Рішення № 29533480, 21.02.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2013 р. Справа №917/31/13-г

За позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", вул.І. Приходька, 139, м. Кременчук, 39600

до Комунального підприємства "Теплоенерго", вул.Чапаєва, 68, м. Кременчук, 39600

про стягнення грошових коштів у сумі 2 592 037,56 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: Бондаренко Т.Г., довіреність № 49 юр-115 від 28.11.2012 р.

від відповідача: Грак С.С., довіреність № 1163 від 05.11.2012 р.

У судовому засіданні 21.02.2013 р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного тексту рішення згідно ст.85 ГПК України (25.02.2013 р.)

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 2 592 037,56 грн., з яких: 2387720,32 грн. - основна заборгованість за договором №3-26 юр від 11.02.2005 р., 170198,04 грн. - пені та 34119,20 грн. - 3 % річних.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, вказуючи на неналежне виконання відповідачем умов договору №3-26 юр від 11.02.2005 р. про постачання теплової енергії в гарячій воді, виробленої із закупленого замовником палива.

Представник відповідача факт наявності заборгованості визнає (без вказівки точної суми), та надав довідку бухгалтерії №395 від 20.02.2013 року, згідно якої сума основного боргу, вказана у позові, співпадає з даними бухгалтерського обліку на підприємстві. В судовому засіданні представник відповідача усно просив суд зменшити розмір пені, нарахованої позивачем.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, оглянувши оригінали поданих сторонами документів, суд встановив:

11.02.2005 року між сторонами було укладено договір на постачання теплової енергії в гарячій воді, виробленої із закупленого замовником палива № 3-26юр (а.с. 8-13, далі -договір), згідно умов якого постачальник взяв на себе зобов'язання постачати теплову енергію в гарячій воді із закупленого замовником палива в узгоджених обсягах для подальшої передачі її замовником споживачам, а замовник зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію відповідно до тарифу в терміни, передбачені цим договором (п. 1.1. договору).

У відповідності до п. 2.1. договору, теплова енергія виробляється та постачається замовнику в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору (а.с. 14) у вигляді гарячої води на такі потреби:

- опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання - протягом року.

Обов'язки сторін визначені розділом 3 договору, зокрема, відповідач взяв на себе зобов'язання виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором (п. 3.2.3 договору).

У відповідності до положень п. п. 7.1.-7.2. договору, розрахунки за теплову, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі або за узгодженням сторін в інших формах, не заборонених законодавством України. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

За змістом приписів п. 7.3. договору, замовник розраховується на протязі 10-ти днів після вручення рахунку: у випадку, якщо кількість фактично використаної теплової енергії перевищує кількість заявленої та сплаченої до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується замовником не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним; у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку та враховується в розрахунках за наступний розрахунковий період; допускається проводити розрахунки згідно погоджених сторонами графіків.

Відповідно до п. 7.4. договору, фактичні обсяги відпущено теплової енергії та спожитого на ці цілі газу у розрахунковому періоді підтверджуються щомісячним підписанням трьохсторонніх актів і довідок між постачальником, замовником та Відкритим акціонерним товариством "Кременчукгаз" (додатки № № 4, 5). При цьому, ціна на теплову енергію визначається з урахуванням змісту п. 6.1. договору в редакції додаткової угоди № 13 від 13.12.2011 року (а.с. 32) та, у відповідності до якого, тариф на виробництво 1 Гкал теплової енергії, виробленої із закупленого замовником палива без урахування паливної складової (умовно-постійні витрати) з 01.01.2012 р. становить 78,80 грн. за 1 Гкал без ПДВ, крім того ПДВ 15,76 грн., всього 94,56 грн. з ПДВ за 1 Гкал, відповідно до Постанови НКРЕ № 2208 від 17.11.2011 року та Листа НКРЕ № 9203/23/17-11 від 07.12.2011 року.

Приписами п. 12.1. договору термін його дії встановлено з 11.02.2005 року по 31.12.2005 року. При цьому договір вважається щороку продовженим, якщо за три місяці до закінчення терміну дії жодна зі сторін письмово не повідомить іншу про відмову від договору або про його перегляд.

