Ухвала суду № 29492807, 18.02.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2512/1302/2012 Провадження № 22-ц/795/179/2013 Головуючий у I інстанції - Савченко О. А. Доповідач - Скрипка А. А.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2013 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Бобрової І.О., Лакізи Г.П.при секретарі:Руденко О.М.за участю:представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 23 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики та за позовом ОСОБА_5, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсною розписки про передачу грошей,

в с т а н о в и в:

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 23 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 500 000 грн. боргу за договором позики, 5 018 грн 50 коп. в якості відшкодування інфляційних витрат, 6 434 грн. 50 коп. - 3 % річних за порушення зобов'язання, 547 грн. сплаченого судового збору, а всього стягнуто 512 000 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні позову, заявленого в порядку статті 34 ЦПК України третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсною розписки про передачу грошей відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду є незаконним, оскільки, як вважає ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вдалися до вдаваної заборгованості з метою виключення майна відповідача з-під опису та арешту, оскільки відповідно до рішення суду ОСОБА_8 повинна повернути ОСОБА_5 1318177 грн. 07 коп., на підставі чого було відкрито зведене виконавче провадження. Апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив його клопотання про призначення по справі експертизи для вирішення питання щодо абсолютної давності оспорюваної ОСОБА_5 розписки, що призвело до невірного вирішення справи.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, залишивши без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції від 23 листопада 2012 року, оскільки вважає вказане рішення суду законним і обґрунтованим. ОСОБА_7 зазначає, що факт отримання ОСОБА_8 грошової суми, яка відображена в борговій розписці від 15.06. 2007 року та факт складання вказаної розписки жодним чином не оспорюється ОСОБА_8, що в свою чергу, відповідно до ч. 1 статті 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Крім того, як вказує ОСОБА_7, ОСОБА_5 в ході розгляду справи, в порушення вимог статті 3 ЦПК України, не зазначив, за захистом якого свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу він звернувся до суду та в порушення приписів статті 4 ЦПК України в своєму позові просив застосувати спосіб захисту, який не передбачений законодавством, а саме визнання недійсним такого доказу, як боргова розписка. ОСОБА_7 вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 не підтверджуються належними та допустимими доказами по справі, відповідно до статті 60 ЦПК України, а клопотання про призначення по справі технічної експертизи стосовно давності виготовлення боргової розписки є необґрунтованим, оскільки відповідно до ч. 1 статті 143 ЦПК України призначення експертизи є необхідним лише у випадку необхідності з'ясування судом обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань у відповідній галузі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки його судом ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що рішення суду першої інстанції є незаконним, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В ході судового розгляду даної справи встановлено та підтверджується її матеріалами, що 15.06.2007 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_7 передав ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 3 000 000 грн., які вона зобов'язувалась повернути до 31.12.2011 року. На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_8 була складена боргова розписка ( а. с. 6).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до приписів ч. 1 статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, як що його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Частина 2 вказаної статті регламентує, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до правил ч.1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ч. 1статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно правил ч.1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з представленої суду ОСОБА_8 розписки, написаної ОСОБА_7 08. 12. 2007 року (а.с.113), він в рахунок погашення боргових зобов'язань ОСОБА_8 за договором позики від 15.06.2007 року отримав від неї грошові кошти в сумі 2 500 000 грн. Розписка написана в момент отримання коштів. Дійсність вказаної розписки сторонами не оспорюється.

За даних обставин суд першої інстанції вірно та обґрунтовано прийшов до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_7 на суму невиконаних зобов'язань, а саме - 500 000 грн.

Згідно приписів ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На підставі вказаної правової норми суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що ОСОБА_8 повинна сплатити на користь ОСОБА_7 3% річних від простроченої суми, а також відшкодувати інфляційні витрати за весь час прострочення виконання зобов'язання, тобто, з 31грудня 2011року. Судом першої інстанції обґрунтовано при обрахуванні суми належних до стягнення з ОСОБА_7 3% річних від простроченої суми позики встановлено період прострочення, який станом на день подання позовної заяви ОСОБА_7 становить 157 днів (січень - травень 2012 року включно, до моменту подання позовної заяви у червні 2012 року минуло 5 днів). Таким чином, судом першої інстанції вірно стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 3 % річних від простроченої суми позики, що складає 6 434 грн. 50 коп. Суд першої інстанції також прийняв до уваги статистичну інформацію Державної служби статистики України стосовно індексу інфляції в Україні за вказаний хронологічний період, і з врахуванням вказаної статистичної інформації визначив, що інфляційні витрати ОСОБА_7 за період прострочення виконання складають зобов'язання ОСОБА_8 складають 5 018 грн. 50 коп.

