Рішення № 29492002, 21.02.2013, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/135/13-ц

№2/243/445/2013

РІШЕННЯ

(заочне)

іменем України

« 21» лютого 2013 року м. Слов'янськ

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Якуші Н.В.

при секретарі - Дручиніної О.О.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Слов'янську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбікормовий завод» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди та суми допомоги при наданні щорічної відпустки,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року до Слов'янського міськрайонного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбікормовий завод» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди та суми допомоги при наданні щорічної відпустки, обґрунтувавши свої вимоги тим, що її прийнято на роботу до ТОВ «Слов'янський комбікормовий завод» на підставі наказу № 49квід 12.05.1999 року. Наказом № 359 від 17.12.2012 року її звільнено із скороченням штату, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні відповідач не виплатив належні їй суми при звільненні, а саме: заборгованість по заробітній платі у розмірі 2967 грн. 25 коп., заробітну плату за відпрацьовані робочі дні в грудні 2012 року, вихідну допомогу при звільненні, одноразову допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу при наданні щорічних відпусток, середній заробіток за час затримки розрахунку з 17.12.2012 по 10.01.2013 року в сумі 1618 грн. 32 коп., а також відшкодування моральної шкоди в сумі 1000 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 250 грн. В ході розгляду справи уточнила позовні вимоги, оскільки заробітна плата за жовтень 2012 року відповідачем була сплачена, тому зменшила заборгованість саме на розмір заробітної плати за жовтень 2012 року в сумі 1322 грн. 82 коп.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала уточнені позовні вимоги в повному обсязі, та просила їх задовольнити.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбікормовий завод» в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи у суді повідомлявся належним чином (а.с.22-24), від нього не надійшло повідомлення про причини неявки, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим ухвалою суду від 21 лютого 2013 року з урахуванням згоди позивача, суд вирішив розглянути дану справу у заочному порядку.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні із достовірністю встановлено, що ОСОБА_1 працювала у відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янський комбікормовий завод" з 12.05.1999 року по 17.12.2012 року на посаді техніка-лаборанта, що підтверджується копією трудової

книжки серії АТ-VIII № 1093648 (а.с.7) та копією наказу № 359к від 17.12.2012 року (а.с.8).

Як вбачається з вищевказаних документів позивача звільнено з займаної посади з 17 грудня 2012 року на підставі ст. 40 п. 1 КЗпП України, у зв'язку із скороченням чисельності штату.

Так, з матеріалів справи вбачається, що порушення прав працівника з боку відповідача мало місце, оскільки позивачу протягом тривалого часу нараховувалась, але не виплачувалась належна їй заробітна плата, що є грубим порушенням конституційних прав ОСОБА_1.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Крім того, ч. 2 ст. 116 КЗпП України, в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до вказаної статті, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Слід зазначити, що вина власника не виключається при відсутності грошей на розрахунковому рахунку, фінансових труднощах підприємства тощо. Водночас не можна вважати, що вину власника виключає лише непереборна сила, що розуміється як надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов'язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

Як встановлено у судовому засіданні, сума заборгованості відповідача по виплаті ОСОБА_1 усіх належних сум при звільненні становить 5909 грн. 81 коп. й складається заборгованості по виплаті заробітної плати за листопад 2012 року -1451 грн. 72 коп., за грудень 2012 року -3050 грн. 83 коп., а також вихідного утримання -1407 грн. 26 коп. (а.с.34).

Отже, вказана сума підлягає стягненню у повному обсязі з відповідача, оскільки ним було порушено строк розрахунку зі звільненим працівником, що є прямим порушенням ст. 116 КЗпП України.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП врегульовано питання відповідальності власника або уповноваженої ним органу у разі невиплати звільненому працівникові сум строки зазначені у попередній статті, а саме: «В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку».

Окрім зазначеного, з відповідача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з часу звільнення по дату звернення до суду із даними позовними вимогами, тобто по 10 січня 2013 року, як самостійно вимагала цього позивач. З моменту звільнення і до терміну зазначеного вище терміну спливло 24 дні. Тож, у даній частині вимог позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та з відповідача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1618 грн. 32 коп.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Основу законодавства про оплату праці являє собою Закону України «Про оплату праці», який регламентує, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 12 вказаного Закону закріплено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при

різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо, - є іншими нормами і гарантіями оплати праці.

Тобто, аналізуючи вказане положення, слід зазначити, що в даному випадку застосуванню підлягає ч. 2 вказаної статті, яка встановлює, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, слід зауважити, що початком перебігу строку, регламентованого ст. 233 КЗпП України, є дата, якою особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх законних прав та інтересів.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року N 4, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, зважаючи на те, що в дійсності позивач зазнала душевних страждань, які безпосередньо пов'язані із порушенням її права на отримання належних їй виплат у встановлені законодавством строки, вона мешкає разом з малолітньою дитиною (а.с.35) вона змушена витрачати свій час та кошти для захисту свого порушеного права, отримувати кредит (а.с.26), суд приходить до висновку що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню, оскільки заявлений розмір моральної шкоди обґрунтований й відповідає ступеню зазнаних ОСОБА_1 моральних страждань, а отже з ТОВ «Слов'янський комбікормовий завод» підлягає стягненню сума моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

Згідно ч.3 ст.6 ЗУ «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Пунктом 1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Виходячи з цього, на підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати, а саме судовий збір в сумі 344 грн. 10 коп.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки, позивачем ОСОБА_1 не була надана квитанція про оплату, пов'язану з наданням правової допомоги, а в судовому засіданні свої інтереси представляла сама позивач, без залучення послуг адвоката, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача ТОВ «Слов'янський комбікормовий завод» на свою користь, понесені нею витрати на отримання правової допомоги з урахуванням вимог Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» №4191- VI від 20 грудня 2011 року, задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму ВС України від 06 листопада 1992 року, № 9, з послідуючими змінами та доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року № 4, ст.ст. 3,10, 58, 60, 88, 212- 215 ЦПК України, суд , -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбікормовий завод» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди та суми допомоги при наданні щорічної відпустки - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбікормовий завод» (84107, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Дем'яна Бідного), р/р 26009962507841 філіал ПАТ «ПУМБ», МФО 334851, ЗКПО 21973698, свідоцтво 200043698, ІПН 2197369054121, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, суму заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 4502 грн. 55 коп., вихідне утримання у розмірі 1407 грн. 26 коп., сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1618 грн. 32 коп., та моральну шкоду у розмірі 1000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський комбікормовий завод» (84107, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Дем'яна Бідного), р/р 26009962507841 філіал ПАТ «ПУМБ», МФО 334851, ЗКПО 21973698, свідоцтво 200043698, ІПН 2197369054121 судовий збір на користь держави у розмірі 344 грн. 10 коп. на доходний рахунок № 31210206700075, банк отримувача ГУДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, КОД ЄДРПОУ (банку) 37803368, код ЄДРПОУ (суду) 26503448, код класифікації доходів бюджету 22030001, отримувач УК /Слов'янськ/22030001.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення складено 22 лютого 2013 року.

Суддя Якуша Н.В