Cправа № 2 - 151

2008 р.

Р І Ш Е Н Н Я

 І м е н е м У к р а ї н и

24 жовтня 2008 року Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

в складі : головуючого - судді Верьовочнікова В. М.

при секретарі - Росовській О.Ю.

з участю : - адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жмеринка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 10.01.2008 року звернувся до суду з цим позовом і вказав, що з відповідачкою у справі ОСОБА_2. перебував перебувала у зареєстрованому шлюбі з 08.09.1996 року по 18.12.2003 року, який розірваний рішенням суду. За час шлюбу з відповідачкою придбали житловий будинок із господарськими спорудами, розташований на АДРЕСА_1. Просив розділити їх спільне майно в натурі, виділивши йому та визнавши за відповідачкою ОСОБА_2. право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його адвокат ОСОБА_3 уточнили заявлені вимоги. Просили розділити спільне майно сторін, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, стягнувши з відповідачки на користь позивача 103087 грн. грошової компенсації 1/2 частини його ринкової вартості. Вказали, що спірний будинок є об'єктом спільної сумісної власності сторін, оскільки був придбаний ними за спільні кошти подружжя під час їх шлюбу. Просили поновити строк позовної давності щодо заявленого спору, посилаючись на пропущення його позивачем з поважних причин, так як позивач раніше не ініціював питання щодо поділ даного нерухомого майна, вважаючи, що його права на відповідну частку в ньому охороняються законом, а про порушення його прав дізнався лише в лютому 2007 року, отримавши від Жмеринської міської державної нотаріальної контори заяву відповідачки із вимогою зняття його з реєстрації у вказаному будинку.

Позивач також пояснив, що у спірному будинку він не проживав з грудня 2003 року і з того часу не вживав ніяких заходів особисто чи за допомогою третіх осіб щодо поточного чи капітального ремонту цього будинку, не надавав відповідачці ніяких коштів на утримання вказаного нерухомого майна, а також не оскаржував питань щодо неможливості ним користуватись даним майном. Просив задоволити позов.

Представник відповідачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 позов не визнали. Зазначили, що спірний будинок був придбаний батьками відповідачки, які позичили їй для цього гроші. Зауважили, що ці кошти не були спільним майном подружжя, оскільки не дарувались їм, а були передані відповідачці в борг на строк до 2012 року, про що ОСОБА_4 надала батькові письмову розписку. Повідомили, що при укладанні у нотаріуса договору купівлі-продажу спірного будинку на користь відповідачки разом із нею були присутні її батьки. Також заявили, що позивачем пропущено без поважних причин строк позовної давності щодо питань поділу спільного майна після розірвання шлюбу. Просили відмовити в позові.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що у 1996 року він із своєю матір'ю приїздив до м.Жмеринка за проханням його бабки, для сприяння у продажу останньою належної їй жилого будинку. Він був присутній при передачі грошей його матері в сумі 5000 доларів США від незнайомої йому жінки. Підтвердив, що жінку, яка передала вказані гроші супроводжував тоді чоловік, який є представником відповідачки в даній справі. Свідок вказав, що він не був присутній при нотаріальному посвідченні угоди купівлі-продажу будинку. Пояснив, що в подальшому його бабка не висловлювала ніяких претензій щодо умов та порядку відчуження належного їй будинку.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1,7 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно положень ч.1,2 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу), а кожна набута за час шлюбу річ, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

На підставі ч.1 ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно

збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної

сумісної власності подружжя.

Відповідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.1,2 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно положень ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі; якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом; при цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно вимог ч.2,4,5 ст.71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними; присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України; присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, астосовується позовна давність у три роки; позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В судовому засіданні з пояснень сторін установлено, що за час їх шлюбу позивачкою укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" від 19.12.2007 року (а.с.7) щодо реєстрації за нею вказаного домоволодіння на підставі посвідченого приватним нотаріусом договору купівлі-продажу від 31.10.1996 року. Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.09.1996 року по 18.12.2003 року, що стверджується даними паспорта позивача (а.с.11), копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.9) та не заперечується учасниками судового розгляду.

Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони зібрані та представлені із дотриманням вимог закону, не суперечать один одному та ніким не оскаржуються.

Разом з тим, суд не приймає до уваги твердження сторони позову щодо придбання вказаного будинку за спільні кошти позивача і відповідачки та набуття ними обома права спільної сумісної власності на оспорювань нерухоме майно, оскільки вони спростовуються показаннями відповідачки та її представника щодо придбання зазначеного будинку за кошти батьків ОСОБА_2, наданих відповідачці у борг, а також показаннями свідка ОСОБА_6 щодо передачі його матері представником відповідачки із дружиною грошей за проданий належний бабці свідка будинок.

Суду не представлено доказів щодо вкладення позивачем особистих коштів у придбання спірного будинку, двомісячний термін перебування сторін в шлюбі з часу його реєстрації та укладення договору купівлі-продажу будинку виключає можливість накопичення подружжям необхідної суми коштів щодо його спільного придбання, подаровані на весіллі сторонам спільно гроші не становили необхідної суми, за яку було придбано будинок, вони згідно пояснень відповідачки були витрачені на інші цілі, що не заперечено в судовому засіданні позивачем. Останнім також не доведено, що він приймав участь в попередньому обговоренні умов укладеного договору купівлі-продажу будинку чи при його нотаріальному посвідченні.

За таких обставин суд доходить висновку, що в даному конкретному випадку спірний будинок є об'єктом особистої приватної власності відповідачки, позаяк придбаний за кошти, які належали їй особисто, а позивач не набув права спільної сумісної власності щодо оспорюваного нерухомого майна ані при укладенні договору купівлі-продажу, ані в подальшому за відсутності підтверджень щодо істотного збільшення вартості будинку внаслідок трудових чи грошових затрат позивача.

Окрім того відповідачами заявлено про сплив трирічного терміну позовної давності щодо заявленої позивачем після розірвання шлюбу вимоги про поділ майна, а суд не погоджується із доводами сторони позову щодо пропуску даного терміну з поважних причин, оскільки посилання позивача про те, що про порушення його права на спільну власність у спірному домоволодіння йому стало відомо в лютому 2007 року за наслідком отримання від Жмеринської міської державної нотаріальної контори заяви відповідачки із пропозицією позивачу щодо зняття його з реєстрації із вказаного будинку, є безпідставними, позаяк позивач упродовж чотирьох років з часу розірвання шлюбу до моменту звернення з цим позовом до суду не прожив у спірному будинку, протягом цього часу ним не вжито ніяких заходів щодо належного утримання та забезпечення збереження оспорюваного нерухомого майна шляхом поточного чи капітального ремонту, укладення договорів страхування чи вчинення інших дій особисто чи із залученням третіх осіб, що могло б свідчити виконання обов'язків співвласника щодо належного йому нерухомого майна, перешкоджання доступу до якого він не оспорював.

З причин невнесення відповідачкою відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду є неможливим присудження позивачу заявленої ним грошової компенсації, так як дана обставина є обов'язковою умовою для можливості такого присудження відповідно до вимог ч.5 ст.71 СК України.

Таким чином, спірне домоволодіння АДРЕСА_1 є об'єктом приватної власності відповідачки, позивач не набув щодо нього права спільної сумісної власності подружжя та без поважних причин пропустив строк позовної давності щодо даного цивільного спору, останній не належить до вимог, позовна давність до яких не застосовується, її перебіг не переривався та не зупинявся, відповідачкою попередньо не внесено на депозитний рахунок суду заявлену позивачем суму грошової компенсації, а тому з урахуванням вказаних обставин у задоволенні позову слід відмовити.

З позивача на користь держави підлягає стягнення несплачена при подачі позову частина судового збору пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких йому відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись ст.57, 60, 62, 63, 68-72 СК України, ст.267 ЦК України, ст.5, 8, 15, 57, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, суд ,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 930 гривень 87 копійок судового збору (р/р 31418537700006 в Банку ГУДКУ у Вінницькій області, МФО 802015, код ЄДРПОУ 34701261).

Рішення набуває законної сили після закінчення строків на його оскарження.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або без попереднього подання останньої, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційному суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд.

С У Д Д Я