Ухвала суду № 29497663, 11.02.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-5590/12/0170/21

11.02.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Єланської О.Е.,

суддів Кукти М.В. ,

Кучерука О.В.

секретар судового засідання Карпова І.І.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Береговий"- Шило Олена Володимирівна, довіреність № б/н від 09.01.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 19.09.12 у справі № 2а-5590/12/0170/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Береговий" (вул. Тургенева, 20,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95017)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 вересня 2012 у справі №2а-5590/12/0170/21 (суддя Євдокімова О.О.) був задоволений адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Береговий" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим № 0001222204 від 18.05.2012р.

Не погодившись з постановою суду, представник Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернувся до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 11.02.13 представник позивача проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував.

Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Береговий" зареєстровано виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АРК 02.08.1995 р. та 18.06.1996 взято на облік платника податків в ДПІ в м.Сімферополя.

З 20.04.2012р. тривалістю 5 робочих днів ДПІ у м.Сімферополі була проведена невиїзна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Береговий" з питань взаємовідносин з ТОВ "Будівельне управління 26" за жовтень 2011 р.. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 187.1.а п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, 198.2, 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено завищення податкового кредиту за жовтень 2011р. у сумі 266667,00 грн., зменшене від'ємне значення (ряд. 19) у жовтні 2011 р. у сумі - 266667,00 грн.

За результатами перевірки був складений Акт перевірки № 1583/22-3 від 04.05.2012р. (далі Акт перевірки).

18.05.2012р на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001222204., яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Береговий" було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 266667,00 грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач і звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

Отже, підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п.п.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Пунктом 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.10.2011р між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Береговий" та ТОВ "Будівельне управління № 26" було укладено Договір підряду № 73/81, предметом якого було ремонтно-будівельні роботи з реконструкції "Пансіонату "Береговий".

У виконання зазначеного Договору ТОВ "Будівельне управління № 26" були виписані та видані позивачу податкові накладні: № 14 від 14.10.2011р. на загальну суму 438000,00 грн., у т.ч. ПДВ 73000,00 грн., № 18 від 18.10.2011р. на загальну суму 200000,00 грн., у т.ч. ПДВ 33333,33 грн., № 93 від 18.10.2011р. на загальну суму 100000,00 грн., у т.ч. ПДВ 16666,67 грн., № 96 від 21.10.2011р. на загальну суму 110000,00 грн., у т.ч. ПДВ 18333,33 грн., № 99 від 27.10.2011р. на загальну суму 90000,00 грн., у т.ч. ПДВ 15000,00 грн., № 100 від 28.10.2011р. на загальну суму 362000,00 грн., у т.ч. ПДВ 60333,33 грн.

Суд першої інстанції також дійшов до висновку, що видані ТОВ "Будівельне управління № 26" за відповідний податковий період на адресу позивача вище названі податкові накладні повністю відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Матеріали справи також свідчать про те, що між позивачем та ТОВ "Будівельне управління № 26" підписаний Акт прийомки виконаних будівельних робіт за жовтень 2011р. Докази анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість стосовно ТОВ "Будівельне управління № 26" в матеріалах справи відсутні.

Із врахуванням вищезазначених обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що на момент складання податкових накладних ТОВ "Будівельне управління № 26" було юридичною особою, було зареєстроване як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Отже, отримавши від ТОВ "Будівельне управління № 26" вищезазначені податкові накладні ТОВ «Пансионат «Береговий» включило суми ПДВ в них до складу податкового кредиту у жовтні 2011 року, що повністю відповідає приписам чинного податкового законодавства.

Як вбачається з Акту перевірки, на думку відповідача позивачем необґрунтовано включені до складу податкового кредиту за жовтень 2011р. ПДВ з зазначених податкових накладних, оскільки операція із ТОВ "Будівельне управління № 26" не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемною. Такі висновки зроблені ДПІ у м.Сімферополі на підставі отриманої інформації від ДПІ у Деснянському р-ні м. Києва, а саме акту № 7974/07-020/36192653 від 02.12.2011р., відповідно до якого контрагент ТОВ "Будівельне управління № 26" не звітує про наявність основних фондів, не знаходиться за юридичною адресою, відсутні будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, загальна чисельність працюючих 1 особа.Таким чином, фінансово-господарська діяльність ТОВ "Будівельне управління № 26" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчіть про не набуття належним чином цивільно-правової дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між ним та позивачем є фіктивним правочином, та таким, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

Отже, законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Крім того, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що ані Акт перевірки, ані заперечення відповідача не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, ДПІ у м.Сімферополі в порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на час формування податкового кредиту по операціям з ТОВ "Будівельне управління № 26" за жовтень 2011р., позивачем не тільки отримані ремонтно-будівельні роботи і будівельні матеріали, але й сплачена їх вартість, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, які залучені до матеріалів справи.

Таким чином, зміст правочину з ТОВ "Будівельне управління № 26" не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір підряду укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач з ТОВ "Будівельне управління № 26" свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних платником податку на додану вартість, проведення розрахунків платником податків, отримання ним робіт та матеріалів, керуючись зазначеними вище положеннями ст. 198 Податкового кодексу України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту за жовтень 2011 року суми ПДВ, сплачені ТОВ "Будівельне управління № 26" в ціні робіт та матеріалів. Суд також звертає увагу на те, що по п/д № 18 від 18.10.2011р. на загальну суму 200000,00 грн., у т.ч. ПДВ 33333,33 грн. до складу податкового кредиту у жовтні 2011 року увійшла частково сума ПДВ в розмірі 16666,66 грн.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 266667,00 грн. У зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення № 0001222204 від 18.05.2012р. не може бути визнано таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством та було скасоване судом першої інстанції.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195,196, пунктом 1 частини першої статті 198, п.1 частини першої статті 205, статтями 200, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.12 у справі № 2а-5590/12/0170/21 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.12 у справі № 2а-5590/12/0170/21 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 18 лютого 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.Е.Єланська

Судді підпис М.В. Кукта

підпис О.В.Кучерук

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.Е.Єланська