Рішення № 29544556, 25.02.2013, Оболонський районний суд міста Києва

25.02.2013 Справа № 2605/13709/12

Провадження № 2/756/249/13р.

Ун. № 2605/13709/12р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді - Камбулова Д.Г.

при секретарі: - Чагаринській Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» 19.02.2010 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг обґрунтовуючи свій позов наступним.

Відповідачка є власником квартири АДРЕСА_1, зареєстрована та проживає у вказаній квартирі. Квартира складається з двох житлових кімнат, жилою площею 35,2 кв.м, загальною площею 66, 8 кв.м. Відповідачка не відмовлялась від отримання житлово-комунальних послуг, отримує їх у повному обсязі та належної якості. Багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 обладнаний централізованим гарячим та холодним водопостачанням. З врахуванням строку позовної давності відповідач надав суду розрахунок заборгованості відповідачки по оплаті за надані послуги з утримання будинку, прибудинкової території та опалення, гаряче та холодне водопостачання, та з врахуванням вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 66, 67 ЖК України, ст. 526, 625 ЦК України, ст. 88 ЦПК України просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг за період з лютого 2007 року по серпень 2012 року включно в сумі 19035, 17 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2 543, 93 грн., 3 проценти річних у розмірі 1 262, 39 грн., та судові витрати по справі.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, з підстав зазначених у позовній заяві, просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка позов не визнала у повному обсязі. Вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Вважає, що ТОВ «Житлобуд-1» не є належним позивачем, не має права вимагати з неї стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, через те, що не є балансоутримувачем будинку, виконавцем та виробником таких послуг. Зазначає, що між нею та позивачем не існує договірних відносин. Письмовий договір, який би відповідав вимогам закону, зокрема постанові Кабінету міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 « Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», між сторонами не укладався. Всі надані позивачем розрахунки начебто існуючої у відповідачки заборгованості вважає неналежними доказами, та які спростовуються висновками аудиторської довідки спеціаліста від 20.09.2012 року. Твердження позивача щодо несвоєчасної та неповної оплати відповідачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території, опалення та гарячого та холодного водопостачання також не відповідають дійсності. Вважає, що закону, який би регулював строки внесення плати за комунальні послуги у спірний період в Україні не існує. Вимоги позивача щодо стягнення з неї інфляційної складової та 3 процентів річних не ґрунтуються на законі, оскільки спеціальним Законом, яким є Закон України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачені. Крім того вважає, що позивач нараховує заборгованість, посилаючись на розпорядження виконавчого органу Київської міської ради, які не зареєстровані у встановленому законом порядку у Головному управлінні юстиції у м. Києві, тобто є нечинними. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі у зв'язку з його безпідставністю.

Свідок ОСОБА_3, допитаний судом за клопотанням відповідачки, показала суду, що вона є власником кв. АДРЕСА_2. Вважає, що балансоутримувачем будинку є ЖКК трест «Київміськбуд-1», а позивач без достатніх правових підстав стягує на свою користь житлово-комунальні послуги. Також свідок показав, що відповідач надає не повний комплекс житлово-комунальних послуг та неналежної якості.

Свідок ОСОБА_4 показав суду, що від проживає у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1, та є Головою ініціативної групи, створеною з метою впорядкування питань між мешканцями будинку та позивачем та оплаті мешканцями житлово-комунальних послуг. Також вважає, що балансоутримувачем будинку є ЖКК трест «Київміськбуд-1», який має право на справляння плати за житлово-комунальні послуги. Також свідок показав, що відповідач надає не повний комплекс житлово-комунальних послуг та неналежної якості.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, пояснення відповідачки та її представника, свідків по справі, дослідивши матеріали справи, та надані суду вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні відповідачка є власником АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на квартиру, виданого на ОСОБА_2 (т.1, а.с. 9).

Згідно копії форми № 16 відповідачка змінила прізвище з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2» ( т.1, а.с.8).

Відповідно до копії довідки № 3 відповідачка ОСОБА_2 є зареєстрованою та проживає у зазначеній квартирі. (т.1, а.с 10).

З наданого суду копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» є юридичною особою, яка зареєстрована 14.07.1998 року Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією. (т.2. а.с. 23).

