Постанова № 29497581, 12.02.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2013 р. Справа № 804/829/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ХЛІБ» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000022341 від 20.01.2012 року та № 0000012341 від 20.01.2012, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.2013 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати прийняті Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської області податкові повідомлення-рішення № 0000022341 від 20.01.2012 року в частині стягнення суми грошового зобов'язання у розмірі 47509,75грн. та № 0000012341 від 20.01.2012 року в частині стягнення суми грошового зобов'язання у розмірі 59387,19грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 січня 2012 року Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області було складено Акт № 23/231/00381545 про результати планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «ХЛІБ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «Агро-Ера» встановлено порушення ТОВ «Агро-Ера» (код ЄДРПОУ 33516760) частини 1 статті 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України) по правочинах, здійснених за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року по ланцюгу постачання, у тому числі з ПАТ «ХЛІБ».

Так, в ході перевірки документально не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) за період січень 2011 року березень 2011 року між ПАТ «ХЛІБ» та ТОВ «Агро-Ера», що свідчить про відсутність мети настання реальних правових наслідків за укладеними правочинами.

У зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з податку на додану вартість у ТОВ „Агро - Ера" (код ЄДРПОУ 33516760) відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємству ПАТ «ХЛІБ», з ПАТ «ХЛІБ» знято суму ПДВ у розмірі 47509,75грн. (сорок сім тисяч п'ятсот дев'ять грн.. 75 коп.), а також податок на прибуток у зв'язку з невизнанням витрат на придбання товару, що становить 59387,19 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч триста вісімдесят сім гривень 19 коп.). Разом 106896,94 грн. (сто шість тисяч вісімсот дев'яносто шість гривень 94 коп.)

На підставі Акту перевірки №23/231/00381545 від 20.01.2012 року були винесені податкові повідомлення - рішення від 20.01.2012 року №0000012341 на суму 132737,25 грн. за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» та № 0000022341 на суму 212548, 50 грн. за платежем: «Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)» (далі - Податкові повідомлення - рішення).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

ѕ Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

ѕ Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

ѕ Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

ѕ Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

ѕ Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

ѕ Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскаржуваний акт перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ПАТ «ХЛІБ» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний дравочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Як вбачається із змісту Акту перевірки висновок відповідача про нікчемність правочинів є необгрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд наголошує, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит чи права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат (витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування).

Крім того, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, частину першу статті 203 викладено у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

З огляду на викладене, до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Судом встановлено, що 31.05.2012 року Господарським судом Дніпропетровської області у справі №18/5005/2969/2012 було винесено рішення, яким стягнено з ПАТ «ХЛІБ» на користь ТОВ «Агро- Ера» заборгованість у розмірі 208932 грн.

Відповідно до матеріалів вищевказаної справи ТОВ «Агро-Ера» звернулось до суду з позовом до ПАТ «ХЛІБ» про стягнення заборгованості за договором №676-з на поставку товару від 24.06.2010 року.

В той же час недійсність даного договору була підставою для встановлення порушень податкового законодавства за Актом № 23/231/00381545 про результати планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «ХЛІБ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року, та застосування фінансових санкцій до позивача в податкових повідомленнях-рішеннях № 0000022341 від 20.01.2012 року та № 0000012341 від 20.01.2012 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №18/5005/2969/2012 від 31.05.2012 року встановлено:

«24.06.2010р. між Публічним акціонерним товариством "Хліб" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Ера" (постачальник) було укладено договір №676-з на поставку товару, за умовами якого постачальник зобов'язався постачати у власність покупцю олію соняшникову (надалі - товар) належного виду, сорту, марки, якості відповідно до асортименту на момент отримання заявки від покупця, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість постачальнику в порядку, строки та на умовах, визначених договором.

За п.1.3. договору власником товару, який постачається, є постачальник до моменту передачі покупцю. Підтвердженням передачі товару є підписання сторонами товарно-транспортної, податкової та видаткової накладної.

Відповідно до п.2.1. договору кількість товару, ціна за одиницю товару, асортимент вказуються у рахунку і товарній накладній, що складена на підставі письмової заявки покупця, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п.2.2. договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару відповідно до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгівельної палати (правила Инкотермс в редакції 2000 року), на умовах DDP, при цьому: поставка товару зі складу постачальника на склад покупця здійснюється транспортом та за рахунок постачальника. Датою поставки товару вважається дата передачі товару постачальником покупцю на склад покупця. Право власності на товар переходить до покупця при передачі товару постачальником покупцю. Передача товару оформлюється шляхом відмітки про отримання товару на примірнику товарної або товарно-транспортної накладної, скріпленої підписом уповноваженої особи покупця (п.2.3. договору).

За п.2.4. договору постачальник зобов'язаний передати покупцю наступні документи на товар:

- копії документів, що підтверджують якість та безпеку товару, завірені належним чином, відповідно п.1.2. договору, а саме: декларацію про відповідність, що видається виробником, на кожну партію товару; сертифікат (свідоцтво) відповідності на товар, що реалізується на внутрішньому ринку України; гігієнічним сертифікатом, що видається санітарно-епідеміологічною службою, що підтверджує безпеку для здоров'я та життя людини окремих партій харчових продуктів та продовольчої сировини; інші документи, у відповідності до ст. 5 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини";

- товарну (видаткову) накладну, підписану уповноваженою особою та скріпленою відтиском печатки постачальника;

- податкову накладну, підписану уповноваженою особою та скріпленою відтиском печатки постачальника;

- оригінал рахунку на оплату вартості товару, підписаного уповноваженою особою та скріпленого відтиском печатки постачальника;

- свідоцтва про підтвердження якості на відвантажену партію товару;

- інші документи, обов'язковість надання яких покладена на постачальника відповідно до діючого законодавства України.

Відповідно до п.3.1. договору приймання товару здійснюється на складі покупця в день здійснення поставки/передачі товару. Приймання товару по кількості та якості здійснюється на підставі супровідних документів на товар, що передаються постачальником покупцю одночасно із поставкою товару, відповідно до Інструкцій П-6 та П-7. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця при передачі товару на складі покупця, що посвідчується товарною або товарно-транспортною накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін (п.3.6. договору).

Згідно п. 3.7. договору зобов'язання на поставку товару вважається виконаним постачальником з моменту передачі товару покупцю, що посвідчується товарною або товарно-транспортною накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін, а також передачі документів, передбачених п. 2.4. договору, що також повинно бути відображено у товарній накладній.

За п. 9.1. договору договір вступає в силу з дня підписання його уповноваженими представниками сторін та діє протягом одного календарного року.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач за первісним позовом свої зобов'язання по договору виконав, поставивши відповідачу за первісним позовом товар на загальну суму 240486,50грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000041 від 21.01.11р. на суму 35301,00 грн., №РН-0000046 від 26.01.11р. на суму 36900,00 грн., №РН-0000057 від 31.01.11р. на суму 62375,00 грн., №РН-0000072 від 08.02.11р. на суму 35875,00 грн., №РН-0000077 від 11.02.11р. на суму 42545,00 грн., №РН-0000098 від 23.02.11р. на суму 4889,50 грн., №РН-0000139 від 21.03.11р. на суму 22601,00 грн. (а.с.19-25).

Відповідно до п.5.1. договору ціна на товар вказується у заявці, рахунку на оплату товару та відображається у товарних накладних, які є невід'ємною частиною договору. Покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму грошових коштів за фактично прийнятий товар, з урахуванням вимог п. 5.3. даного договору, за умови виконання постачальником покладених на нього обов'язків за даним договором, у наступному порядку:

- протягом 21 (двадцять один) календарного дня з моменту поставки товару та підписання сторонами відповідних документів, що підтверджують приймання товару, надання постачальником документів, вказаних у п.2.4. договору. Покупець здійснює повну оплату за фактично прийнятий товар за наявності оригіналу рахунку оплати вартості товару,підписаного уповноваженою особою та скріпленого відтиском печатки. Після здійснення даного платежу, зобов'язання покупця відносно оплати вартості товару, що постачається постачальником та фактично прийнятого покупцем, вважається виконаним повністю та належним чином (п. 5.2. договору).

Згідно п.5.3. договору покупець зобов'язаний провести оплату товару у безготівковий формі в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. У випадку невиконання постачальником зобов'язань, що вказані у п. 2.4. договору, покупець вправі затримати оплату за прийнятий товар без застосування штрафних санкцій до виконання постачальником зобов'язань по передачі відповідної документації (п.5.8. договору).

31.05.2011 року між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2011 року, в якому зазначено, що заборгованість відповідача за первісним позовом складає 208932,00 грн. без будь-яких зауважень щодо ненадання документів для оплати заборгованості за переданий товар».

10.09.2012 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом винесено Постанову, якою Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2012 року у справі №18/5005/2969/2012 залишено без змін.

20.11.2012 року Вищим господарським судом України винесено постанову, якою залишено без змін Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2012 року у справі. №18/5005/2969/2012 та Постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від; 10.09.2012 року.

Таким чином, судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що між ПАТ «ХЛІБ» та ТОВ «Агро - Ера» укладено Договір №676-з на поставку товару від 24.06.2010 року, відповідно до якого ТОВ «Агро - Ера» поставило, а ПАТ «ХЛІБ» прийняло товар на загальну суму 240486,50 грн. відповідно до видаткових накладних.

Отже, дійсність оскаржуваного правочину, а саме договору №676-з на поставку товару від 24.06.2010 року, підтверджено в судовому порядку.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов публічного акціонерного товариства «ХЛІБ» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000022341 від 20.01.2012 року та № 0000012341 від 20.01.2012.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «ХЛІБ» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000022341 від 20.01.2012 року та № 0000012341 від 20.01.2012 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000022341 від 20.01.2012 року в частині стягнення суми грошового зобов'язання у розмірі 47509,75 грн.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000012341 від 20.01.2012 року в частині стягнення суми грошового зобов'язання у розмірі 59387,19 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «ХЛІБ» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1068 грн. 98 коп. (одна тисяча шістдесят вісім грн. 98 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 12.02.2013 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко