Постанова № 29525084, 19.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 лютого 2013 року 09:23 № 2а-16498/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стамар-Крокус»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києвапровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.06.2011 р. № 0004852306за участю представників сторін:

від позивача: Тронь Д.Ю. (довіреність № б/н від 26.05.2010 р.)

від відповідача: Шкодич Д.Ю. (довіреність № 10751/9/10-209 від 10.10.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 19.02.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Стамар-Крокус» звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.06.2011 р. № 0004852306.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.07.2011 р. суддею Костенко Д.А. було відкрито провадження у справі № 2a-8723/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2012 р. суддею Костенко Д.А. позовні вимоги позивача ТОВ «Стамар-Крокус» було задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 07.06.2011 р. № 0004852306 у сумі 16 963 грн. (у тому числі: 13 570 грн. - основний платіж та 3 393 грн. - штраф).

Також, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 р. було скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2012 р. та позовні вимоги ТОВ «Стамар-Крокус» задоволено повністю.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.11.2012 р. було частково задоволено касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 р., а справу № 2a-8723/11/2670 направлено до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Зважаючи на викладене, після скасування судового рішення, справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стамар-Крокус» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.06.2011 р. № 0004852306, було присвоєно новий № 2a-16498/12/2670, та згідно з протоколом розподілу справ між суддями від 03.12.2012 р. повторно розподілено на новий судовий розгляд на суддю Добрянську Я.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було прийнято до свого провадження адміністративну справу № 2a-16498/12/2670 та призначене судове засідання.

В судовому засіданні 19.02.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 07.06.2011 р. № 0004852306 повністю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при проведенні перевірки позивача відповідач дійшов помилкових висновків про фіктивний характер правочину ТОВ «Стамар-Крокус» із контрагентом ТОВ «Мертенс» та фіктивну діяльність останнього, а наявність належним чином оформлених податкових накладних, на думку позивача, повністю підтверджують цього право на формування податкового кредиту з ПДВ у вересні 2010 р. та у лютому 2011 р. по взаємовідно синах із ТОВ «Мертенс», а також, на думку позивача, він не може нести відповідальність за порушення, які були допущені його контрагентом.

Відповідач позов не визнав, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, та зазначив, що позивачем не було допустимими доказами доведено можливість надання його контрагентом ТОВ «Мертенс» відповідних робіт та послуг, а також не було допустимими доказами по справі спростовано висновки Акта перевірки щодо недійсності (фіктивності) правочинів, у зв'язку з чим формування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Мертенс» є безпідставним.

Отже, розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.06.2011 р. відповідачем Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004852306, яким за встановлені порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі також - Закон № 168/97) та п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Стамар-Крокус» було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 145464 грн. (у т.ч.: 142070 грн. - основний платіж, 3394 грн. - штраф).

Дане рішення було прийнято за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин із контрагентом ТОВ «Мертенс» за період з 01.09.2010 р. по 28.02.2011 р., висновки якої були оформлені Актом від 20.05.2011 р. № 539/23-6/21532356.

Згідно з вказаним Актом перевірки, зміст виявлених порушень полягає у тому, що позивач неправомірно включив до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 142 070 грн., у т.ч.: у вересні 2010 р. - 13 570 грн., у лютому 2011 р. - 128 500 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Мертенс», з огляду на невідповідність правочинів вимогам ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу, а отже у зв'язку з їх недійсністю, фіктивністю та нікчемністю, а також неналежністю виписаних податкових накладних.

Такий висновок відповідача ґрунтується на висновках транзитного акта документальної невиїзної перевірки ТОВ «Мертенс», згідно з якими податковим органом не встановлено наявність посадових осіб вказаного підприємства, у розпорядженні відповідача відсутня будь-яка інформації про складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, що, на думку відповідача, вказує на протиправну діяльність ТОВ «Мертенс», фіктивність правочинів з контрагентами та відсутність наміру створення правових наслідків (ст. 234 ЦК).

Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів та стосуються правомірності здійсненого відповідачем донарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ і застосування до нього штрафних санкцій та випливають з процедури формування платником ПДВ свого податкового кредиту.

Так, в своїй ухвалі при першому касаційному розгляді даної адміністративної справи, Вищий адміністративний суд України наголосив на тому, що судами попередніх інстанцій (а саме судом апеляційної інстанції) було зроблено передчасні висновки про те, що такі господарські операції між позивачем та ТОВ «Мертенс» були реальними та були спрямовані на фактичне настання правових наслідків.

