Рішення № 29528304, 19.02.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "19" лютого 2013 р. Справа № 5/5007/1481/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Котвицька О.Г., довіреність від 07.08.2012 р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт (м.Житомир)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Малин)

про стягнення 6976,34 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 6976,34 грн., з яких 5967,74 грн. заборгованості з орендної плати, 596,77 грн. штрафу у розмірі 10% від суми боргу, 68,48 грн. 3% рінчих та 343,35 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 27.12.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №5/5007/1481/12 та призначено її розгляд на 05.02.2013 р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду, відповідно до ст.77 ГПК України, ухвалою суду від 05.02.2013 р. розгляд справи було відкладено на 19.02.2013 р.

В засіданні суду представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується реєстром Ф103 на відправку рекомендованої кореспонденції господарського суду Житомирської області за 07.02.2013 р.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно реєстру, ухвалу суду від 05.02.2013р. було надіслано відповідачу за адресою: АДРЕСА_1, за якою відповідачем особисто вже отримувалась кореспонденція суду, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.26).

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні остання не скористалась.

Судом також враховується, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, а також з врахуванням того, що строк розгляду позовної заяви майже сплинув (позовна заява надійшла до суду 25.12.2012 р.), а відповідно до ст.77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення присутнього представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди №22 (а.с.9-14), за яким орендодавець зобов'язується надати у строкове користування орендареві за плату нежиле приміщення загальною площею 431,5 кв.м. (приміщення), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Приміщення надається орендареві для здійснення ним господарської діяльності у відповідності до статутних цілей, та відповідно діючому законодавству України (п.1.1. договору).

Згідно п.2.1 договору, цей договір набуває чинності в перший день після його підписання обома сторонами.

Відповідно до п.2.3. договору, строк дії договору оренди 12 місяців, за винятком, якщо дію цього договору буде припинено раніше відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Приміщення, що орендується, вважається переданим орендодавцем в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення, який сторони зобов'язуються підписати протягом 5 календарних днів з моменту підписання цього договору (п.2.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору оренди, 02.02.2012р. сторони підписали акт прийому-передачі приміщення в оренду (а.с.15), з якого вбачається, що ТОВ ТК "Полісся-Продукт" передало, а підприємець ОСОБА_2 прийняла в оренду частину приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 431,5 кв.м. Цей акт є невід'ємною частиною договору оренди від 01.02.2012 р.

Водночас, пунктом 3.1. договору обумовлено, що за оренду приміщень протягом строку оренди орендар зобов'язується сплачувати щомісячну орендну плату, розмір якої з ПДВ становить 5000,00 грн.

У відповідності до пункту 3.2. договору, орендна плата починає сплачуватись з моменту підписання акту приймання-передачі. Орендар зобов'язується протягом 5 календарних днів з моменту підписання договору здійснити оплату орендної плати за перший і останній місяці строку оренди. Подальші орендні платежі сплачуються орендарем щомісячно, до 10 числа поточного місяця за поточний місяць, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця.

Відповідно до пункту 8.1 договору, у випадку несвоєчасної оплати орендної плати або відшкодування узгоджених комунальних платежів, орендар сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі десяти відсотків від простроченої суми.

Згідно пункту 9.1. договору оренди, цей договір припиняє свою дію після закінчення терміну оренди, або за двосторонньою письмовою згодою сторін щодо дострокового припинення дії цього договору, або іншим чином, як це передбачено чинним законодавством.

Відповідно до ч.3 ст.291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст.188 цього Кодексу.

Пунктом 9.3. договору передбачено право орендодавця розірвати даний договір в односторонньому порядку, шляхом повідомлення орендаря за 30 календарних днів до моменту розірвання.

