Ухвала суду № 29508875, 13.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2013 р. Справа №13974/10/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Кушнерика М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2009 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Мікроприлад» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова про визнання нечинним податкового повідомлення рішення,

в с т а н о в и в:

ВАТ «Мікроприлад» 15.01.2009 року звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ у Личаківському районі м. Львова, в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення рішення від 29.12.2008 року №0001601510/4/30328/151, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток, в розмірі 30 521, 00 грн., а також нараховано штрафну (фінансову) санкцію, в розмірі 1 526, 05 грн..

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2009 року позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова №0001601510/4/30328/151 від 29.12.2008 року.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ДПІ у Личаківському районі м. Львова оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2009 року скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити з підстав порушення судом норм матеріального права.

Ненарахування ВАТ «Мікроприлад» амортизації по витратах з поліпшення основних фондів в розмірі 918034,00 грн., відповідно віднесення їх до валових витрат, є порушенням, зокрема, п.п.5.3.2. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

В оскаржуваній постанові суд посилається на те, що здійснені позивачем витрати, пов'язані з поліпшенням його основних фондів, були здійснені в межах сум, що не перевищували 10 % від сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів позивача.

На цій підставі суд робить висновок, що позивач правомірно керувався положеннями п.п. 8.7.1 пункту 8.7. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Відповідно до положень п.п. 8.7.1 п. 8.7. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платнику податку надається право на віднесення до валових витрат будь-яких витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, однак, дана норма суперечать п.п. 5.3.2. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, за яким, до складу валових витрат не включаються витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів.

ДПІ у Личаківському районі м.Львова вважає, що в даному випадку положення п.п. 5.3.2. п.5.3. ст.5 згаданого Закону мають пріоритетне значення, відповідно судом безпідставно вирішено дане питання на користь позивача.

Щодо висновків суду про правомірність віднесення позивачем до валових витрат 638500. 00 грн., що є різницею між балансовою вартістю товарних запасів на початок і кінець звітного періоду (за 9 місяців 2006 року), яка не була відображена позивачем у декларації за З квартал 2006 року, а була відображена ним, як самостійно виявлена помилка за результатами минулих періодів, в рядку 05.2 декларації за півріччя 2007 року, ДПІ у Личаківському районі м.Львова звертає увагу суду, що відповідних документів, які б підтверджували факт відчуження товарних запасів, під час перевірки позивачем надано не було.

Оскільки документів, які свідчать про те, що мало місце відчуження товарних запасів і, як наслідок, убуток їх балансової вартості на суму 638 500. 00 грн., під час перевірки надано не було, а були представлені (договір купівлі-продажу від 14.09.2006 pоку, акт приймання-передачі від 19.09.2006 pоку, виписки з банківського рахунку щодо проведеної оплати) лише в судовому засіданні, відповідно, висновки відповідача про відсутність у позивача підстав для віднесення до валових витрат 638 500, 00 грн., які, під час перевірки не були підтверджені відповідними документами, є такими, що зроблені у відповідності з чинним законодавством.

Щодо висновків суду про правомірність віднесення до валових витрат, витрат які були відображені позивачем в декларації про прибуток підприємства за півріччя 2007 року в рядку 4.10., то під час перевірки із задекларованих 611 543, 00 грн. витрат, підтверджено відповідними бухгалтерськими документами були витрати на суму 270 764, 00 грн., а на решта суму витрат (340 779,00 грн.) відповідні документи були представлені позивачем лише в судовому засіданні.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.12.2007 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2005 року по 30.06.2007 року.

За результатами перевірки складено акт № 555/23-2/23887224, згідно якого відповідачем встановлено факт завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 1 897 313,00 грн., зокрема, безпідставно віднесено до валових витрат :

витрати, що пов'язані із поліпшенням основних фондів, в розмірі 918 034. 00 грн.. ( у 4 кв. 2005 pоку 130 000, 00 грн., у 1 кв. 2006 року 222 921, 00 грн., у 2 кв.2006 року 70 100, 00 грн., у 3 кв. 2006 року 153 817, 00 грн.. у 4 кв. 2006 року 70 132, 00 грн. і у 2 кв. 2007 року 270 764, 00 грн.);

різницю між балансовою вартістю товарних запасів на початок і кінець звітного періоду (за 9 місяців 2006 року), на суму 638 500, 00 грн., яка не була відображена у декларації за 3 квартал 2006 року, а була відображена, як самостійно виявлена помилка за результатами минулих періодів, в рядку 05.2 декларації за півріччя 2007 року;

витрати, на загальну суму 340 779, 00 грн.. які були здійснені позивачем у 1-му півріччі 2007 року, і які, на думку податкового органу, не підтверджені первинними документами.

Податкове повідомлення рішення за результатами такого акту не виносилось, а на сам вищезгаданий акт позивачем було подано письмове заперечення.

28.02.2008 року податковим органом було проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку податкової звітності позивача з податку на прибуток, за результатами якої було складено акт № 1/89 1510/23887224 від 28.02.2008 року..

