Рішення № 29482328, 13.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-9/11223-2012 13.02.13

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», м.Київ, ЄДРПОУ 21666051

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лівеа», м.Київ, ЄДРПОУ 37700590

до відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича, м.Харків, іпн 2639911397

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товарної біржі «Всеукраїнський торгівельний центр», м.Харків, ЄДРПОУ 37875935

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Арбітражного керуючого Ткаченко О.А., м.Харків

про визнання договору недійсним

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Мельниченко В.В. - гол. юрисконс.

від відповідача 1: Мілованов С.Б. - по дов.

від відповідача 2: Хлопков Д.В. - по пасп.

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду оголошувались перерви

з 11.09.2012р. до 27.09.2012р., з 13.11.2012р. до 27.11.2012р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лівеа», м.Київ, відповідача 2, Арбітражного керуючого Ткаченка О.А., м.Харків про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71, офіс А, укладеного між ліквідатором Фізичної особи-підприємця Хлопкова Д.В. Ткаченком О.А. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лівеа».

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, реалізовано Арбітражним керуючим Ткаченком О.А. в процедурі банкрутства Фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича з порушенням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвалою від 16.08.2012р. порушено провадження по справі №5011-9/11223-2012, залучено до участі у розгляді справи іншого відповідача, Фізичну особу-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича, м.Харків; залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Товарну біржу «Всеукраїнський торгівельний центр», м.Харків.

Ухвалою від 11.09.2012р. господарського суду м.Києва по справі №5011-9/11223-2012 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Арбітражного керуючого Ткаченко О.А., виключивши його зі складу відповідачів.

Згідно із заявою без номеру та дати, що надійшла на адресу господарського суду 22.10.2012р., Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» заявило вимоги про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71, офіс А, укладеного між ліквідатором Фізичної особи-підприємця Хлопкова Д.В. Ткаченком О.А. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лівеа»;

- застосування двосторонньої реституції шляхом повернення кожній із сторін належного їм до укладання договору.

Враховуючи, що вказану заяву подано позивачем до початку розгляду справи по суті, судом розглядаються остаточні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» з урахуванням заяви без номеру та дати, що надійшла на адресу господарського суду 22.10.2012р.

Відповідач 1 у відзиві, поясненнях до відзиву без номерів та дат, що надійшли на адресу господарського суду 11.09.2012р. та 13.02.2013р. відповідно, зазначив про відсутність підстав, з якими закон пов'язує можливість визнання договорів недійсними.

Відповідач 2 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» визнав повністю, про що свідчить заява б/н від 30.08.2012р.

Третя особа 1 будь-яких пояснень по суті спору не представила.

Третя особа 2 у поясненнях без номеру та дати, що надійшли на адресу господарського суду 13.02.2013р., проти задоволення позовних вимог надала заперечення.

Треті особи 1, 2 у судове засідання 13.02.2013р. не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень №0103014676264, №0103014676272.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покаладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, незважаючи на те, що треті особи 1, 2 не з'явилися у судове засідання 13.02.2013р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Наразі, судом враховано, що у поясненнях без номеру та дати, що надійшли на адресу господарського суду 13.02.2013р., Арбітражним керуючим Ткаченком О.А. вже було викладено власну правову позицію по суті спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 21.06.2012р. між ліквідатором банкрута Фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лівеа» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за змістом п.1.1 якого продавець в порядку, встановленому для виконання постанови господарського суду Харківської області від 18.07.2011р., справа №5023/3711/11, вх. №3711/11, зобов'язується передати майно у власність покупця (продати), а покупець, на підставі протоколу №1 проведення аукціону на товарній біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» від 15.06.2012р., зобов'язується прийняти у власність майно від продавця (купити).

У відповідності до п.п.1.2, 1.3 укладеного сторонами правочину майно, що відчужується за цим договором, складається з: нежитлових приміщень в літері А, загальною площею 277 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Володимирська, будинок №71. Вищевказані нежитлові приміщення належать Хлопкову Дмитру Віталійовичу на праві приватної власності.

Пунктом 2.1 договору від 21.06.2012р. встановлено, що продаж нежитлових приміщень згідно протоколу №1 проведення аукціону на Товарній біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» від 15.06.2012р. вчиняється за 1550000 грн.

Спірний договір підписано з боку продавця арбітражним керуючим Ткаченком Олександром Анатолійовичем, а з боку покупця директором Чепігою Едуардом Альбертовичем.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.5 вказаної Постанови Пленуму Верхового Суду України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним позивачем повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання угод недійсними. Одночасно, враховуючи, що Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» не є стороною за договором, позивачем також має бути доведено факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання відповідачами договору купівлі-продажу від 21.06.2012р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71, офіс А, не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно із ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як свідчать матеріали справи, 26.04.2007р. між позивачем (банк) та Хлопковим Дмитром Віталійовичем (позичальник) було підписано кредитний договір №49.35/307/07-НВС, за змістом п.2 якого банк надає позичальнику, а позичальник приймає кредит в сумі 1250000 доларів США.

За приписом ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ст.575 Цивільного кодексу України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом

У відповідності до п.1.2 договору іпотеки №33/307/1307/07-НВС від 24.04.2007р. Хлопков Дмитро Віталійович (іпотекодавець) у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №49.35/307/07-НВС від 26.04.2007р. надав Відкритому акціонерному товариств «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк») (іпотекодержатель) в іпотеку, у тому числі, нежилі приміщення (в літ.А), загальною площею 275,7 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71.

За приписами ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт.

За таких обставин, внаслідок укладання вказаних вище договорів, позивач набув право у разі невиконання Хлопковим Дмитром Віталійовичем прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором №49.35/307/07-НВС від 26.04.2007р. задовольнити вимоги банку за рахунок предмету договору іпотеки №33/307/1307/07-НВС від 24.04.2007р.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, постановою від 18.07.2011р. господарського суду Харківської області у справі №5023/3711/11 (вх. №3711/11) за заявою Фізичної особи-підприємця Ковалицького Віктора Едуардовича про визнання банкрутом Фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича, зокрема: визнано Фізичну особу-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; встановлено строк у 40 днів для пред'явлення вимог кредиторів до банкрута; скасовано арешти, що накладені на майно боржника, у тому числі, податкові застави; встановлено, що накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

В силу норм ч.7 ст.48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором.

Наразі, постановою від 18.07.2011р. господарського суду Харківської області у справі №5023/3711/11 (вх. №3711/11) було призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Богомазова Павла Сергійовича, якого зобов'язано відповідно до ст.ст.25-30, 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до 18.01.2012р. виконати ліквідаційну процедуру банкрута, у тому числі, подати оголошення до офіційних друкованих органів у десятиденний строк, відкрити депозитний рахунок в нотаріальній конторі для проведення розрахунків з кредиторами, зобов'язано ліквідатора - арбітражного керуючого Богомазова Павла Сергійовича здійснити продаж всього майна Фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича, у тому числі, реалізувати майно (звернути стягнення на майно), що є предметом іпотеки в порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвалою від 25.01.2012р. господарського суду Харківської області ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Ткаченка Олександра Анатолійовича.

За змістом ст.29 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка діяла на момент підписання угоди від 08.05.2012р.) майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Як свідчать матеріали справи, 08.05.2012р. між арбітражним керуючим Ткаченком О.А. (замовник) та Приватним підприємством «Центр оцінки та юридичної допомоги» (виконавець) була підписана угода про виконання робіт з незалежної оцінки майна.

За приписами п.1.1 зазначеного договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки по виконанню робіт з незалежної оцінки нежитлових приміщень (в літ.А) загальною площею 275,7 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71.

Пунктом 4.1 договору від 08.05.2012р. встановлено, що після завершення робіт виконавець надає замовнику звіт про незалежну оцінку, оформлений належним чином.

