Рішення № 29528958, 19.02.2013, Франківський районний суд м. Львова

2-3596/11

2/465/605/13

РІШЕННЯ

Іменем України

19.02.2013 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої судді Мартинишин М.О.

при секретарі Кметь Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом

ОСОБА_1

до Виробничо-комерційного приватного підприємства "Меріа"

про стягнення заборгованої заробітної плати та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа» про стягнення заборгованої заробітної плати в розмірі 26255,67 грн. та моральної шкоди в розмірі 5000 грн..

Свої вимоги мотивує тим, що він з 2002 року офіційно перебуває на посаді заступника директора Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Меріа» та керівником і бухгалтером якого являється його колишня дружина - ОСОБА_2. Трудова книжка з відповідною відміткою у ній, трудовий договір та власноручно написана заява його про прийняття на роботу, знаходяться у відповідальних осіб відповідача. З інформації наданої Управлінням Пенсійного фонду України Франківського району міста Львова вбачається, що за період 2002 року по 2009 рік відповідач здійснював нарахування пенсійних внесків з сум його заробітної плати, однак фактична виплата сум заробітної плати за вказаний період не здійснювалась, оскільки відсутність підпису є його у відповідній графі платіжної відомості на видачу заробітної плати. Вважає, що відповідач за період з березня 2002 року по липень 2009 року включно не виплатив йому заробітну плату в сумі 26255,67 грн. На пропозицію виплату в добровільному порядку заробітну плату керівник відповідачка відмовилася.

Крім цього, внаслідок дій відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у моральних та фізичних стражданнях позивача внаслідок порушення його законних прав, приниженням честі та гідності, що виражаються позбавленні йому належного, втратою у зв'язку із цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників та знайомих. Щоб отримати законну зарплату він змушений затрачати свій час та моральні зусилля для надання пояснень у правоохоронні органи, звертатись до суду за відновленням свого порушеного права. Крім того, він являється батьком малолітньої дитини, належне утримання якої потрібує додаткових витрат. Моральну шкоду оцінює у сумі 5000 грн..

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали, надала пояснення аналогічні викладеному в позовній заяві. Просять позов задоволити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечила, вважає позов безпідставний, просить відмовити у задоволенні позову та пояснила, що вона з 1989 року працює директором Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа». Одним з працівників підприємства з 2002 року був її був колишній чоловік ОСОБА_1, який до 31.08.2009 року займав посаду замісника директора. В липні 2009 року шлюбні стосунки між позивачем і нею погіршились з вини позивача після того, як стало очевидним, що у позивача на протязі трьох років тривали позашлюбні стосунки з ОСОБА_3 від якої в нього 4 липня 2009 року народилась позашлюбна дитина ОСОБА_5, яку він зареєстрував, як свою доньку. Після чого, в липні 2009 року ОСОБА_1 написав заяву на звільнення за власним бажанням, згідно якої був звільнений з 31.08.2009 року з вказаної посади підприємства. На даний час весь архів підприємства знаходиться за місцем юридичної особи підприємства - АДРЕСА_1. Дана адреса є місцем проживання ОСОБА_1. На її неодноразові звернення надати її доступ до документів вона постійно отримує відмову. З приводу чого і зверталась у Франківський РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, де отримала відповідь, що перевіркою за вказаною адресою місцезнаходження архіву не встановлено. Вважає, що документи, які знаходяться за місцем юридичної особи ОСОБА_1 знищив і займається шантажем її, як директора підприємства. Крім того, за зверненнями позивача були проведені перевірки прокуратурою Франківського района м. Львова, ДПІ у Франківському району м. Львова, Територіальною Державною Інспекцією праці м. Львова підприємства і згідно наданих довідок фактів порушення нарахування і видачі заробітної плати ОСОБА_1 не виявлено. Заробітна плата, яка завжди виплачувалась регулярно, була єдиним доходом позивача під час шлюбу. Тому є не зрозумілим, якщо виплата нарахованих сум заробітної плати не здійснювалась, то на які доходи існував позивач. Під час слухання справи № 2-1160/10 Франківський суд м. Львова про розподіл майна подружжя позивач під час звукозапису судового засідання стверджував, що отримував заробітну плату. Заробітна плата під час шлюбу була спільним майном подружжя, з чого можна зробити висновки, що я як дружина позивача ні як не могла порушувати його законні права і інтереси. Позовні вимоги позивача вважаю надуманими і нічим не підтвердженні, подані ОСОБА_1 з метою шантажу її, як колишньої дружини. Просить в позові ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, додатково подані сторонами докази, заслухавши покази свідка ОСОБА_4, яка підтвердила, що ОСОБА_1 працював у Виробничо-комерційному приватному підприємстві «Меріа» на посаді замісника директора та отримував заробітну плату з приводу чого розписувався у відомостях про отримання заробітної плати. Тому суд приходить до висновку, в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити за наступних підстав.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Судом по справі встановлено, що позивач по справі з 2002 року по 31.08.2009 року працював на посаді заступника директора Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Меріа» та звільнений з роботи 31.08.2009 року за власним бажанням на підстав ст.38 КЗпП України.

Відповідно до ст.ст. 94,110 КзпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений нив орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про загальну суму заробітної плати, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, що належить до виплати.

Крім того, відповідно до ст.ст. 115,116 КзпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні і не рідше двох разів на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум провадиться в день звільнення.

Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд не приймає до уваги копію індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 за звітні періоди 2002 -2009рр./а.с.4-5/, оскільки вона не стосується щодо не виплати заробітної плати позивачу, а також не спростовує твердження позивача та його представника, про те, що ОСОБА_1 не підписував вищевказані відомості, оскільки допустимих доказів на спростування цього суду не надано.

Як вбачається із відповіді ДПІ у Франківському районі м. Львова від 26.01.2011 року №Н-25/17-229 адресована позивачу ОСОБА_1./а.с.61/, що працівниками ДПІ проведено аналіз поданих ТзОВ «Меріа»(23265868) до податкової інспекції звітів форми №1ДФ в яких зазначено нарахування та перерахування податку з доходів фізичних осіб та форми №15, яка відображає фактичні суми перерахованого вище зазначеного податку та за результатами проведеного аналізу не встановлено порушень щодо повноти сплати податку з доходів фізичних осіб ТзОВ «Меріа».

Актом перевірки №13-01-029/2067 від 02.12.2010 року Територіальної державної інспекції праці у Львівської області проведено перевірку здійснено перевірку Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа» та факту порушення нарахування і видачі заробітної плати ОСОБА_1 не виявлено.

Із довідки Франківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області №71/732 від 25.01.2011 року виданої директору Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа» видно, що директор вказаного підприємства зверталась у Франківський РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області із заявою по факту знищення архіву підприємства, який знаходиться за юридичною адресою: АДРЕСА_1 та перевіркою встановлено, що за вказаною адресою місцезнаходження архіву не встановлено. За результатами перевірки по вказаному зверненні прийнято рішення згідно п.2 ст.6 КПК України.

Тому суд дає віри, що вся документація підприємства знаходилась за місцем юридичної особи Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа» - АДРЕСА_1. Дана адреса є місцем проживання ОСОБА_1, а тому спростовує твердження як позивача ОСОБА_1 так його представника, що позивач до знищення архіву не має ніякого відношення. Оскільки між позивачем та керівником Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа», як бувшого подружжя існує спір про поділ майна в судді, а тому є місце конфлікту, метою якого є приховування позивачем факту виплати йому заробітної плати.

Із висновку №1590 від 01.06.2012 року експертного дослідження матеріалів та засобів звукозапису під час слухання справи № 2-1160/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, здійсненого ЛНДІСЕ видно, що ОСОБА_1 стверджував, що отримував заробітну плату на вказаному підприємстві та зазначав її суму. Наведене свідчить, що Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа» повністю розрахувалося з позивачем за спірний період та заборгованості по заробітній платі не існує, а отже підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 відсутні.

Позицію представника відповідача підтверджується в судовому засіданні свідком ОСОБА_4, яка 20 років працює на Виробничо-комерційному приватному підприємстві «Меріа». Суд вважає, що такі пояснення свідка є логічними, вірними та не спростовуються іншими матеріалами справи.

Представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів про продаж позивачем до шлюбу в 9 лютого 1998 року будинку за 27 958 гривень та під час шлюбу земельної ділянки в с. Східниця в 2007 році за 153 520 гривень, для підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 мав особисті кошти під час шлюбу з ОСОБА_2 - представником відповідача. Але з матеріалів справи вбачається, що позивач довгі роки не працював і почав свою першу в житті трудову діяльність в 2002 році. Є очевидним, що до 2002 року ОСОБА_1 не мав заробітку (доходу) інакшого, як від продажу будинку в 1998 році, тому суд дає віру поясненням представника відповідача з яких можна зробити висновок, що ці кошти в сумі 27 958 гривень були витрачені ним на особисті споживчі потреби за чотири роки (1998-2002), після продажу нерухомості, що приблизно відповідає прожитковому місячному мінімуму людини на той період часу.

Представник відповідача надала пояснення і це підтверджується матеріалами справи, що позивач під час шлюбу на протязі трьох років мав співмешканку і позашлюбну дитину, яких утримував за особисті кошти. Це підтверджується свідченнями позивача ОСОБА_1 під час судового слухання, що зафіксовано висновком № 1590 експертного дослідження матеріалів справи про поділ майна.. Представник відповідача звернула увагу суду, що особистими, набутими відповідачем під час шлюбу є кошти від продажу земельної ділянки в с.м.т. Східниця, яка була відчужена ним в листопаді 2007 року, саме в той час коли позивач допомагав співмешканці під час вагітності і народження дитини, тому є абсолютно логічним, що ОСОБА_1 витрачав саме ці особисті кошти для їх утримання, скривши цей факт від ОСОБА_2 - представника відповідача, як дружини.

Таким чином з наданих представника відповідача пояснень можна зробити висновок, що особисті кошти виручені після продажу ділянки в с. Східниця, не вносились позивачем в спільний бюджет, були використані ним на власний розсуд, а на споживчі потреби вносилась саме заробітна плата позивача отримана останнім за час роботи на Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа» з 2002 по 2009 роки.

Крім цього, представник відповідача звернула увагу суду, що у позивач не звертався до суду по факту незаконного звільнення, що саме підтверджує той факт, що ОСОБА_1 звільнявся за власним бажанням та остаточний розрахунок з останнім по заробітній платі відбулась згідно чинного законодавства.

Згідно ст. 233 КзпП України працівник може звернутися про вирішення спору до суду в 3-х місячний строк, коли він дізнався про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний термін.

Окрім цього, позивач звернувся із позовною заявою 27.12.2012 року, а з моменту його звільнення 31.08.2009 року, пройшло більше трьох років, а оскільки між позивачем та керівником відповідача існує спір про поділ спільного майна подружжя, а тому суд вважає, що покликання представника відповідача підтверджується, що поданий позов ОСОБА_1 є з метою шантажу її, як колишньої дружини.

Згідно зі ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Враховуючи вищевказане та те, що суду не надано доказів та не доведено позивачем ОСОБА_1 та його представником, що позивачу відповідачем не виплачувалось заробітну плату та існування заборгованості по заробітній платі з період з 2002 року по 2009 рік, а тому суд вважає, що покликання позивача та його представника є необґрунтовані, позовні вимоги не підтвердженні, а тому в позові ОСОБА_1 про стягнення заборгованої заробітної плати в розмірі 26255,67 гривень слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Що ж стосується відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 гривень, то суд вважає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю, стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що ОСОБА_1 та його представником не доведено, якими саме діями відповідача йому спричинено моральну шкоду і в чому саме вона виражена та чим підтверджена. Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення 5 000 гривень моральної шкоди слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 11, 209, 212-215, 218, п.2 ст. 367 ЦПК України, ст. 34 Закону України "Про оплату праці", ст. ст. 116, 117 КЗпП України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволені позову ОСОБА_1 до Виробничо-комерційного приватного підприємства "Меріа" про стягнення заборгованої заробітної плати та моральної шкоди - відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Мартинишин М.О.