Рішення № 29469848, 20.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1911/13 20.02.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"

до Київської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

Від позивача: Надьожа В.В. - представник за довіреністю № 2 від 02.01.13.

Від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 20.02.13, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 08.07.10. № 1015/4453 в частині.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням КМР від 08.07.10 № 1015/4453 було внесено зміни до рішення КМР від 09.07.09 № 784/1840, а саме: відмовлено позивачу в погодженні переукласти договір оренди. За твердженням позивача оскаржуване рішення Київської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки Рішенням КСУ від 16.04.09 № 7-рп/2009 встановлено, що юрисдикційна діяльність місцевих рад стосовно власних індивідуальних правових актів є неможливою, а тому вона реалізується лише судовими органами. Тобто в межах юрисдикційної діяльності місцева рада не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих не. Індивідуальних правових рішень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.13. порушено провадження у справі № 910/1911/13, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 20.02.13.

У судовому засіданні 20.02.13. представник позивача надав пояснення по суті спору, підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 20.02.13. не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0104402164182.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Рішенням Київської міської ради № 784/1840 від 09.07.09. "Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва" позивачу було дозволено переукласти з Поліклінікою № 2 Подільського району м. Києва договір оренди нежитлового приміщення площею 35,00 кв. м., що знаходиться на просп. Свободи, 22 в м. Києві строком на 2 роки 364 дні.

31.05.10 між Поліклінікою № 2 Подільського району м. Києва (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" (далі - орендар) було укладено договір оренди б/н (далі - договір), відповідно до п. п.1.1, 2.1 якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 784/1840 від 09.07.09 передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, за адресою просп. Свободи, 22 в місті Києві, загальною площею 35,0 кв.м. для аптечного пункту.

Відповідно до п. 9.1 договору останній діє з 31.05.10 до 30.05.13.

Згідно ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Стаття 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендодавцями комунального майна є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

08.07.10. Київською міською радою прийнято рішення № 1015/4453 "Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва", позицією 7 додатка 7 якого було внесено зміни до рішення № 784/1840 від 09.07.09, а саме відмовлено позивачу в переукладенні договору оренди нежитлового приміщення площею 35,00 кв. м., що знаходиться на просп. Свободи, 22 в м. Києві строком на 2 роки 364 дні.

Як встановлено ч.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

Згідно ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 2. Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" № 02-5/35 від 26.01.00., підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Рішенням Конституційного суду України від 16.04.09. № 7-рп/2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч. 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) встановлено, що в межах юрисдикційної діяльності місцева рада не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих нею індивідуальних правових рішень.

У Законі України "Про звернення громадян" передбачено подання скарги у порядку підлеглості до вищого органу або посадової особи. За відсутності позасудового контролю за ненормативними актами (місцеві ради не мають над собою ієрархічної влади в силу специфіки місцевого самоврядування), судовий контроль (статті 8, 55 Конституції України) є єдиною формою вирішення спорів щодо цих актів та захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб приватного права. Отже, юрисдикційна діяльність місцевих рад стосовно власних індивідуальних правових актів є неможливою, а тому вона реалізується лише судовими органами.

Отже, оскільки спірне рішення відповідача є індивідуально-правовим, безпосередньо впливає на права та обов'язки позивача, зокрема, фактично припиняє можливість користуватись на законних підставах майном, орендованим на підставі раніше прийнятого рішення відповідача, то оскаржуване рішення було прийнято з порушенням норм чинного законодавства і підлягає скасуванню. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.10.12. у справі № 5011-11/4782-2012).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування фактів та обставин, викладених позивачем в своєму позові.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 08.07.10. № 1015/4453 "Про питання оренди об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва" в частині внесення змін до рішення Київської міської ради від 09.07.09. № 784/1840 "Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва", а саме: позицію 7 додатка 7 до рішення, яким відмовлено у погодженні Товариству з обмеженою відповідальністю "Діамед" переукласти договір оренди строком на 2 роки та 364 дні, щодо аптеки, яка реалізує готові ліки (аптечний пункт), 1 поверх, площа 35,00 кв.м., що знаходиться за адресою: просп. Свободи, № 22, Подільський район м. Києва.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, б. 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" (04211, м. Київ, вул. Приозерна, б. 2; ідентифікаційний код 21526737) 1 176 (одну тисячу сто сімдесят шість) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.02.13 р.

Суддя Пукшин Л.Г.