Згідно із актом прийому-передачі робіт від 11.05.2012р. виконавець передав, а замовник прийняв виконаний згідно угоди від 08.05.2012р. звіт про оцінку нежитлових приміщень (в літ.А) загальною площею 275,7 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71.

У відповідності до вказаного звіту оцінювач використав порівняльний та дохідний підходи та з метою визначення вартості майна для продажу в процедурі ліквідації встановив ліквідаційну вартість майна у розмірі 1550000 грн.

Одночасно, позивачем до матеріалів справи представлено звіт з незалежної оцінки майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська експертна група», у відповідності до якого вартість майна за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71 складає 8777460 грн. За змістом вказаного висновку оцінку майна проведено Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська експертна група» на замовлення ДСБЕЗ ГУ МВС України в м.Києві з метою визначення ринкової вартості об'єкту нерухомості станом на 21.06.2012р.

Виходячи з того, що зазначеними вище експертними установами визначено різну вартість майна, Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» заявлено вимоги про визнання спірного договору недійсним, у тому числі, з підстав продажу нерухомості за заниженою ціною.

Проте, вказані твердження позивача є недоведеними, з огляду на таке:

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.

Статтею 36 вказаного Кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», який затверджено Постановою №1440 від 10.09.2003р. Кабінету Міністрів України, встановлено, що ринкова вартість - це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Одночасно, ліквідаційна вартість - це вартість, яка може бути отримана за умови продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості. Строк експозиції - це строк, протягом якого об'єкт оцінки може бути виставлений для продажу на ринку з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною і тривалість якого залежить від співвідношення попиту та пропонування на подібне майно, кількості потенційних покупців, їх купівельної спроможності та інших факторів.

Згідно із п.28 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що одним із способів визначення ліквідаційної вартості є застосування до визначеної ринкової вартості об'єкта оцінки знижувальних коефіцієнтів у порядку, встановленому законодавством, з метою стимулювання попиту потенційних покупців до придбання об'єкта оцінки.

Зі змісту наведених норм права вбачається, що ринкова та ліквідаційна вартість визначаються з різною метою. Зокрема, встановлення ліквідаційної вартості майна встановлюється з метою стимулювання попиту потенційних покупців до придбання об'єкта оцінки та продажу відповідної нерухомості у скорочені строки.

Дослідивши звіт про оцінку майна, який складено Приватним підприємством «Центр оцінки та юридичної допомоги», суд дійшов висновку про правомірність його використання при визначенні стартової ціни вартості майна під час проведення аукціону 15.06.2012р., зокрема, з огляду на та, що вказаний документ складено на підставі договору укладеного ліквідатором та оцінювачем та з метою продажу майна в процедурі ліквідації, що повністю відповідає ст.29 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

При цьому, посилання позивача на звіт з незалежної оцінки майна, який було складено Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська експертна група» суд до уваги не приймає, виходячи з того, що вказаний документ було складено поза межами ліквідаційної процедури, порядок проведення якої визначено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зокрема, не на замовлення ліквідатора, з метою визначення ринкової, а не ліквідаційної вартості майна, що не відповідає приписам зазначеного нормативно-правового акту.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що у разі непогодження з висновками, які викладені у звіті Приватного підприємства «Центр оцінки та юридичної допомоги», Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» мало право та можливість замовити рецензування вказаного документу, яке у відповідності до ст.4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» полягає у критичному розгляді звіту та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у відповідній редакції) після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів.

Суд одразу зазначає, що виходячи з того, що банкрутство громадянина-підприємця має певні особливості, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які полягають, зокрема, у тому, що комітет кредиторів не створюється, приписи ст.30 вказаного нормативно-правового акту стосовно погодження порядку продажу майна із комітетом кредиторів не підлягають застосуванню.

Як встановлено судом, 14.05.2012р. у Всеукраїнському інформаційному виданні «Товарообіг та аукціон» (№10-1 (13) було розміщено оголошення Товарної біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» про проведення 15.06.2012р. о 15-00 год. за адресою: м.Харків, вул.Клочківська, 111А, оф.4, аукціону по продажу майна банкрута Фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича, а саме: нежитлових приміщень (в літ.А) загальною площею 275,7 кв.м, місцезнаходження: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71.

Наразі, у відповідності до свідоцтва серії КВ №184229-7229ПР про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації газета «Товарообіг та аукціон» за сферою розповсюдження є загальнодержавною.

Як свідчать матеріали справи, 15.06.2012р. відбувся аукціон, про проведення якого складено протокол №1, затверджений Товарною біржею «Всеукраїнський торгівельний центр» та ліквідатором Фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича Ткаченком О.А.

За змістом вказаного протоколу переможцем торгів з продажу нежитлових приміщень (в літ.А) загальною площею 275,7 кв.м, місцезнаходження: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71, стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Лівеа», яке придбало відповідне майно за ціною 1550000 грн.

Частиною 10 ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Як було зазначено судом вище, 21.06.2012р. між ліквідатором банкрута Фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лівеа» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень.

У відповідності до змісту платіжних доручень №1 від 02.08.2012р., №3 від 27.09.2012р. відповідач 1 здійснив оплату придбаного на аукціоні майна у повному обсязі.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, твердження позивача про те, що продаж майна, яке є предметом спірного договору, здійснювався без проведення оцінки майна банкрута, без публікації в засобах масової інформації спростовуються наведеними вище обставинами.

Крім іншого, слід зазначити про неправомірність посилань позивача на приписи ст.3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у відповідності до яких арбітражний керуючий зобов'язаний повідомляти комітет кредиторів та кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, про час, місце та умови продажу заставного майна окремим рекомендованим листом з повідомленням про вручення, з огляду на таке:

Статтю 3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було доповнено абзацом 5 вказаного вище змісту Законом України №3795-VI від 22.09.2011р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг».

Закон України №3795-VI від 22.09.2011р. набув чинності 16.10.2011р. При цьому, п.2 Прикінцевих положень зазначеного нормативно-правового акту встановлено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

За таких обставин, виходячи з того, що кредитний договір №49.35/307/07-НВС було підписано 26.04.2007р., посилання Публічного акціонерного банку «Кредипромбанк» на відповідні приписи ст.3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпідставними.

Крім того, згідно із п.3 Листа №01-06/1481/11 від 26.10.2011р. Вищого господарського суду України «Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» у розгляді справ про банкрутство фізичних осіб - підприємців стосовно зобов'язань боржника - фізичної особи - підприємця, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов'язаних із здійсненням таким боржником підприємницької діяльності, а також майна, що перебуває у заставі з підстав, не пов'язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності, господарським судам необхідно враховувати, що відповідно до пункту 2 Розділу VII «Прикінцеві положення» Закону дія останнього не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Також, є необґрунтованими посилання позивача на приписи ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку», за змістом яких правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним, враховуючи наступне:

Згідно із п.8 Рекомендацій №04-5/1193 від 04.06.2004р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стягнення на предмет застави в порядку, передбаченому Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і Законом України «Про іпотеку» окремо від провадження у справі про банкрутство не може здійснюватись, оскільки встановлення у Законі особливого порядку задоволення майнових вимог до боржника не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку (мораторій на задоволення вимог кредиторів передбачає припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань окремих кредиторів). Задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою (іпотекою), має здійснюватись за правилами, встановленими Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За змістом п.1 Постанови №15 від 18.12.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» норми ряду законів містять положення, що не суперечать Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а доповнюють його, зокрема: згідно з частиною третьою статті 23 Закону України №255-IV від 18 листопада 2003р. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», частиною другою статті 33 Закону України №898-IV від 5 червня 2003р. «Про іпотеку» у разі порушення провадження у справі про банкрутство заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, який є майном боржника, незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобов'язання.