Відповідно до приписів ч.1 статті 552 Цивільного кодексу України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно та обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 500 000 грн. боргу за договором позики, 5 018 грн. 50 коп. в якості відшкодування інфляційних витрат, 6 434 грн. 50 коп. в якості 3% річних за порушення зобов'язання.

Відмовляючи в задоволенні вимог позову ОСОБА_5, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсною розписки про передачу грошей, суд першої інстанції вказав, що в ході судового розгляду даної справи ОСОБА_5 не доведено, що порушено його право, також ОСОБА_5 не доведено, в чому саме полягає порушення його права, оскільки жодних належних та допустимих доказів з даного приводу ОСОБА_5 суду не представлено. Відповідно до приписів ч.1, ч. 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до норми ч.1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України.

Як правило, власник порушеного права може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно з ч.1 статті 11 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до приписів ч. 2 статті 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Таким чином, розписка є письмовим доказом, який підтверджує укладення договору позики між сторонами.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що позичальник ОСОБА_8 визнає та не оспорює того факту, що дійсно позикодавцем ОСОБА_7 15.06.2007 року їй були передані грошові кошти в розмірі, вказаному в борговій розписці від 15.06.2007року, із зазначенням дати повернення вказаних грошових коштів. Як вказувала ОСОБА_8 в запереченнях проти позову, відповідно до розписки ОСОБА_7 від 08.12.2007 року, вона повернула частину боргу ОСОБА_7 Вказана обставина була прийнята до уваги судом першої інстанції при вирішенні спору по суті.

Таким чином, обставини, на які посилався ОСОБА_7 в обґрунтування вимог позову до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики, визнані ОСОБА_8 Відповідно до приписів статті 61 ЦПК України, яка регламентує підстави звільнення від доказування, зокрема, частини 1 вказаної статті, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд повинен був призначити експертизу для вирішення питання щодо абсолютної давності оспорюваної розписки, і висновок вказаної експертизи, на думку апелянта, мав би значення для правильного вирішення справи, не може бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції. Судом встановлено, що сторони договору позики - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підтвердження укладання та умов якого 15. 06. 2007 року ОСОБА_8 була складена боргова розписка, не оспорюють факту складання даної боргової розписки у вказану в ній дату та беззаперечно визнають даний факт. Крім того, на виконання зобов'язань за вказаною борговою розпискою ОСОБА_8 повернула ОСОБА_7 більшу частину суми боргу, про що ОСОБА_7 було складено відповідну розписку від 08.12. 2007 року. Відповідно до ч.1 статті 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами , не підлягають доказуванню.

Твердження апелянта відносно того, що на його думку, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вдалися до вдаваної заборгованості з метою виключення майна відповідача з - під опису та арешту, оскільки відповідно до рішення суду ОСОБА_8 повинна повернути ОСОБА_5 1 318 177грн. 07 коп., також не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки жодних належних та допустимих доказів з даного приводу ОСОБА_5 суду не представлено.Відповідно до приписів ч.1, ч. 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може грунтуватися на припущеннях. Крім того, наявність боргу у ОСОБА_8 перед ОСОБА_5, на що посилається апелянт в своїх твердженнях, не може бути перешкодою для звернення до суду з відповідними позовними вимогами до ОСОБА_8 інших осіб, перед якими у неї є непогашені боргові зобов'язання, строк виконання яких наступив та був прострочений. Жодних вимог про виключення арештованого майна з - під опису та арешту в позовній заяві ОСОБА_7 не міститься, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 лише стягнута вказана в рішенні суду грошова сума в рахунок погашення боргу за договором позики.

За даних обставин, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 23 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: