Постанова № 29529804, 20.02.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2013 р. Справа№ 05-6-58/1

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Тищенко О.В.

при секретарі Громак В.О.

за участю представників сторін: від позивача - Микульська Т.В. (представник за довіреністю); Лисовець Т.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Компані»

на ухвалу господарського суду міста Києва

від 29.12.2012 року

по справі № 05-6-58/1 (суддя - Блажівська О.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Компані»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2012 року у прийняті позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Компані» відмовлено в порядку статті 62 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірель Компані» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.12.2012 року № 05-6-58/1 та передати справу на розгляд Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2012 року відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Мірель Компані» строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 року продовжено строк розгляду справи в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Державна податкова інспекції у Печерському районі м. Києва своїх представників в судове засідання не направила, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлена.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

В силу частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Враховуючи обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги по даній справі, враховуючи продовження строку за ухвалою суду від 06 лютого 2013 року, Київський апеляційний господарський суд розглядає дану справу у встановлений Господарським процесуальним кодексом строк.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно частини 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірель Компані» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про зобов'язання Державну податкову інспекцію у Печерському районі відкликати Акт від 06.04.2012 року № 694/22-2/35920561 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Компані» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «СТС Логістік Київ», ТОВ «Укрхолод», ТОВ «Флорена - плюс» за період серпень, жовтень - грудень 2011 року та повідомити про його відкликання всі органи державної податкової служби України, до яких цей акт був надісланий.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2012 року у прийняті позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Компані» відмовлено в порядку статті 62 Господарського процесуального кодексу України.

Відмовляючи у прийнятті позовної заяви суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір не підлягає розглядові у господарському суді, оскільки до компетенції останніх не відноситься розгляд справ у спорах: про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність, а тому Господарський суд міста Києва визначив, що даний спір має розглядатися порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 року «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК). Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду (статті 13, 15 і 16 ГПК).

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

У статті 299 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно ж до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині.

Право на недоторканість своєї ділової репутації відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Це право за своєю природою може належати не лише фізичній, але й юридичній особі.

За приписами частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. За своєю правовою природою право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам, оскільки це право може бути використано господарюючим суб'єктом (підприємцем) як спосіб судового захисту щодо поширення інформації, яка шкодить його діловій репутації.

Отже, за змістом наведених приписів чинного законодавства право на спростування має особа, про яку поширено недостовірну інформацію, навіть якщо таке поширення не завдало шкоди її діловій репутації. Крім того, відповідно до приписів статті 47 Закону України «Про інформацію» порушення законодавства України про інформацію тягне за собою, зокрема, і цивільно-правову відповідальність згідно з законодавством України. Серед порушень цього законодавства у наведеній статті передбачено і поширення відомостей, що не відповідають дійсності.

Згідно зі статтею 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу і, зокрема, визначати відповідача за своїми вимогами тощо. (оглядовий лист Вищого господарського суду України № 01-8/676 від 12.11.2008 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами законодавства про інформацію (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)»).

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки підставою позову не є оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність або дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором.

Предметом позову є захист ділової репутації в порядку статті 277 ЦК, а отже, даний спір має розглядатися у порядку господарського судочинства.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Компані» підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 29.12.2012 року по справі № 05-6-58/1 - скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Компані» задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.12.2012 року по справі № 05-6-58/1 скасувати.

2. Матеріали справи № 05-6-58/1 повернути до Господарського суду міста Києва для розгляду справи по суті.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя Чорна Л.В.

Судді Смірнова Л.Г.

Тищенко О.В.