Рішення № 29518841, 19.02.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.02.13 р. Справа № 905/644/13-г

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С., розглянув справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про стягнення 11 015,67 грн.,-

за участю представників сторін:

від позивача: Власенко А.О. за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» звернулося до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (далі - ПрАТ «УСК АСКА») про стягнення 11 015,67 грн.

В правове обґрунтування вимог позивач посилається на статті 993, 1166, 1188 Цивільного кодексу України, статтю 27 Закону України «Про страхування», статті 3-5, частина 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення, аналогічно викладеним у позовній заяві та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач у засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заявою від 19.02.2013року просив розглянути справу без його участі. Надав письмові заперечення у яких зазначив, що у ПрАТ «УСК АСКА» не має підстав для виплати позивачу страхового відшкодування в порядку регресу, оскільки у відповідача відсутні докази щодо причетності Кузнєцова Олексія Миколайовича в причинені шкоди транспортному засобу «ВАЗ211101», державний номер АН4614СІ у заявленому в позові ДТП.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки ухвалами від 25.01.2013 року та від 07.02.2013 року відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином, проте правом бути присутнім в судовому засіданні не скористався, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Судом встановлено, що 06.09.2007 року між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» (Страховик), назву якого відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 27.04.2011 року змінено на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» та Ковальовим Віктором Вікторовичем (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу №DN81AR03110153 (надалі - Договір страхування), згідно якого Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням автомобілем «ВАЗ 211101», державний номер АН 4614 СІ (надалі - застрахований автомобіль). Строк дії Договору до 05.09.2008 року (а.с.10). Згідно умов пункту 9 цього Договору, строк його дії було пролонговано, що підтверджується меморіальним ордером від 04.09.2009р. про перерахування Страховику страхової премії (а.с. 16).

29.12.2009 року у м. Донецьку на пр. Ілліча сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля та автомобіля «ІЖ2717», державний номер 37362ЕВ під керуванням Кузнєцова О.М.

Згідно з постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 02.03.2010р. у справі №3-254/10 дорожньо-транспортна пригода 29 грудня 2009 року сталася у зв'язку з порушенням Кузнєцовим О.М. п.16.11 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого Кузнєцов О.М. був визнаний винним у вчиненні правопорушення та притягнений до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. (а.с.73).

Відповідач в своїх запереченнях зазначає, що договір страхування №ВС/5507182 було укладено з Комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт «Донецьк», тобто позивачем не було доведено законність перебування Кузнєцова О.М. за кермом забезпеченого транспортного засобу.

Проте, суд зазначає, що відповідачем не було доведено факту незаконного заволодіння забезпеченим транспортним засобом Кузнєцовим О.М., оскільки відповідно до даних, що містяться в матеріалах адміністративної справи №3-254/10 (а.с. 62-74) Кузнєцов О.М. на час вчинення ДТП працював водієм Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Донецьк».

Законом передбачені випадки, коли особа, яка фактично володіє (управляє) об'єктами зі шкідливими властивостями, не визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки та не несе відповідальності перед потерпілим на підставі ст. 1187ЦК.

Так, відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду № 6 від 27.02.1992 року не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки й не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки й перебуває в трудових відносинах з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, тощо). Така особа може бути притягнута до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.

Згідно з роз'ясненнями п. 5 зазначеної вище постанови під час розгляду судами справи за позовами про відшкодування шкоди за ст. 1172 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 1166 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває в трудових відносинах із цією організацію, і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, яким саме працівником цієї організації (постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах) вона була. Господарські (підприємницькі) товариства, кооперативи відповідають за шкоду на підставі ст. 1172 ЦК у випадках її заподіяння як їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства (кооперативу), так і особами, які виконують роботу за трудовим договором.

З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку, що відповідальність за майнову шкоду, спричинену внаслідок ДТП Кузнєцовим О.М. покладається на Комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт «Донецьк», оскільки він, на час вчинення ДТП, перебував у трудових відносинах з вказаним підприємством.

Крім того відповідачем зазначено, що ПАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» не звертався до ПрАТ «УСКА «АСКА» із заявою про страхове відшкодування.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 року вбачається, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З матеріалів справи вбачається, що вищезазначена дорожньо-транспортна пригода визнана позивачем страховою подією, з настанням якої у ПРАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» виник обов'язок виплатити Ковальову В.В. страхове відшкодування.

Для визначення пошкоджень автомобіля «ВАЗ 211101», державний номер АН 4614 СІ, Центром незалежних експертиз проведено оцінювання автомобіля та складено звіт №2322/10-01 від 11.01.2010 року. Згідно висновку звіту, вартість матеріального збитку автомобіля «ВАЗ 211101», державний номер АН 4614 СІ складає 11015,67 грн. (а.с.29-40).

30.12.2009 року Страхувальником було подано до ПРАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» заяву про виплату страхового відшкодування (а.с. 11-12).

У зв'язку з настанням страхової події, на виконання умов договору страхування №DN81AR03110153, на підставі страхового акту від 20.01.2009р. (а.с.14-15), враховуючи звіт про оцінку транспортного засобу №2322/10-01 від 11.01.2010 року позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 11015,67грн. (з врахуванням франшизи за договором) на користь Ковальова В.В. що підтверджується платіжними дорученнями №753 від 26.01.2010року та №754 від 26.01.2010 року (а.с.17-18).

Відповідно інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність власника автомобіля «ІЖ2717», державний номер 37362ЕВ, яким під час ДТП керував Кузнєцов О.М. була застрахована в ПРАТ «Українська акціонерна страхова компанія «Аска» полісом № ВС/5507182. Цим полісом встановлено ліміт відшкодування за майнову шкоду у розмірі 25500 грн. та франшиза 0,00 грн.(а.с.9).

Спеціальними законами, які регулюють відносини у сфері страхування, зокрема обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямовані на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, є Закони України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, статтею 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Стаття 993 Цивільного кодексу України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за спричинені збитки.

Згідно з п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до абз. г пп. 38.1.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умови визначених у пп. 33.1.2. п. 33.1. ст. 33 цього Закону.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Абзацом 2 ч.1 статті 1192 ЦК України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги. Матеріали справи не містять доказів своєчасної повної оплати регресної вимоги.

Враховуючи викладене господарський суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про стягнення 11 015,67 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м. Донецьк, пр-т Ілліча, б.100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд.32, код ЄДРПОУ 33248430) суму страхового відшкодування в розмірі 11015 (одинадцять тисяч п'ятнадцять) грн. 67 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 19 лютого 2013 року.

Повний текст рішення складено та підписано 22 лютого 2013року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України

Суддя Зекунов Е.В.