Подальшими додатковими угодами (а.с. 20-32) термін дії договору неодноразово продовжувався. Так, додатковою угодою №13 від 13.12.2011 року термін дії договору продовжено до 31.12.2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено відповідачеві теплову енергію в березні 2012 року в кількості 15772 Гкал на суму 1 491 400,32 грн., у квітні 2012 року в кількості 6537 Гкал на суму 618 138,72 грн., у травні 2012 року в кількості 2963 Гкал на суму 280 181,28 грн., що підтверджується наявними у справі копіями актів надання послуг та довідок за відповідні періоди (а.с. 42-47).

Отже, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та в повному обсязі.

Як зазначає позивач, для оплати поставленої теплової енергії ним відповідачу були виставлені рахунки за № КВ-03195 А від 31.03.2012 року на суму 1 491 400,32 грн., № КВ- 04212А від 30.04.2012 року на суму 618 138,72 грн., № КВ-05253 А від 31.05.2012 року на суму 280 181,28 грн.

В порушення умов договору відповідач за поставлену теплову енергію розрахувався лише частково на суму 2000,00 грн., що була сплачена 31.05.2012 року відповідно до рахунку за № КВ-03195А від 31.03.2012 року.

Як зазначає позивач, 21.05.2012 р., 22.06.2012 р. за №№1-44юр, 1-52юр ним були заявлені претензії про стягнення заборгованості по несплачених рахунках (а.с. - 52-57)

У відповідях на дані претензії за № 561 від 31.05.2012 та №702 від 06.07.2012 року (а.с. - 58-59) відповідач повністю визнав наявність заборгованості, посилався на тяжкий фінансовий стан та зобов'язався здійснити її погашення при першій же можливості.

Як вбачається з позовної заяви, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором не оплатив поставлену теплову енергію у вигляді гарячої води у встановлений строк, у зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 2 387 720,32 грн. (розрахунок суми заборгованості - арк. спр. 7). Відповідач не спростовує фактів надання послуг та отримання рахунків на їх оплату.

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 170 198,04 грн. пені та 34 119,20 грн. 3% річних.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення становить 2 592 037,56 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору про надання послуг.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено методику розрахунку пені та 3% річних з використанням калькулятора ІПС "Законодавство". За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 34 119,20 грн. 3% річних та 168 930,99 грн. пені. В частині стягнення 1267,05 грн. пені позовні вимоги задоволенню не підлягають (позивачем при нарахуванні пені не враховано положення ч.6 ст.232 ГК України).

На підставі матеріалів справи суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір на постачання теплової енергії в гарячій воді виробленої із закупленого замовником палива № 3-26юр від 11.02.2005 р. та додаткові угоди до нього, довідки про споживання природного газу та Акти надання послуг, які підписані сторонами та скріплений їх печатками, рахунки - фактури на зазначені в позовній заяві суми).

Крім того, в матеріалах справи є Акт звірки взаємних рахунків станом на 29.01.2013 р. (а.с. - 82), підписаний сторонами та скріплений їх печатками, який відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги судом не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження факту наявності у відповідача боргу в зазначеній сумі.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої пені, суд зазначає наступне:

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Згідно ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Судом встановлено, що при сумі основного боргу 2 387 720,32 грн. позивач просить стягнути з відповідача 170198,04 грн. (суд позовні вимоги у цій частині задовольняє частково, у розмірі 168 930,99 грн.), тобто розмір пені є незначним в порівнянні з сумою основного боргу. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рахунки за березень -травень 2012 року сплачені відповідачем лише частково на суму 2000,00 грн. та з листів, які надані як відповідь на претензії позивача, вбачається, що відповідач не може повідомити конкретно про дату сплати боргу.

Зробивши правовий аналіз названих статей, дослідивши матеріали справи та врахувавши той факт, що представник позивача проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені категорично заперечує, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного клопотання відповідача.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог. За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача з урахуванням приписів ст.49 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" (39617, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Чапаєва, 68, р/р 260032257 в АКБ "МТ-Банк", МФО 331304, р/р 260041018 в КФ АБ "Полтава-Банк", МФО 331423, код ЄДРПОУ 31700972) на користь Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" (39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І.Приходька, 139, р/р 26001000019787 у ПОФ "Райффайзен Банк Аваль" м. Полтава, МФО 331605, код ЄДРПОУ 05763814) - 2 387 720,32 грн. основного боргу, 168 930,99 грн. пені, 34 119,20 грн. 3% річних та 51 815,41 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 25.02.2013р.

Суддя О.С. Мацко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом (ч.5 ст. 85 ГПК України).