В даному акті з посиланням на висновки, які містяться в акті перевірки під 12.12.2007 року, було повторно вказано на заниження позивачем об'єкту оподаткування за період з 2005 по 2007 роки.

На підставі вищевказаного акту перевірки податковим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0001601510/4/30328/151 від 29.12.2008 pоку, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток, в розмірі 30 521,00 грн., а також нараховано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1526, 05 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з правомірності формування позивачем податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки він ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи та нормах чинного законодавства.

Заперечуючи можливість віднесення позивачем до валових витрат 918 034, 00 грн., які платник податків витратив на поліпшення основних фондів, відповідач вказує на те,. що відповідно до п.п.. 5.3.2. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат не включаються витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати.

Однак, такі висновки податкового органу зроблені без врахування всіх фактичних обставин, та без врахування норм чинного законодавства, які регулюють дані правовідносини.

Так, згідно до пп. 8.7.1 п. 8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Документально підтверджено і ніким не заперечуюється, що здійснені позивачем витрати, котрі пов'язані з поліпшенням його основних фондів, а саме 130 000, 00 грн. у 4 кв. 2005 pоку, 222 921, 00 грн. у 1 кв. 2006 pоку, 70 100, 00 грн. у 2 кв.2006 pоку, 153 817, 00 грн. у 3 кв. 2006 pоку, 70 132, 00 грн. у 4 кв. 2006 року та 270 764. 00 грн. у 2 кв. 2007 pоку не перевищували, на момент здійснення таких витрат 10-ти відсотка від сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів позивача, яка мала місце станом на початок відповідних звіт них періодів.

Отже, відповідно до п.п.5.2.10. п.5.2.ст.5 та п.п.8.7.1. п.8.7. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач правомірно відніс ці витрати до складу валових витрат та відобразив це у рядках 04.10 декларацій з податку на прибуток підприємств.

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що положення п.п.5.3.2. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на який вказує податковий орган стосуються витрат платника податку, які були здійснені на суми, які перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок відповідного звітного періоду, а відтак відсутня колізія між вищевказаними нормами.

Віднесення позивачем до валових витрат 638 500, 00 грн. та 340 779, 00 грн., на думку податкового органу є неправомірним , оскільки відсутні первинні документи.

Проте, такий висновок не відповідає матеріалам справи.

Так, відповідно до п.п.5.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі, коли балансова вартість товарних запасів платника податку на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Відповідно до п.п. 5.2.7. п.5.2. ст.5 вищевказаного Закону до складу валових витрат відносяться суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

З наданих суду договору купівлі-продажу від 14.09.2006 pоку, акту приймання-передачі від 19.09.2006 pоку, виписки з банківського рахунку щодо проведеної оплати, даних бухгалтерського обліку (дані оборотно сальдові відомості позивача по рахунку № 28) видно, що у вересні 2006 року, тобто у звітному періоді, відбулося відчуження товарних запасів і, як наслідок, убуток їх балансової вартості (638 500. 00 грн.).

Цю різницю (638 500. 00 грн.) між балансовою вартістю товарних запасів на початок і кінець звітного періоду позивач помилково не відніс до валових витрат при складанні декларації за 3-й квартал 2006 року, а відобразив її в рядку 05 декларації за півріччя 2007 року, як самостійно виявлену помилку за результатами минулих періодів.

Не відповідають матеріалам справи висновки податкового органу щодо віднесення до валових витрат на загальну суму 340 779. 00 грн. у 1-му півріччі 2007 року.

Позивачем представлено суду першої інстанції виписку з банківського рахунку щодо здійснених витрат (передоплати па загальну суму 337 845. 90 грн.) по договору № 1/06-7 від 01 червня 2007 року з ПП «Фірма «Кубера»; акт виконаних робіт від 29 червня 2007 року по договору № 04/05-07 від 04.05.2007 pоку з ТзОВ «Монтажтехспецстройсбит ЛТД» на суму 93 797, 25 грн.; акт виконаних робіт від 26 червня 2007 року по договору № 1Б- 07 від 01 березня 2007 року з ПП «Фірма «Кубера» на суму 97 654. 00 грн.; акт приймання - передачі виконаних робіт від 30.03.2007 pоку по договору № 2/2-07 від 01.02.2007 року з ТзОВ «Монтажтехспецстройсбит ЛТД» на суму 82245.85 грн.

Отже, вищевказані первинні документи та дані бухгалтерського обліку підтверджують віднесення позивачем до складу валових витрат 638 500,00 грн. та 340 779.00 грн. , а відтак висновок суду першої інстанції щодо зменшення позивачу від'ємного значення об»єкту оподаткування податком на прибуток здійснено неправильно.

Посилання апелянта на відсутність первинних документів при перевірці, як на підставу правомірності свого рішення, спростовується вищевказаними документами.

Оскільки оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 29.12.2008 року №0001601510/4/30328/151 не відповідає встановленим фактичним обставинам, то судом першої інстанції правомірно визнано нечинним..

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2009 року у справі №2а-445/09 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

М.П. Кушнерик