Рішення № 29517451, 05.02.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Феодосія)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

___________

Справа №: 22-ц/191/187/13Головуючий суду першої інстанції:Хачикян А.Х. Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В. "05" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В. СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П., При секретаріБогданович О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на ? частку нерухомого майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 11 грудня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вимогами до ОСОБА_7 про визнання права власності на ?? частку нерухомого майна, а саме на домоволодіння АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1984 року ОСОБА_6 перебувала в шлюбі з відповідачем, рішенням Кіровського районного народного суду Кримської області від 21.08.1990 року шлюб між ними розірвано, проте розірвання зареєстровано органом РАЦС лише у вересні 2010 року. До травня 2011 року вони із відповідачем та дітьми проживали разом, вели сумісне господарство, у 1992 року на спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1.

ОСОБА_6, посилаючись на те, що відповідно до ст. 44 КпШС України шлюб вважається розірваним з моменту реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС, а не з моменту набрання рішенням законної сили, вважає, що має право на ? частку спірного житлового будинку, оскільки вказане майно набуто сторонами як подружжям під час шлюбу.

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 11 грудня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначає, що відповідно до ст. 22 КпШС України в редакції 1969 року, яка діяла на час виникнення правовідносин, майно набуте подружжям під час шлюбу, є його сумісною власністю, а оскільки відповідно до ст. 44 КпШС України шлюб між ними розірвано лише у 2010 року, то її позовні вимоги підлягають задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що шлюб між сторонами у справі розірваний, з огляду на те, що майно, яке просила позивач поділити як спільне майно подружжя, набувалось відповідачем після розірвання шлюбу, тому воно не є спільною сумісною власністю подружжя і належить відповідачу, як особисте майно.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки він не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 12.05.1984 року зареєстрували шлюб, рішенням Кіровського районного народного суду Кримської області від 21.08.1990 року шлюб між подружжям розірвано, що підтверджується копією рішення (а.с. 53). Проте жоден з подружжя за оформленням свідоцтва про розірвання шлюбу до органів РАЦС не звертався.

Відповідно до ст. 39 КпШС УРСР (чинною на час виникнення спірних правовідносин) розірвання шлюбу проводиться в судовому порядку, а у випадках, передбачених ст.ст. 41 і 42 цього Кодексу - органами реєстрації актів громадянського стану. Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану (ст.ст. 39,44 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР від 20.06.1969 року, чинного на час розірвання шлюбу між сторонами).

Як слідує з свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_1 від 22 вересня 2010 року, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розірваний 22.09.2010 року, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 102 (а.с. 9).

Оскільки правовідносини між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 стосовно розірвання шлюбу виникли під час дії КпШС УРСР, який встановлював порядок і умови одруження, регулював особисті і майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадського стану (ст. 2 КпШС УРСР), то і регулюватися вони повинні КпШС УРСР, а не СК України.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що шлюб між подружжям припинений після його розірвання за рішенням суду від 21.08.1990 року, оскільки він розірваний лише 22.09.2010 року після реєстрації в органі РАЦС.

На думку колегії суддів, доводи ОСОБА_6, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що спірний будинок є сумісним майном подружжя, заслуговують на увагу, оскільки обґрунтовані та відповідають нормам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 20.07.1992 року між ОСОБА_7 та колгоспом ім. Червоної Армії укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 АР Крим, якій відповідно до ст. 227 ЦК УРСР підлягав реєстрації у виконавчому комітеті Владиславівської Ради народних депутатів (а.с.51-52). Позивачка, відповідач та їх діти - ОСОБА_9, 1984 року народження та ОСОБА_10, 1988 року народження проживали в указаному будинку сумісно до 2011 року, про що свідчить довідка про склад сім'ї від 26.12.11 року (а.с. 19) та не заперечувалося ОСОБА_7 в судовому засіданні при розгляді справи в апеляційному порядку. Крім того, ОСОБА_7 пояснив, що після купівлі будинку в 1992 році, ніяких змін на території садиби не проводилося, будинок не був перебудований, переобладнаний, господарські споруди не будувалися.

З рішення № 7/54 від 30 червня 2011 року Владиславівської сільської ради (а.с. 18) слідує, що будинок АДРЕСА_1 зданий до експлуатації в 1989 році, на підставі запису в по господарській книзі № 1 виконкому сільської ради дозволено оформити право власності на житловий будинок з господарськими забудовами за ОСОБА_7

На підставі указаного рішення 05.08.2011 року відповідач отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с. 15). Крім того, 30 листопада 2012 року ОСОБА_7 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1199 га по АДРЕСА_1.

У разі якщо одним із подружжя під час шлюбу (чинного на час виникнення спірних правовідносин) придбано будинок, то в силу статей 22, 24 Кодексу про шлюб та сім'ю в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право іншого з подружжя на частину будинку. У зв'язку з тим, що для обслуговування цього будинку виділена у власність земельна ділянка, то в подружжя, за яким визнається право власності на частину будинку, у такий самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 11 червня 2012 року у справі № 6-66цс11.

Таким чином, встановлені по справі обставини свідчать про те, що спірний будинок був придбаний ОСОБА_7 на підставі договору купівлі продажу, який зареєстровано у виконавчому комітеті Владиславівської сільської ради Кіровського району, під час, коли сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі, а тому відповідно до ч. 1 ст. 22 КЗпШ УРСР та ст. 60 СК України, якими визначено, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, спірний будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Згідно з вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин.

Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що їм належить на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, що передбачено ст. 70 СК України.

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Колегія суддів прийшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 в межах заявлених нею вимог, а саме про визнання права власності на ? ідеальну частку домоволодіння, що є сумісною власністю подружжя.

Пункт 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року роз'яснює, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної вланості подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З урахуванням вищевикладених роз'яснень, а також того, що позивачкою не заявлено вимог про реальний поділ сумісно нажитого майна або інших вимог, окрім визнання за нею права власності на ? ідеальну частку домоволодіння, вартість якого відповідно даних Технічного паспорту складає 169047 грн., на депозитний рахунок суду відповідні грошові кошти не внесені, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 і визнанні за нею права власності на ? ідеальну частку домоволодіння АДРЕСА_1 АР Крим.

Відповідно до п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для зміни або скасування рішення.

Таким чином, з урахуванням вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки при зверненні до суду ОСОБА_6 оплатила судовий збір в сумі 215,00 грн., то зазначена сума підлягає стягненню з відповідача. Крім того, з відповідача підлягає стягненню на користь держави недоплачена сума судового збору в розмірі 1475,00 грн.

Керуючись статтями 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати Апеляційного суду АР Крим,

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 11 грудня 2012 року - задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 11 грудня 2012 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити. Визнати за ОСОБА_6 право власності на ? частку домоволодіння АДРЕСА_1, що є спільно нажитим майном подружжя.

Стягнути з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 215 (двісті п'ятнадцять) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь держави судовий збір в сумі 1475 (одна тисяча чотириста сімдесят п'ять) грн. 00 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді :

О.В. Самойлова Т.С. Авраміді А.П.Приходченко