Відповідно до виписки з протоколу засідання правління ВАТ трест «Київміськбуд-1», який є забудовником будинку АДРЕСА_1 (т.2, а.с. 76,77). Передані права та обов'язки житлово-комунальної контори ВАТ трест «Київміськбуд-1» ТОВ «Житлобуд-1» (т.2., ас. 37).

З листа ПАТ трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього від 22.07.2011 року вбачається, що ТОВ «Житлобуд-1» являється правонаступником прав та обов'язків житлово-комунальної контори ВАТ трест «Київміськбуд-1» (в подальшому перейменований на ПАТ трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього). (т.2., ас. 38).

З копії статуту позивача, видно, що предметом діяльності ТОВ «Житлобуд-1» є виконання функцій житлово-експлуатаційної контори по комплексному обслуговуванню житлового та нежитлового фонду, надання комунальних та інших послуг. (п.2.2.1 Статуту, т.2. а.с. 24-33).

З наданих позивачем копій договорів (т.2., а.с. 43-75), ТОВ «Житлобуд-1» виступило замовником послуг, пов'язаних з виконанням робіт по обслуговуванню, в тому числі багатоквартирного буд. АДРЕСА_1. Зокрема позивачем укладено договори про виконанню робіт пов'язаних з розрахунком платні за житло та комунальні послуги для населення, на використання електричної енергії, на постачання теплової енергії у гарячій воді, на проведення комплексу протиепідемічних заходів (дератизації) в будинках, на технічне обслуговування і ремонт обладнання ОДС, на надання послуг з вивезення та знешкодження твердих та побутових відходів, на виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтового обладнання, тощо.

З наведеного судом, вбачається, що позивач є юридичною особою, яка на відповідній правовій підставі здійснює експлуатацію будинку АДРЕСА_1, виконує функції житлово-експлуатаційної контори по комплексному обслуговуванню зазначеного будинку відповідно до його статутної діяльності, та має право у розумінні чинного законодавства, в тому числі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на справляння відповідної плати за надані житлово-комунальні послуги, в тому числі на захист свого порушеного права, яке підлягає судовому захисту.

Оцінюючи заперечення відповідача в частині відсутності договірних відносин між сторонами, суд виходить з наступного.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875 - IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 « Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Судом встановлено, що відповідачка не відмовлялась від надання відповідачем зазначених послуг, отримувала їх протягом зазначеного періоду.

Чинне законодавство України передбачає різні форми договору (у тому числі усну), а споживач зобов'язаний сплачувати кошти за надані послуги, оскільки відповідно до ст.11 ЦК України зобов'язання виникають не лише з підстав, передбачених законодавством (зокрема угод), а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Суд приходить до висновку, про наявність між сторонами договірних відносин, за якими відповідачка користувалася послугами у відповідний період, які надавав їй позивач, та позивач має право на справляння за них відповідної плати по затверджених тарифах, а відсутність між сторонами письмового договору не є підставою вважати, що нарахування позивачем плати за житлово-комунальні послуги не відповідає вимогам Закону.

Крім того, в судовому засіданні відповідачка зазначила, що в зазначений нею період житлово-комунальні послуги були надані їй не в повному обсязі, та не належної якості.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.

Жодного акту-претензії, складеного відповідно до вимог ст. 18 зазначеного закону позивачем суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що відповідачкою не надано жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про надання позивачем житлово-комунальних послуг не в повному обсязі або не належної якості.

Доводи відповідачки щодо нечинності розпоряджень Київської міської державної адміністрації, зокрема розпоряджень про встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води, послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, у зв'язку з відсутністю їх реєстрації у Головному управлінні юстиції у м. Києві, суд вважає необґрунтованим, з огляду на наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»від 03 жовтня 1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги є чинними, у судовому порядку не чинними не визнавались, та є обов'язковими до виконання всіма органами місцевого самоврядування, установами, підприємствами, організаціями, розташованими на території міста, в тому числі і для споживачів таких послуг на території Оболонського району.

Оцінюючи заперечення відповідачки, та її посилання на наявність рішення Верховного Суду України від 28.11.2011 року (справа за позовом фізичної особи до Київської міської державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання скасувати рішення), суд виходить з наступного.

Вказане рішення Верховного Суду України було прийнято в порядку Кодексу адміністративного судочинства, на відміну від даної справи, розгляд якої здійснюється судом в порядку цивільного процесуального Кодексу України.