02.07.2012 р. ТОВ ТК "Полісся-Продукт" надіслало ФОП ОСОБА_2 повідомлення за вих.№288 про розірвання договору оренди (а.с.17, докази направлення - а.с.19), в якому повідомило останнього про розірвання договору оренди №22 від 01.02.2012р. з 06.08.2012р. та про необхідність звільнити орендоване приміщення і сплатити суму орендної плати по фактичний день використання об'єкту оренди. Вказане повідомлення отримано підприємцем 06.07.2012р. (поштове повідомлення, а.с.19). До вказаного листа-повідомлення орендодавцем додано акт повернення приміщення (а.с.18), який, як свідчать матеріали справи, так і не був підписаний підприємцем, проте, факт звільнення відповідачем орендованого приміщення, за змістом позовної заяви, позивачем підтверджується.

Разом з тим, підставою позову у даній справі стала несплата підприємцем ОСОБА_2 у повному обсязі орендної плати за договором оренди №22 від 01.02.2012 р. за фактичний час використання приміщення.

Звертаючись з позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача 5967,74 грн. основного боргу з орендної плати, 596,77 грн. 10% штрафу, 68,48 грн. 3% річних та 343,35 грн. пені.

Розглядаючи питання про обґрунтованість заявлених по справі позовних вимог, господарський суд враховує вищевикладені обставини справи, а також, наступне.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України,одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526,629 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (абз.1 ч.1, ч.5 ст.762 ЦК України).

Як уже зазначалось, умовами договору сторонами встановили обов'язок орендаря сплачувати щомісячно 5000,00 грн. орендної плати у визначений договором строк - до 10 числа поточного місяця. При цьому, згідно поданих до справи доказів (зокрема, платіжні доручення, а.с.53-57), вбачається, що відповідачем не було виконано умови п.3.2. договору щодо здійснення протягом 5-ти днів з моменту підписання договору оплати орендної плати за перший та останній місяці строку оренди.

Відповідач своїх зобов'язань належним чином та у повному обсязі не виконувала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед позивачем в сумі 5967,74 грн. (розрахунок - акт звірки розрахунків 32673, а.с.16).

Вказана сума заборгованості з орендної плати є підтвердженою належними доказами, наявними у справі, а тому позов в цій частині є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Отже, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором оренди №22 від 01.02.2012 р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 3% річних на прострочену суму боргу за період з 07.08.2012р. по 25.12.2012р., що склало суму 68,48 грн.

Перевіривши розрахунок позивача, господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість та задоволення позову в цій частині.

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як уже зазначалось, пунктом 8.1. договору сторони передбачили сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочки у разі несвоєчасної оплати орендної плати.

Згідно позовної заяви позивачем нараховано пеню на прострочену суму заборгованості за період з 07.08.2012 р. по 25.12.2012 р., в сумі 343,35 грн. Судом встановлено правомірність здійсненого позивачем нарахування та, відповідно, позовних вимог в цій частині. Позов щодо стягнення з відповідача на користь позивача 343,35 грн. пені підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як уже зазначалось, умовами договору оренди (п.8.1.) сторони передбачили також сплату штрафу у розмірі десяти відсотків від простроченої суми.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Слід зазначити, що частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку, сторони визначили розмір штрафу у відсотковому співвідношенні до простроченої суми заборгованості, а саме, у розмірі 10%, що не суперечить чинному законодавству та прямо передбачено ч.2 ст.549 ЦК України, ст.231 ГК України.

Судом враховується також, що 01.02.2012р. сторони підписали договір без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

З врахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 596,77 грн. штрафу, що становить 10% від простроченої суми заборгованості (5967,74 Х 10% = 596,77 грн.).

Cтаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Водночас, доказів погашення існуючої суми заборгованості відповідачем суду до справи не надано; як і доказів у спростування інших позовних вимог.

За таких обставин, позов суд задовольняє у повному обсязі, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 5967,74 грн. основного боргу, 596,77 грн. 10% штрафу, 68,48 грн. 3% річних та 343,35 грн. пені.

Відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт" (10001, м.Житомир, вул.Кооперативна, буд.12, ідентифікаційний код 32265298):

- 5967,74 грн. основного боргу,

- 596,77 грн. 10% штрафу,

- 68,48 грн. 3% річних,

- 343,35 грн. пені,

- 1609,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 22.02.13

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (прост.)

3 - відповідачу (реком.)