Ухвала суду № 29541197, 18.10.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2012 р. справа № 2а-0470/9645/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Мамалат І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року у справі №2а/0470/9645/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтремонт»до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліфтремонт»2 серпня 2011 року звернулось до суду з позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська в якому уточнив позовні вимоги просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо викладення в акті перевірки №2987/23/31688107 від 25.07.2011 року висновків про нікчемність (фіктивність) правочину, укладеного між ТОВ «Ліфтремонт»та ТОВ «Інтерсервіс-Постач»(код ЄДРПОУ 37276482);

- визнати протиправними дії відповідача щодо безпідставного завищення ТОВ «Ліфтремонт»у січні 2011 року валових витрат на суму в розмірі 217 945 грн., податкового кредиту на суму в розмірі 43 589 грн., та заниження валового доходу на суму в розмірі 261 534 грн., як отриманого безоплатно від невстановленої особи без укладання будь-яких угод та за відсутності документального підтвердження оплати за нього;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0101882301 від 03.08.2011 року про визначення суми податкового зобов'язання за платежем з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 43 590 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідач не спростував доводів позивача щодо дійсності та товарності його господарських операцій з ТОВ «Інтерсервіс-Постач». Позивач надав суду первинні документи бухгалтерського обліку, з яких вбачається не тільки факт приймання товару (продукції), наявності технологічних та фізичних можливостей позивача на використання товару в своїй діяльності, а також довів суду наявність господарської мети подальшого використання купленого та поставленого товару (продукції). Крім того відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, згідно якої посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Посилається на те, що в ході перевірки позивача не було підтверджено наявність поставок товарів позивачу від ТОВ «Інтерсервіс-Постач», що свідчить проте, що правочин вчинений між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-Постач»є нікчемним, тому позивачем безпідставно сформовано податковий кредит на суму 43 590 грн.. Крім того акт перевірки є службовим документом, носієм доказової інформації та оскарженню не підлягає.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу позивач посилаючись на необґрунтованість доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі просив у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, які посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги просили у її задоволені відмовити, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого за період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року. За результатами перевірки складено акт перевірки від 25.07.2011 року №2987/23/31688107 (далі - Акт), на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення за № 0101882301 від 03.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 43 590 грн., з них: за основним платежем -43 589 грн., штрафні (фінансові) санкції 1 грн.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань стали висновки відповідача про порушення позивачем:

- п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в частини завищення позивачем податкового кредиту за січень 2011 року на загальну суму 43 589грн.;

- п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 року №889 «Про податок з доходів фізичних осіб»та абз. «б»п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, не відображення позивачем в розрахунку форми 1 ДФ отримані доходи приватними підприємцями.

Такі висновки відповідачем зроблено з огляду на наступне.

У перевіряємому періоді позивач мав договірні відносини з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс-Постач»відповідно до договору постачання № 311/10 від 03.11.2010 року (т.1 а.с.69) (далі -Договір) строком дії до 31 грудня 2011 року. Предметом вказаного договору є обов'язок ТОВ «Інтерсервіс-Постач»протягом строку дії договору поставляти позивачу товар (продукцію), а позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар на договірних умовах.

Згідно акту відповідач вважає , що позивачем порушено п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, оскільки «за результатами позапланової виїзної перевірки позивача у податковому обліку вартість отриманих ТМЦ у ТОВ «Інтерсервіс-Постач»у сумі 217 946 не включено до складу валових витрат».

На думку відповідача, правочин вчинений між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-Постач»у перевіряємому періоді відповідно до п.п.1,2 ст.215, п.п.1,5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Позивачем не доведено фактичність отримання товару від ТОВ «Інтерсервіс-Постач»та правомірність включення до складу податкового кредиту зазначених сум ПДВ.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне податкове повідомлення-рішення відповідача №0101882301 від 03.08.2011 року прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України. Крім того відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Правомірність та обґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0101882301 від 03.08.2011 року, було предметом судового позову.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198. 6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг). При цьому факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що 03.11.2010 року між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-Постач»укладено договір поставки (т.1 а.с.69,70). Предметом цього договору є поставка товару - запчастин на загальну суму 261 535,20 грн. у тому числі ПДВ -43 589,20 грн. Згідно договору ТОВ «Інтерсервіс-Постач» зобов'язалось постачати позивачу товар в кількості та асортименті, та за ціною вказаних в окремих рахунках та рахунках-фактурі та специфікаціях (п. 2.1 Договору).

При цьому виконання умов зазначеного договору та факт поставки запчастин підтверджується податковими накладними (т.1 а.с.82-84), та іншими первинними документами, а саме специфікаціями №16 від 05.01.2011 року, №17 від 06.01.2011 року, №18 від 06.01.2011 року (т.1 а.с.71-73), згідно яких сторонами Договору були погоджені кількість, ціна товару (продукції); рахунками-фактурами №36 від 05.01.2011 року на загальну суму 112 620 грн., у т.ч. ПДВ 18 770 грн.; № 69 від 06.01.2011 року на загальну суму 124 094 грн., у т.ч. ПДВ 20 682,40 грн.; № 70 від 06.01.2011 року на загальну суму 24 820,80 грн., у т.ч. ПДВ 4 136,80 грн. (т.1 а.с.74-76), що підтверджують придбання товару та його поставку на адресу позивача; видатковими накладними №36 від 05.01.2011 року на загальну суму 112 620 грн., у т.ч. ПДВ 18 770 грн.; № 69 від 06.01.2011 року на загальну суму 124 094 грн., у т.ч. ПДВ 20 682,40 грн., №70 від 06.01.2011 року на загальну суму 24 820,80 грн., у т.ч. ПДВ 4 136,80 грн. (т.1 а.с.77-79); банківськими виписками ТОВ «Ліфтремонт»від 31.11.2011 року, з яких вбачається рух коштів позивача, а саме: за оплата товару за Договором (т.1 а.с.80,81).

Крім того в матеріалах справи містяться копії наступних документів бухгалтерського обліку: акт приймання виконаних робіт №1 за червень 2011 року (т.2 а.с.1-11); заключна відомість ресурсів (витрати за фактом) за перший звітній період 2011 року (т.2 а.с.10-14); оборотно-сальдові відомості за 1 квартал 2011 року (т.2 а.с.15-37); акт списання №СпТ-00036 від 07.06.2011 року; акти списання за березень 2011 року (т.2 а.с.39-145) які підтверджують використання позивачем у власній господарській діяльності придбаний за Договором товар.

Тому судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-Постач», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, оплату товару, оприбуткування товару покупцем, використання придбаних товарів позивачем у власній господарській діяльності.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину відповідач не врахував наступного.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірного договору, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем правочину.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-Постач», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-Постач»укладено договір поставки. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, він спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, відповідачем, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст.234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частини 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Крім того вирішуючи спірні правовідносини та задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно врахував положення статті 10 Закону України «Про державну податкову службу України»та статті 20 Податкового кодексу України, з аналізу яких вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Таким чином доводи відповідача щодо не отримання позивачем товару від ТОВ «Інтерсервіс-Постач»та не правомірність включення до складу податкового кредиту зазначених сум ПДВ є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності порушення ТОВ «Ліфтремонт»вимог п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003 року №889 «Про податок з доходів фізичних осіб»та абз. «б»п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, та вважає, що дії відповідача щодо висновків, зазначених в акті перевірки № 2987/23/31688107 від 25.07.2011 року є неправомірними, а податкове повідомлення-рішення №0101882301 від 03.08.2011 року є таким, що було прийняте необґрунтовано, в супереч вимогам чинного законодавства України, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська -залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року у справі №2а/0470/9645/11 -без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко