Постанова № 29477930, 14.02.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2013 року м. Луцьк Справа № 803/74/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Грущецькому П.В.,

за участю представника позивача Юдіна С.В.,

представника відповідача Ярошика Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міліуса» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міліуса» (далі - ТзОВ «Міліуса», позивач, товариство) звернулося в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ, відповідач, інспекція, податковий орган) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень рішень №0000122206 та №0000112206 від 24 жовтня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Міліуса» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Ліга-Груп» за період з листопада 2011 року по січень 2012 року. У ході перевірки податковим органом встановлено порушення цивільного та податкового законодавства. За результатами перевірки інспекцією складено акт від 10 жовтня 2012 року №5188/22-6/30659143 на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року №0000122206, яким позивачу донараховано податок на додану вартість у загальному розмірі 94 577,50 грн., та від 24 жовтня 2012 року №0000112206, яким донараховано податок на прибуток підприємств у розмірі 90 010,75 грн. Позивач вважає висновки податкового органу викладені в акті перевірки про нікчемність правочинів укладених із ТзОВ «Ліга-Груп» помилковими, оскільки сторони договору в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами та вказує на те, що податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому мають бути визнані нечинними та скасовані.

Крім того, не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням Луцької ОДПІ від 11 жовтня 2011 року №0003082301 про сплату грошового зобов'язання з ПДВ та застосуванням до платника податків штрафних санкцій Товариством було подано до Державної податкової адміністрації у Волинській області та до Державної податкової служби України первинну та повторну скарги, за результатами розгляду яких прийнято рішення, якими залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року за №0000122206 та за №0000112206, а скарги без задоволення. За таких обставин платник податків вважає, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими і безпідставними, а податкові повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року за №0000122206 та за №0000112206 такими, що не відповідають чинному законодавству та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог та просив позов задовольнити.

Відповідач, Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, у своїх запереченнях та її представник в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав викладених у поданих письмових запереченнях (а.с.42-43) зміст яких зводиться до того, що актом перевірки Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 14 лютого 2012 року №70/23-3/36449011 зроблений висновок, що контрагент позивача - ТзОВ «Ліга-Груп» не знаходиться за податковою адресою, має ознаки «податкової ями», а господарські операції даної юридичної особи мають ознаки нікчемності. Відтак, господарські операції між позивачем та ТзОВ «Ліга-Груп» не мають реального характеру, а тому ТзОВ «Міліуса» безпідставно сформувало податковий кредит з вищезазначених операцій та віднесла їх до валових витрат, чим порушило вимоги податкового законодавства. На підставі вищевикладеного просять суд у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлено, що в період з 27 вересня 2012 року по 03 жовтня 2012 року Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Міліуса» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Ліга-Груп» за період з листопада 2011 року по січень 2012 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 10 жовтня 2012 року № 5188/22-6/30659143 (а.с.12-20), виправлення до якого внесенні листом від 11 жовтня 2012 року №14323/10/22-6 (а.с.21). Відповідно до висновків вищезазначеної перевірки, ТзОВ «Міліуса» в порушення статей 134, 138-140 Податкового кодексу України занижено податок прибуток на загальну суму 85 166,51 грн., в тому числі за IV квартал 2011 року на суму 65 791,91 грн. та за І квартал 2012 року на суму 19 374,60 грн. Крім того, в порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 75 663,37 грн., в тому числі в листопаді 2011 року на суму 14 995,97 грн., у грудні 2011 року на суму 42 214,40 грн., у січні 2012 року на суму 18 452 грн.

Вказані в акті від 10 жовтня 2012 року № 5188/22-6/30659143 порушення, полягають у тому, що актом перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 14 лютого 2012 року №70/23-3/36449011 встановлено, що контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліга-Груп» має ознаки фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. Зокрема, співробітниками відділу податкової міліції ДПІ у Києво-Святошинському районі здійснено виїзд за місцем реєстрації ТзОВ «Ліга-Груп» та встановлено, що підприємство за адресою реєстрації (податковою адресою) не знаходиться та ніколи не знаходилось. Враховуючи даний факт, в рамках кримінальної справи здійснено виїзд за місцем реєстрації директора даного підприємства, який повідомив, що невідома йому особа запропонувала роботу кур'єром, які саме документи він підписував він не пам'ятає, документів фінансово-господарської діяльності, первинних документів, податкових видаткових накладних, актів виконаних робіт жодного разу не підписував, звітності до податкових органів не складав та не подавав, печатку на будь-яких звітних та первинних документах не ставив, довіреності на представлення інтересів від свого імені та від імені ТзОВ «Ліга-Груп» не видавав, коштів з рахунку у банку не знімав, фінансово-господарську діяльність не проводив.

Згідно висновку спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві від 29 вересня 2011 року №1641, податкову звітність за липень 2011 року та серпень 2011 року директор ТзОВ «Ліга-Груп» не підписував. Крім того, неможливо підтвердити факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Ліга-Груп», оскільки у суб'єкта господарювання - ТзОВ «Ліга-Груп» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Відтак, податковим органом зроблений висновок, що діяльність ТзОВ «Ліга-Груп» підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, передбачених у статті 55-1 Господарського кодексу України. Також враховуючи обставини, які свідчать про відсутність у ТзОВ «Ліга-Груп» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладанню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, тобто відсутність наміру реального створення правових наслідків, правочини укладені підприємством на підставі статті 228 Цивільного кодексу України є такими, що порушують публічний порядок, тобто нікчемними (а.с.18-19, 49).

За результатами перевірки та на підставі акту від 10 жовтня 2011 року № 5188/22-6/30659143 відповідачем 24 жовтня 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000112206, яким ТзОВ «Міліуса» збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємства за основним платежем на 85 167 грн. та за штрафними санкціями на 4843,75 грн., та відповідно податкове повідомлення-рішення №0000122206 яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 75 662,00 грн. та за штрафними санкціями на 18 915,50 грн. (а.с.23-24).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до Державної податкової служби у Волинській області та Державної податкової служби України, рішеннями яких у задоволенні скарги ТзОВ «Міліуса» було відмовлено, а податкові повідомлення рішення Луцької ОДПІ Волинської області ДПС від 24 жовтня 2012 року №0000112206 та №0000122206 - залишені без змін (а.с.25-34).

Надаючи правову оцінку податковим повідомленням-рішенням Луцької ОДПІ від 24 жовтня 2012 року №0000112206 та №0000122206, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ТзОВ «Міліуса» зареєстроване 17 листопада 1999 року виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 17 листопада 1999 року №4051327.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міліуса» є платником податку на додану вартістю, що підтверджується свідоцтвом №02822530 від 13 квітня 2005 року (а.с.123).

Згідно довідки Головного управління статистики у Волинській області АА №505299 товариство за КВЕД-2010 здійснює такі види діяльності: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи та інші.

Судом встановлено, що ТзОВ «Міліуса» відповідно до договорів від 10 березня 2011 року №10/03-11 та від 05 грудня 2011 року №5/12-11 є підрядником (субпідрядником) по виконанню робіт по влаштуванню та випробовуванню залізобетонних паль на об'єктах будівництва «Будівництво мікрорайону житлових будинків і громадських будівель по вул. Святошинській, вул. Л. Українки, м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської області. Третя черга будівництва чотирьох секційного житлового будинку» та «1-а черга житлово-офісного комплексу з об'єктами інфраструктури для обслуговування населення по проспекту Оболонському, 26 в Оболонському районі м. Києва» (а.с.110-122).

На виконання взятих на себе зобов'язань підрядника (субпідрядника), позивач уклав з ТзОВ «Ліга-Груп» договори на виконання комплексу допоміжних робіт при влаштуванні збірних залізобетонних паль від 01 листопада 2011 року №01/11-11 (вартість робіт 89 975,81 грн. в тому числі ПДВ 14 995,97 грн.), від 01 грудня 2011 року №01/12-11 (вартість робіт 253 286,40 грн. в тому числі ПДВ 42 214,40 грн.), від 03 січня 2012 року №03/01-12 (вартість робіт 110 712,00 грн. в тому числі ПДВ 18 452,00 грн.) (а.с.96-101, 67-68).

Перед початком проведення будівельних робіт ТзОВ «Ліга-Груп» був проведений інструктаж з питань охорони праці своїх працівників, що підтверджується журналом реєстрації інструктажів з питань охорони праці від 03 листопада 2011 року (а.с.86-87).

На виконання вищезазначених договорів між ТзОВ «Ліга-Груп» та ТзОВ «Міліуса» складені та затверджені схеми організації допоміжних робіт при вдавлюванні паль (а.с.88, 95).

На підтвердження виконання допоміжних робіт судом встановлено та не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні, що при влаштуванні збірних залізобетонних паль між ТзОВ «Міліуса» та ТзОВ «Ліга-Груп» складені довідки про вартість виконаних підрядних робіт типової форми КБ-3 за період з листопада 2011 по січень 2012 року, та акти приймання виконаних будівельних робіт типової форми КБ-2 за листопад 2011 року вартістю 89 975,81 грн., за грудень 2011 року вартістю 253 286,40 грн. та за січень 2012 року вартістю 110 712,00 грн. (а.с.69-76). Дані докази викладені в акті перевірки Луцької ОДПІ Волинської області ДПС від 10 жовтня 2012 року №5188/22-6/30659143 (а.с.15).

Крім того, в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні та подорожні листи, які підтверджують факт здійснення перевезень будівельних матеріалів з міста Луцька до об'єктів будівництва у Київській області та м. Києві (а.с.129 - 138).

Розрахунки між позивачем та ТзОВ «Ліга-Груп» проведені у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 07 грудня 2011 року №898 на суму 89 975,81 грн., від 22 грудня 2011 року №951 на суму 193 777,20 грн., від 28 грудня 2011 року №978 на суму 15 000,00 грн., від 10 січня 2012 року №2 на суму 44 509,20 грн., від 10 січня 2012 року №3 на суму 55 000,00 грн., від 11 січня 2012 року №11 на 55 000,00 грн. з зазначенням призначення платежу «За допоміжні роботи при влаштуванні збірних з/б паль» (а.с.89-94) та підтверджуються матеріалами справи (Акт перевірки (а.с.15-16).

Для відображення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вищезазначеними господарськими операціями ТзОВ «Ліга-Груп» видало ТзОВ «Міліуса» податкові накладні від 30 листопада 2011 року №38, від 22 грудня 2011 року №50, від 28 грудня 2011 року №51, від 30 грудня 2011 року №116, від 10 січня 2012 року №5, від 11 січня 2012 року №6, від 31 січня 2012 року №7, що є первинними документами на підтвердження реальності здійснення господарської операції (а.с.102-108).

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності правочинів між ТзОВ «Ліга-Груп» та позивачем, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У Постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ТзОВ «Ліга-Груп» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано частини п'ятої статті 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 10 жовтня 2012 року.

У пункті 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. № 9 Верховним Судом України відзначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ "Ліга-Груп" на укладення договорів з ТзОВ "Міліуса" без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, навпаки, документально доведено виконання зобов'язань обома сторонами щодо виконаних робіт згідно укладених договорів та оплати за виконані роботи.

Зазначені обставини було встановлено податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатись нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за статтею 228 ЦК України.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини другої статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, крім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом взято до уваги, що викладені в Акті перевірки висновки суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог статей 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблено з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. (в чинній на той час редакції), суд прийшов висновку про те, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до вимог пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у статті 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що правочини, укладені між позивачем та ТзОВ «Ліга-Груп» виконані обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем ТзОВ «Ліга-Груп» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договорів однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договорів відсутній.

Факт придбання товару підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, подорожніми листами, товарно-транспортними накладними, схемами організації допоміжних робіт при вдавлюванні паль, платіжними дорученням, податковими накладними.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача із ТзОВ «Ліга-Груп» (договори, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, подорожні листи, товарно-транспортні накладні, схеми організації допоміжних робіт при вдавлюванні паль, платіжні доручення, податкові накладні) відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Відповідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 Податкового Кодексу України).

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «Ліга-Груп» оформлені у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України і будь-яких зауважень щодо неналежного їх оформлення ні в акті перевірки інспекторами, ні в судовому засіданні представником відповідача не наведено.

За правилами пункту 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Отже, Податковим кодексом України чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого пунктом 201.11 статті 201 ПК України, які позивач виконав у повному обсязі.

Пунктом 2.4 акта ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 14 лютого 2012 року № 70/23-3/36449011 «Про неможливість проведення зустрічної ТзОВ «Ліга-Груп» з питань взаємовідносин з платником податків за грудень 2011 року також підтверджується, що протягом періоду, що перевірявся ТзОВ «Ліга-Груп» було платником ПДВ на підставі свідоцтва від 02 квітня 2009 року №100220096 (а.с.46), тому мало право виписувати податкові накладні в підтвердження господарських операцій з позивачем (а.с.102-108).

З урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ, сплачене в вартість послуг отриманих від ТзОВ «Ліга-Груп».

Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів і лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, неподання звітності, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку Товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

За таких обставин суд приходить висновку, що ТзОВ «Міліуса» для отримання податкового кредиту виконано всі, передбачені Податковим кодексом умови, що дають право на отримання податкового кредиту. Сума, яка була включена до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, що засвідчують факт надання послуг та підтверджують правомірність формування товариством податкового кредиту.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач при формуванні податкового кредиту діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а висновки відповідача - безпідставні.

Щодо правомірності формування позивачем валових витрат по господарським операціям з ТзОВ «Ліга-Груп» та відповідно сум податку на прибуток підприємства суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, до складу валових витрат не включаються витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

При чому, за положеннями підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарською є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що валові витрати при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств може бути сформований лише при фактичному здійсненні і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції (зміну активів), яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Ліга-Груп» укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарський операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акта перевірок про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ТзОВ «Ліга-Груп», та в актах перевірки Луцької ОДПІ та ДПІ у Києво-Святошинському районі не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ТзОВ «Ліга-Груп» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Ліга-Груп».

Суд зазначає, що ТзОВ «Міліуса» відповідно до договору підряду №10/03-11 від 10 березня 2011 року та договору субпідряду від 05 грудня 2011 року №5/12-11 не є генеральним підрядником будівельних робіт, що спростовує твердження представника відповідача в судовому засіданні щодо відсутності документів на право проведення будівельних робіт (право користування або право власності на земельну ділянку, дозвіл на початок будівництва тощо) (а.с.110-122).

Суд не приймає посилання відповідача та його представника в судовому засіданні на висновок спеціаліста Науково-дослідного експортно-криміналістичного центру сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві від 29 вересня 2011 року №1641 (а.с.18)., оскільки даним висновком встановлено, що податкову звітність за липень-серпень 2011 року директор ТзОВ «Ліга-Груп» не підписував, в той час як господарські відносини між ТзОВ «Ліга-Груп» та позивачем виникли у листопаді 2011 року, а відтак суд приходить висновку, що достовірність підписів на первинних документах між позивачем та його контрагентом не перевірялася.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що податковими органами для безпосередньої перевірки обставин реальності господарських операцій між ТзОВ «Ліга-Груп» та ТзОВ «Міліуса» здійснювалися виїзди на об'єкти будівництва передбачені договорами від 01 листопада 2011 року №01/11-11, від 01 грудня 2011 року №01/12-11, від 03 січня 2012 року №03/01-12. Представник відповідача у судовому засіданні вказав, що про такі виїзди йому невідомо.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки, Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, суб'єкт владних повноважень, не довела правомірності винесених 24 жовтня 2012 року податкових повідомлень-рішень №0000122206 та №0000112206, тому суд приходить висновку, що зазначені в акті перевірки висновки є необґрунтованими та безпідставними, податкові повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року №0000122206 та №0000112206 такими, що не відповідають чинному законодавству та підлягають скасуванню. А тому, за таких обставин позовні вимоги підлягають до задоволення.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених суду частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, попередньо визнавши його протиправним. Тому адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Луцька ОДПІ від 24 жовтня 2012 року №0000122206 та №0000112206.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню повністю, то на користь позивача слід присудити понесені витрати у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 1 845,88 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 17 від 11 січня 2013 року (а.с.2).

Керуючись статтею 94, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Міліуса» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 жовтня 2012 року №0000122206 та №0000112206 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року №0000122206.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року №0000112206.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міліуса» судові витрати у сумі 1 845,88 грн. (одна тисяча вісімсот сорок п'ять гривень вісімдесят вісім копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 19 лютого 2013 року.