У відповідності до п.1 вказаної Постанови за відсутності суперечностей у змісті норм судам слід застосовувати положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в системному взаємозв'язку з приписами інших законів. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Посилання позивача в якості підстави для визнання недійсним спірного договору на те, що ліквідатором Ткаченком О.А. не виконувались вимоги судових рішень господарського суду Харківської області по справі №5023/3711/11 щодо надання звітів про хід ліквідаційної процедури, судом до уваги не приймаються, враховуючи, що вказані обставини не можуть слугувати підставою для визнання договору недійсним, а в силу вимог ч.11 ст.3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка діяла на момент підписання спірного договору) можуть бути підставою для усунення арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків.

Твердження позивача про те, що судовими рішеннями у справі №5023/3711/11 про банкрутство Фізичної особи-підприємства Хлопкова Д.В. встановлено, що арбітражним керуючим Ткаченком О.А. неналежно виконувались покладені на нього обов'язки ліквідатора згідно ухвали суду від 25.01.2012р. та норми ст.ст.3-1, 22-32, 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що призвело до порушень ліквідатором прав та інтересів кредиторів банкрута, не впливають на юридичну оцінку спірних правовідносин з огляду на наступне:

Згідно ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинність вже встановлено у рішенні, і не має необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності.

Наразі, суб'єктний склад сторін по справі №5023/3711/11 та справі №5011-9/11223-2012 є різним, що виключає можливість використання фактів, встановлених господарським судом Харківської області, в якості преюдиції по розглядуваній справі.

Крім того, висновки щодо неналежного виконання Ткаченком О.А. обов'язків ліквідатора є оціночними судженнями суду, зробленими судом за результатами надання оцінки наявним у матеріалах конкретної справи документів, проте, не встановленими фактами, якими є дії чи події.

Посилання позивача на те, що грошові кошти від продажу нерухомості за договором купівлі-продажу від 21.06.2012р. на розрахунковий рахунок Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» не надходили, в якості підстави для визнання правочину недійсним, судом до уваги не приймаються, виходячи з наступного:

Відповідно до п.7 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п.1 Роз'яснення №02-5/111 від 12.03.1999р. Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Крім того, судом також враховано, що в силу норм ч.7 ст.48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.

За таких обставин, грошові кошти в сумі 1550000 грн. взагалі не повинні були перераховуватись безпосередньо на рахунок позивача.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи, що обставини, визначені позивачем в якості підстав для визнання договору від 21.06.2012р. недійсним, є неправомірними та такими, що не відповідають фактичним даним та матеріалам справи, з огляду на те, що інших підстав для визнання договору недійсним позивачем не наведено, а судом не встановлено, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71, офіс А, укладеного між ліквідатором Фізичної особи-підприємця Хлопкова Д.В. Ткаченком О.А. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лівеа», не підлягають задоволенню.

Також, судом залишаються без задоволення вимоги позивача про застосування двосторонньої реституції шляхом повернення кожній із сторін належного їм до укладання договору, як такі, що мають похідний характер від вимог про визнання правочину недійсним.

Згідно із ст.22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Виходячи зі змісту заяви б/н від 30.08.2012р. Фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича, відповідач 2 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» визнав повністю.

При цьому, як було встановлено судом вище, підстави для визнання договору купівлі-продажу від 21.06.2012р. недійсним, а також застосування реституції відсутні. Крім того, за висновками суду, такі дії відповідача 2 порушують права та охоронювані законом інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Лівеа», яке у визначеному законом порядку набуло право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1073 грн. підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лівеа», м.Київ, Фізичної особи-підприємця Хлопкова Дмитра Віталійовича, м.Харків про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.71, офіс А, укладеного між ліквідатором Фізичної особи-підприємця Хлопкова Д.В. Ткаченком О.А. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лівеа»;

- застосування двосторонньої реституції шляхом повернення кожній із сторін належного їм до укладання договору.

У судовому засіданні 13.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 18.02.2013р.

Суддя Любченко М.О.