Рішення № 29529820, 28.01.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2013 р.Справа № 5023/5810/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ", м. Київ до Приватного підприємства "Ал'таір", м. Харків про стягнення 134973,00 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача -Семеров С.І. (дов. № 2112/02-02.11 від 25.07.2012р.).

Представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МТІ" звернулось до господарського суду із позовною заявою до Приватного підприємства "Ал'таір", в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 112 703,04 грн., пеню в розмірі 0,1% вартості товару за кожен день прострочення платежу в сумі 22 269,87 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 699,46 грн., посилаючись на укладення між сторонами договору поставки №203836/978/11 від 01.06.2011 року, відповідно до якого позивач поставив відповідачеві товар по видатковим накладним №16489541 від 23.04.2012 року та №16708181 від 11.05.2012 року, який був прийнятий відповідачем, однак останній свої зобов'язання щодо оплати товару не здійснив, в зв'язку з чим, вищевказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду від 19.12.2012 року порушено провадження у справі №5023/5810/12, розгляд справи призначено на 08.01.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 08.01.2013 року задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи на інший строк, розгляд справи відкладено до 28.01.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні 28.01.2013 року надав уточнення до позовних вимог (вх. № 2628 від 23.01.2013 р.), в яких зменшив позовні вимоги в частині стягнення пені та заявив додаткові позовні вимоги в частині нарахування 3% річних, в зв*язку з чим, просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 112703,04грн., пеню в сумі 8249,9 грн., 3% річних в сумі 1 880,7 грн. На виконання вимог ГПК України, позивач надав суду відповідні докази направлення на адресу відповідача відповідної копії уточненої позовної заяви разом з додатками.

Відповідно до вимог передбачених частиною четвертою статті 22 ГПК позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Постановою пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зауважено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Розглянувши вищевказану заяву позивача про уточнення позовних вимог, господарський суд кваліфікує її як подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог та заявлення ще одного позову про стягнення 3% річних. Враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд вважає за необхідне прийняти вищевказану заяву позивача до розгляду, як таку, що відповідає нормам ст. 22 ГПК України та не суперечить правам та охоронюваним законом інтересам сторін.

Представник відповідача в судове засідання 28.01.2013 р. не з'явився, документів витребуваних судом не надав, ухвали суду від 19.12.2012 р. та від 08.01.2013 року направлені на адресу відповідача, яка зазначена у витязі ЄДРПОУ повернулась до господарського суду з приміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

З*ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасником судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 червня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МТІ" (постачальник) та Приватним підприємством "Ал 'таір" (покупець), укладено договір поставки №203836/978/11.

Розділом першим договору сторони передбачили предмет договору, зокрема, п.1.1., п.1.2, п.1.3 договору передбачено, що постачальник зобов'язується протягом чинності цього договору поставити і передати у власність покупцеві товар (партію товару) на підставі заявки в кількості і в строки згідно умов цього договору та додатків до нього, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар ( партію товару) згідно з умовами даного договору. Обсяги товару, що постачається за договором, визначається Специфікацією, що є невід'ємною частиною даного договору. Предметом поставки є товар (партія товару) найменування, асортимент, кількість та ціна якого вказується у видатковій накладній.

Відповідно до п.2.3. договору сторонами передбачено, що право власності на товари переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товарів.

Розділом четвертим договору, зокрема п.п. 4.1.,4.5. договору погоджено строк поставки товару, який складає п*ять робочих днів після погодження заявки покупця. Передача товару від постачальника здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. На загальну вартість товару враховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством. Дата вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником.

Відповідно до п.8.1. договору сторонами передбачено, що покупець повинен сплатити за поставлений товар не пізніше чотирнадцяти календарних днів з дати поставки товару постачальником.

В пункті 11.1. договору сторони визначили строк дії договору та встановили, що договір є чинним до 31.12.2011 року включно, але у всякому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар по видатковим накладним:

№16489542 року від 23.04.2012 року на суму 86 203,92грн.,

№16708181 від 11.05.2012 року на суму 55 703,04 грн., та виставив відповідачеві рахунки - фактури на оплату а саме №18580/01/8034 від 23.04.2012 року на суму 86 203,92 грн., №18636/01 від 11.05.2012 року на суму 55 703,04 грн., відповідачем товар було прийнято через своїх представників, що діяли за довіреностями №129 від 23.04.2012 року, №134 від 03.05.2012 року, проте останній свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару в повному обсязі не здійснив, здійснивши оплату лише частково на суму 27 882, 00 грн., неоплаченим залишився товар на суму 112 703,04 грн., вищевказані обставини стали причиною звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з наведеного, строк виконання зобов'язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов'язання купівлі-продажу. Якщо строк оплати товарів, послуг не визначений договором або законодавчими актами, такий строк наступає з моменту виникнення у кредитора права на вимогу.

Підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання за загальним правилом є передача продавцем майна.

Таким чином, видаткова накладна є документом, що фіксує здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин та є підставою виникнення обов*язку у відповідача щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов*язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов*язання, якщо не приступив до виконання зобов*язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов*язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Станом на момент розгляду справи відповідач 112 703,04 грн., заборгованості за отриманий за договором поставки товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв*язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов*язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 112 703,04 грн.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, виконання належним чином зобов'язань позивачем щодо поставки товару та не проведення при цьому всіх належних розрахунків відповідачем за отриманий товар, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 8 249,9 грн. (з урахуванням зменшених позовних вимог).

Згідно з умовами п.9.4. договору сторонами передбачено, що за прострочення в оплаті продукції покупець виплачує постачальникові за вимогою останнього пеню у розмірі 0,1% від вартості товару за кожний день прострочення платежу.

Позивачем за порушення умов договору поставки щодо своєчасної оплати товару, нарахована пеня в розмірі облікової ставки НБУ, яка складає 8 249,9 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Такої ж позиції дотримується Верховний суд України в постановах № 25/187 від 24.10.2011 р., № 5002-2/5109-2010 від 07.11.2011 р.

Враховуючи викладені обставини, господарським судом перевірено розрахунок нарахованої пені та встановлено, що даний розрахунок здійснено відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", у зв*язку із чим, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 8 249,9 грн. визнані судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1880,7 грн.

Господарський суд констатує, що належним виконанням зобов'язання є виконання прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3%річних в сумі 1880,7 грн. обґрунтовані, перевірені судом, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Вимогами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 655, 692, 712 ЦК України, 173,1 74, 181, 265 ГК України, 33, 43, 44, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Ал'таір" (61050, Харківська область, м. Харків, Московський район, вулиця Примерівська, буд.8, квартира 4, код 14086815, п/р 26006035908200 в АКІБ "УкрСиббанк", м. Харків, МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" (01023, м. Київ, Печерський район, вул. Лесі Українки, будинок 4, код 13669756, п/р 26001001318446 у АТ "ОТП Банк", м. Київ, МФО 300528) - основного боргу в сумі 112703,04 грн., пеню в сумі 8242,9 грн., 3% річних в сумі 1880,7грн.,. витрати по сплаті судового збору в сумі 2 456,67 грн.

Наказ видати після набранням рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31.01.2013 р.

Суддя Попович І.М.