадкодавцю на праві власності, то й у спадкоємця будинку виникає право власності на цю ділянку. Якщо ж у спадкодавця - власника будинку було лише право користування земельною ділянкою, на якій споруджено будинок, то й спадкоємці можуть набути лише право користування цією ділянкою.

Розмір земельної ділянки, що переходить до спадкоємців, які спадкують право власності на нерухоме майно, розташоване на цій ділянці, визначається в ч. 3 ст. 1225 Цивільного кодексу України як такий, що необхідний для обслуговування цього нерухомого майна, при встановленні такого розміру слід керуватися державними будівельними нормами. Решта земельних ділянок спадкується на загальних підставах, зокрема, за заповітом вона може спадкуватись тією ж особою, до якої перейшло право на нерухоме майно.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Цивільний кодекс передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, прямо передбачених статтями 335, 376, 392 цього Кодексу.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. (ст. 392 Цивільного кодексу України)

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, що складається з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, та частини земельної ділянки, площею 0,5473 Га за адресою: АДРЕСА_2, що належало померлому ОСОБА_4, та, відповідно, становить частину спадкової маси згідно заповіту від 28.03.2011 року. Державним нотаріусом Двадцять другої Київської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.03.2011 року після смерті ОСОБА_4, з підстав неможливості ідентифікації номеру будинку, що входить до складу спадкового майна, відсутності зазначення спадкодавцем розміру часток земельної ділянки, що підлягає спадкуванню, у виді простого арифметичного дробу, а також з підстав наявності спадкоємця обов'язкової частки у спадщині - ОСОБА_3 та спадкоємця на частину земельної ділянки ОСОБА_2, тому, за обґрунтуванням державного нотаріуса, дані обставини свідчать про порушення вимог діючого земельного та цивільного законодавства України при складанні заповіту від 28.03.2011 року, що є підставою у відмові вчинення нотаріальної дії щодо видачі позивачці ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на спадкове майно.

Відповідно до положення статті 1296 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. ( ч. 1 ст. 1297 Сімейного кодексу України)

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. (ч.1 ст.64 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналізуючи наявні в справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення та заперечення сторін, керуючись положеннями діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору позивачка має достатні правові підстави на визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, та на частину земельної ділянки, площею 0,5473 Га, що, відповідно, складає 5473/10000 від загальної площі земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2, з наступних підстав.

Так, відповідно до правил вчинення правочинів, ураховуючи можливість визначення справжньої волі спадкодавця за правилами тлумачення заповіту, судом встановлено, що нерухоме майно, яке є предметом спору, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, та частина земельної ділянки, площею 0,5473 Га, за адресою: АДРЕСА_2, - є частиною спадкової маси згідно заповіту, складеного спадкодавцем ОСОБА_4, від 28.03.2011 року, що на час судового розгляду даного спору в установленому законом порядку не визнано недійсним. Зазначене нерухоме майно входить до складу спадщини згідно заповідального розпорядження ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та має бути успадковано позивачкою ОСОБА_1

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.11.1995 року будинок, загальною площею 59,9 кв.м., по АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_4, та є об'єктом заповіту від 28.03.2011 року, має порядковий номер № 58, однак Виконавчим комітетом Ровівської сільської ради було прийняте рішення № 4 від 15.01.2004 року про перенумерацію будинків в АДРЕСА_2, у зв'язку з чим будинку АДРЕСА_2, та будинок АДРЕСА_2 є об'єктом заповідального розпорядження спадкодавця ОСОБА_4 від 28.03.2011 року, що свідчить про можливість ідентифікації вказаного будинку відповідно до його правовстановлюючих документів, та, ураховуючи зазначену в Державному акті на право приватної власності на землю № 028958 від 01.02.2002 року адресу місцерозташування спірної земельної ділянки, яка входить до складу спадкової маси, а саме: АДРЕСА_2, що, відповідно, співпадає із зазначеною адресою спірного будинку до його перенумерації, - суд дійшов висновку про можливість ідентифікації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, що зазначена у заповіті від 28.03.2011 року, та земельної ділянки, загальною площею 0,8458 Га, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю № 028958 від 01.02.2002 року належить спадкодавцю ОСОБА_4

Крім того, суд, приймаючи до уваги, критично оцінює відомості, що містить заява ОСОБА_3 від 19.02.2013 року, відповідно до якої вона ніколи не відмовлялась та не має наміру відмовлятися від обов'язкової долі у спадщині, - оскільки дане твердження ОСОБА_3 спростовується фактом її звернення разом із позивачкою ОСОБА_1 до суду з даним позовом про визнання права власності за правом спадкування, що містить власноручно проставлений підпис позивачки ОСОБА_3, та відповідно до змісту якого ОСОБА_3 не заперечено проти визнання за позивачкою ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом від 28.03.2011 року та зазначено про її відмову від обов'язкової частки у спадщині після померлого ОСОБА_4 Разом з тим, в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена довіреність від 17.10.2012 року (а.с. 201), відповідно до якої ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 вести від її імені справи в усіх судових установах, з усіма правами, які надані законом, в тому числі, позивачу, з правом, зокрема, визнання позову, зміни предмету позову, та під час судового розгляду справи ОСОБА_3 не надано суду доказів скасування зазначеної довіреності від 17.10.2012 року, виданої на ім'я ОСОБА_1 Крім того, в матеріалах справи наявний ордер № 177 від 15.03.2012 року, яким ОСОБА_3 за власноручним підписом уповноважила адвоката ОСОБА_6 представляти її інтереси в судовому засіданні в розрізі даного спору, та ОСОБА_3 не надано суду доказів розірвання договірних відносин між нею та адвокатом ОСОБА_6

Крім того, заповідальне розпорядження ОСОБА_4 щодо передачі у власність позивачки ОСОБА_1 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, та частини земельної ділянки, площею 0,5473 Га, за адресою: АДРЕСА_2, - відповідає положенням статті 1225 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», та судом ураховано, що така передача у власність спірного нерухомого майна є вираженням волі спадкодавця згідно складеного ним заповіту від 28.03.2011 року.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за правом спадкування, підлягає до задоволення в повному обсязі, тому слід визнати за ОСОБА_1 право власності за правом спадкування після померлого ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними будівлями та на 5473/10000 земельної ділянки, площею 0,5473 Га за адресою: АДРЕСА_2.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.120 Земельного кодексу України, ст.ст. 11, 190, 321, 392, 1218, 1223, 1225, 1233, 1236, 1296, 1297 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60, 70 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року № 7, ст.ст.1, 3, 4, 10, 11, 15, 57, 60, 64, 88, 131, 208, 209, 212-215, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за правом спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за правом спадкування після померлого ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,5473 Га за адресою: АДРЕСА_2.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я :