Дійсно, відповідно до ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, в тому числі для всіх судів України.

Разом з тим, суд звертає увагу, зміст рішення Верховного Суду України від 28.11.2011 року не свідчить про те, що воно було прийнято в порядку, визначеному ст. 244-2 КАС України, тобто з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Крім того, суд звертає увагу відповідачки, що обов'язковими для виконання, відповідно до ЦПК України є рішення Верховного Суду України, прийняті за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, що врегульовано ст. 360-7 ЦПК України.

Посилання відповідачки на наявність рішення Верховного Суду України від 28.11.2011 року не заслуговує на увагу також у зв'язку з тим, що предметом розгляду Верховного суду України по згадуваній позивачкою справі є позов фізичної особи до Київської міської державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання скасувати рішення, на відміну від даного позову про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року, п. 1,3 ст. 30 та ст. 18 Постанови Кабінету міністрів від 25.07.2005 року № 630 «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення і водовідведення», споживач повинен дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором або законом строки. Розрахунковим періодом для оплати є календарний місяць, плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно із ст. 66, 67 ЖК Української РСР, плата за користування житлом обчислюється виходячи з загальної площі квартири, та плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За наданим позивачем розрахунком заборгованості, за період з лютого 2007 року по серпень 2012 року включно сума заборгованості відповідачки за оплату житлово-комунальних послуг складає 19 035, 17 грн., інфляційна складова за весь час прострочення складає 2 543, 93 грн., три проценти річних від простроченої суми складає 1262, 29 грн. (т.2 а.с. 138, 139).

Суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідачки коштів за опалення в міжопалювальний період з травня 2007 року по вересень 2007 року включно у розмірі 504 грн., з травня 2008 року по вересень 2008 року включно у розмірі 504 грн., з травня 2009 року по вересень 2009 року включно у розмірі 685, 44 грн., у зв'язку з тим, що таке нарахування було здійснено позивачем в період відсутності опалення, та таке нарахування не відповідає вимогам п.12 Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, яким передбачено, що разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями, пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.

За таких обставин, суд приймає рішення про часткове задоволення позову у цій його частині, та вважає, що заборгованість відповідачки за оплату житлово-комунальних послуг за період з лютого 2007 року по серпень 2012 року включно становить 17341, 56 грн., яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача. (19035, 17 грн. - ( 504 грн. + 504 грн. + 685, 44 грн.) = 17341, 73 грн.).

Посилання відповідачки на наявність в матеріалах справи аудиторської довідки, не є підставою для відмови у задоволенні позовних про стягнення з відповідачки заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг, оскільки з відповідної довідки видно, що аудитор визнав неможливим встановити (підтвердити або спростувати) правильність і відповідність нарахувань здійснених у розрахунку, наданого відповідачкою, без наявності та дослідження інших документів.

З врахуванням прийнятого судом рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за період з лютого 2007 року по серпень 2012 року включно у розмірі 17341, 73 грн., та з врахуванням наданого позивачем розрахунку заборгованості інфляційної складової та трьох процентів річних із розрахунку основної заборгованості у розмірі 19035, 17 грн., суд не погоджується з розрахунком наданим позивачем щодо стягнення з відповідачки інфляційної складової у розмірі 2543, 93 грн., трьох процентів річних у розмірі 1262, 29 грн., вважає розмір інфляційної складової та трьох процентів річних недоведеним, та приймає рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Враховуючи вимоги ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у розмірі 173, 42 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 15, 60, 61, 88, 208, 209, 212-216, 224-226 ЦПК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 « Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення і водовідведення», керуючись ст. 66, 67 ЖК Української РСР, ст.ст. 3, 6, 203, 215, 322, 526, 626, 627 ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд -

В И Р І Ш И В :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» (м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, буд. 16-Д, код ЗКПО 30044995, р/рахунок 26000501332600 в АТ «ОТПбанк», МФО 300528) заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг за період з лютого 2007 року по серпень 2012 року включно у розмірі 17341 (сімнадцять тисяч триста сорок одна) гривні 56 копійок, судовий збір у розмірі 173 (сто сімдесят три) гривні 42 копійки.

У задоволенні решті позовних вимог товариству з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д.Г.Камбулов