Суд касаційної інстанції зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі, оскільки сам факт наявності у позивача податкових накладних і платіжних доручень не може бути беззаперечною підставою для формування позивачем податкового кредиту, при встановленні відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Отже, зважаючи на викладене, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з п.1.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого ви користання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97 передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п. 7.2.6); податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках; податкова накладна є одночасно звітним і розрахунковим документом (пп. 7.2.3); право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4).

Згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

З 01.01.2011 р. правове регулювання цих правовідносин здійснюється розділом V Податкового кодексу України.

Підпунктом «а» п. 198.1 ст. 198 ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 розділу V ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (конт рактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз. 2).

Як передбачено у п. 198.6 ст. 198 ПК, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покуп цю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, та було встановлено судами раніше, позивачем включено до податкового кредиту з ПДВ нарахований у складі вартості придбання робіт і послуг у ТОВ «Мертенс» ПДВ в сумі 142 070 грн., у т.ч.:

- у вересні 2010 р. - 13 570 грн. ПДВ, нарахованого на підставі виписаної ТОВ «Мертенс» податкової накладної від 30.09.2010 р. № 151, у зв'язку з прид банням проектних робіт «Реконструкція льотної зони № 2 в ДП МА «Бориспіль». Очисні споруди поверхневих вод, мережі. Розділ «Кошториси» (стадія «ТЕО») згідно з договором № 17-2010/1 від 07.09.2010 р.;

- у лютому 2011 р. - 128 500 грн. ПДВ, нарахованого на підставі виписаної ТОВ «Мертенс» податкової накладної від 28.02.2011 р. № 80, у зв'язку з придбанням ремонтних робіт нежитлового приміщення, розташованого за адресою: вул. Лук'янівська, 63, згідно з договором № 8 від 04.01.2011 р. про здійснення ремонтних робіт.

Однак, як підтверджується наявними матеріалами справи, не було жодними допустимими доказами по справі заперечено позивачем, а також вже було встановлено судами при розгляді даної адміністративної справи (ОАС м. Києва та ВАС України), перевіркою контрагента позивача ТОВ «Мертенс» контролюючим органом було встановлено відсутність такого контрагента позивача за місцем його реєстрації, відсутність будь-яких основних та оборотних фондів, устаткування, автомобільного транспорту, робочого персоналу, що відповідно унеможливлювало здійснення такої господарської діяльності, як виконання проектних та ремонтних робіт у великих обсягах на великих об'єктах, а отже зазначене свідчить про те, що в порушення вимог Господарського кодексу України, ТОВ «Мертенс» не було створене з метою тривалої господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку, а навпаки здійснювало свою діяльність шляхом укладення безтоварних договорів з метою надання податкової вигоди третім особам.

Зокрема, як вбачається з наявних матеріалів справи, з метою встановлення усіх обставин справи, Окружним адміністративним судом м. Києва, при першому розгляді даної справи по суті неодноразово викликався у судове засідання директор ТОВ «Мертенс» ОСОБА_6 для надання відповідних пояснень щодо реальності чи нереальності взаємовідносин із позивачем, проте як поштова кореспонденція, що надсилалася на всі відомі суду адреси місцезнаходження ТОВ «Мертенс» поверталася до суду без вручення з незалежних від суду причин. Привід ОСОБА_6 органами внутрішніх справи не здійснено з огляду на відсутність ТОВ «Мертенс» за останнім зареєстрованим місцезнаходженням. За відомостями адресного бюро м. Києва від 16.12.2011 р. № 25 ОСОБА_6 не значиться зареєстрованим у м. Києві та Київській області.

Наведене вище дає підстави вважати що гр. ОСОБА_6 не мав можливості займатися підприємницькою діяльністю в якості директора ТОВ «Мертенс», оскільки відсутня будь-яка інформація щодо наявності у підприємства основних, виробничих фондів, складських приміщень, устаткування, транспорту, інше, що давало б можливість здійснювати діяльність з надання послуг по виконанню проектних та ремонтних робіт у великих обсягах на значних об'єктах. Також на підприємстві відсутній необхідний для здійснення такої діяльності штат кваліфікованих співробітників.

Зазначеного не було жодними допустимими доказами по справі заперечено позивачем.

Надана позивачем до матеріалів справи копія ліцензії ТОВ «Мертенс» на право здійснення будівельної діяльності жодним чином не підтверджує фактичності (реальності) надання ТОВ «Мертенс» на користь позивача таких ремонтно-будівельних послуг у великих об'ємах при відсутності будь-яких матеріальних, технічних та робочих можливостей для здійснення таких робіт.

Доказів, щодо укладення ТОВ «Мертенс» субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем, які відповідно передбачали необхідність наявності основних фондів, а також устаткування, транспорту та трудових ресурсів для здійснення такого роду діяльності - позивачем до суду надано також не було.

З вищезазначених фактів вбачається, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача ТОВ «Мертенс» здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ «Мертенс», а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Мертенс» та контрагентами - є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Крім того, як вбачається зі змісту Акта перевірки (с. 13) та підтверджується обліково-сальдовою відомістю (а.с. 129), розрахунок за договором від 04.01.2011р. № 8 між сторонами не проводився, а позивач має кредиторську заборгованість у сумі 771 000 грн.

Також позивачем не було представлено суду інших доказів, які б фіксували безпосереднє здійснення працівниками ТОВ «Мертенс» ремонтних робіт, оскільки, як вбачається з договірної ціни (а.с. 36), вона включає витрати на заробітну плату всього на суму 168 060 грн., проте як обґрунтованих доводів стосовно того, на яку саме заробітну плату були використані такі значні кошти при відсутності у ТОВ «Мертенс» робочого персоналу, позивачем суду надано також не було.

Дані обставини прямо не впливають на виникнення і реалізацію платником ПДВ свого права на формування податкового кредиту, однак у своїй сукупності відсутність грошового розрахунку між сторонами за договором, відсутність у справі допустимих доказів, які б фіксували фактичне здійснення ремонтних робіт та підтверджували наявність необхідних трудових чи матеріальних ресурсів для виконання контрагентом ремонтних робіт, а також відсутність у справі доказів використання позивачем придбаних ремонтних робіт та документів бухгалтерського обліку витрат на придбання (будівництво, створення, поліпшення) основних фондів, їх введення в експлуатацію, віднесення на баланс підприємства чи здійснення амортизаційних відрахувань вартості створення (поліпшення) дають суду підстави для висновку про фактичну відсутність господарських операцій зі здійснення ТОВ «Мертенс» ремонтних робіт за укладеними договорами, зокрема договором № 8 від 04.01.2011 р., а отже відсутність поставки вказаних робіт як об'єкта оподаткування ПДВ.

Згідно з частиною 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Отже, як підтверджується наявними матеріалами справи, метою реєстрації зазначеного підприємства ТОВ «Мертенс» (контрагента позивача) була його незаконна діяльність, що відповідно не може породжувати жодних правових наслідків.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Однак, як було зазначено вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, місцезнаходження директора ТОВ «Мертенс», а також самого підприємства, з метою отримання відповідних пояснень та первинних документів на підтвердження фактичної господарської діяльності по правовідносинах із позивачем - встановити не можливо.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особою, уповноваженою на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Проте, як було зазначено вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, місцезнаходження директора ТОВ «Мертенс» (з метою отримання відповідних пояснень та первинних документів на підтвердження фактичної господарської діяльності) встановити не можливо, а відповідно і не можливо встановити причетність ОСОБА_6 до формування та підписання первинних документів від імені ТОВ «Мертенс».

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Мертенс» носять характер недійсного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ), не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину (ч. 3 ст. 203 ЦКУ) та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ).

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст.7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні контрагентом ТОВ «Мертенс» не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Крім того, законодавець передбачив правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Однак, як підтверджується наявними матеріалами справи, сторонами по справі не було доведено факту визначення контрагентом позивача ТОВ «Мертенс» податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем у лютому 2011 р. в сумі 128 500 грн. ПДВ

Таким чином, господарські операції між позивачем та ТОВ «Мертенс» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п.19 п.1 ст.2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п.2 ст.9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Мертенс» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Як було наголошено в ухвалі ВАС України від 19.11.2012 р. при першому касаційному розгляді даної адміністративної справи, сам факт наявності у позивача податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування позивачем податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента позивача до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність винесеного ним податкового повідомлення-рішення від 07.06.2011 р. № 0004852306.

Натомість позивач не надав суду допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 22.02.2013 р.