Рішення № 29469514, 31.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/16138-2012 31.01.13

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро»

про стягнення 17 821 197,63 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»

про визнання частково недійсними пунктів договору

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»: Лазаренко І.В. представник за довіреністю № 7 від 02.01.13.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро»: Захаренко Є.В. представник за довіреністю № б/н від 10.01.13.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (далі - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» (далі - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) про стягнення 17 821 197,63 грн., а саме: 1 142 126,26 грн. - основного боргу, 194 864,24 грн. - пені, 49 969,65 грн. - 3% річних, 10 306 611,16 грн. - неустойки за несвоєчасне повернення ТЗ, 6 102 626,32 грн. - неустойки за дострокове розірвання Договору № 225 від 04.04.07., 25 000,00 грн. - витрат на вчинення виконавчого напису.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» прострочило лізингові платежі за Договором фінансового лізингу № 225А від 04.04.07., що зумовило нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» пені, 3% річних, неустойки, відшкодування витрат на вчинення виконавчого напису та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.12. порушено провадження у справі № 5011-30/16138-2012, розгляд справи призначено на 04.12.12.

30.11.12. відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» для сумісного розгляду у справі № 5011-30/16138-2012 подано зустрічний позов, в якому заявлені вимоги про визнання частково недійсними пунктів 13.1.4, 13.2 Договору.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані пункти Договору фінансового лізингу суперечить правовим наслідкам зміни або розірвання договору та порушують право сторони на розірвання договору, яке, на думку позивача за зустрічним позовом, не може бути обмежене будь-якими умовами з боку іншої сторони у зобов'язанні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.12. прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» до розгляду з первісним позовом.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.12.12., в зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відрядженні, справу № 5011-30/16138-2012 передано для розгляду судді Підченко Ю.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.12. суддею Підченко Ю.О. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 15.01.13.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.12.12., справу № 5011-30/16138-2012 передано для розгляду судді Ващенко Т.М., в зв'язку із закінченням відрядження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.12. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження.

20.12.12. представником позивача за первісним позовом через відділ діловодства суду на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України подано клопотання про забезпечення позову, відповідно до якого заявник просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» в межах суми 17 821 197,63 грн.

Представник позивача за первісним позовом в судове засідання 15.01.13. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, проте після судового засідання 15.01.13. через відділ діловодства суду подав письмовий відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», провадження в даній справі в частині розгляду зустрічного позову підлягає припиненню, в зв'язку з відсутністю предмета спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.13. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 24.01.13.

В судовому засіданні 24.01.13. представником відповідача за первісним позовом подано письмовий відзив на первісну позовну заяву, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» просить суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» в задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 24.01.13. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 31.01.13.

В судовому засіданні 31.01.13. Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» підтримано подану ним 28.01.13. через відділ діловодства суду заяву, в якій заявник наполягає на задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, та підтримано саму заяву про вжиття заходів до забезпечення позову в даній справі.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» про вжиття заходів до забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.2008 р.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення позивача за первісним позовом про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, останнім не доведено, що майно та грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Крім того, суд додатково звертає увагу заявника на те, що такі заходи, як накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача, не перебувають у конкретному зв'язку із предметом позовних вимог.

Враховуючи все викладене вище, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

При цьому, відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвокати та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п. З ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову встановлюються ставка судового збору - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Пільги щодо сплати судового збору визначені у ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, позивач за первісним позовом не звільнений від сплати судового збору щодо предмету спору у даній справі, в тому числі і за подання заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення такого позову.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, в задоволенні якої відмовлено в зв'язку з недоведеністю заявником підстав, які унеможливлюють захист прав і законних інтересів позивача за первісним позовом без вжиття таких заходів, а також що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

На підставі вищевикладеного, враховуючи положення ст. 49 ГПК України та Закону України "Про судовий збір" судовий збір в розмірі 1 609,50 грн. за розгляд заяви про забезпечення позову (подана до суду 20.12.12.) позивачу за первісним позовом відшкодуванню та поверненню не підлягає.

Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 30.10.12. у справі № 5011-45/1037-2012.

При цьому, зайво сплачені грошові кошти в розмірі 111,00 грн. підлягають поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро-Лізинг» з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 31.01.13. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» подано письмові доповнення до відзиву на первісну позовну заяву.

В судовому засіданні 31.01.13. представником позивача за первісним позовом підтримано подане ним 30.01.13. через відділ діловодства суду клопотання про залучення до участі в даній справі в якості третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк».

Представник відповідача за первісним позовом заперечував проти вказаного клопотання.

Розглянувши в судовому засіданні 31.01.13. клопотання позивача за первісним позовом про залучення третьої особи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Клопотання обґрунтовано тим, що транспортні засоби, надані в лізинг позивачем відповідачу за первісним позовом, були придбані заявником за рахунок кредитних коштів, наданих ПАТ «Альфа-Банк» та передані останньому в заставу, внаслідок чого, на думку позивача за первісним позовом, несплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» платежів за договором фінансового лізингу призвела до виникнення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» перед ПАТ «Альфа-Банк».

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини.

Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Проте, предметом розгляду даної справи в частині первісного позову є саме стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, укладеним між позивачем та відповідачем, а не повернення транспортних засобів за зазначеним договором. Таким чином, прийняте судове рішення у справі № 5011-30/16138-2012 жодним чином не вплине на права та обов'язки Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» та не спричинить для останнього жодних правових наслідків, внаслідок чого клопотання позивача за первісним позовом задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 31.01.13. представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» підтримав свої первісні позовні вимоги в повному обсязі та проти зустрічного позову заперечив.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» в судовому засіданні 31.01.13. проти первісного позову заперечив та підтримав свої зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/16138-2012.

В судовому засіданні 31.01.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.04.07. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (далі - Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре Транс Груп» (далі - Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 225 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 2.1) Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу (далі - лізинг) транспортний засіб (далі - ТЗ) у відповідності з замовленням на ТЗ (з урахуванням Протоколу від 04.04.07. узгодження розбіжностей до Договору (далі - Протокол).

Пунктами 19.1, 19.2 Договору сторонами погоджено, що Договір вступає в дію з моменту підписання. Термін дії Договору зумовлений строком лізингу.

Згідно п. 3 Договору (з урахуванням Протоколу) встановлено, що Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний в плані лізингу.

У відповідності до п. 4.1 Договору, сторонами погоджено, що Лізингодавець придбаває транспортний засіб згідно замовлення на транспортний засіб і надає транспортний засіб в лізинг Лізингоодержувачу на умовах, передбачених Договором. Вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений Лізингоодержувачем.

Пунктом 4.2 Договору (з урахуванням Протоколу) передбачено, що Лізингодавець доставляє транспортний засіб від постачальника на умовах, які не суперечать Договору. Транспортний засіб, поставлений Лізингодавцем, надається Лізингоодержувачу виключно у користування з наступним правом викупу. Лізингодавець реєструє транспортний засіб в необхідних органах у відповідності до законодавства.

Відповідно до п. 4.4 та п. 4.5 Договору, сторонами погоджено, що транспортний засіб фактично надається Лізингоодержувачу на дату надання в місці передачі. Після надання транспортного засобу Лізингоодержувачеві на дату надання сторони підписують акт прийому - передачі транспортного засобу.

31.10.11. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре Транс Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре Агро» укладено Додаткову угоду № 23 до Договору (далі - Додаткова угода), відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре Транс Груп» передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре Агро» (новий Лізингоодержувач за Договором) приймає на себе всі права та обов'язки за Договором з дати підписання Додаткової угоди. Сторони дійшли згоди присвоїти Договору порядковий номер « 225А» позивач та відповідач дійшли згоди, що вони мають право укласти (переукласти) нові плани лізингу в гривні та, у такому випадку, положення Договору щодо сплати Лізингоодержувачем курсової різниці по Планам лізингу, які укладені в гривні, не застосовуються. При укладанні та підписанні Додаткової угоди Договір припиняє свою дію для Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре Транс Груп». При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре Транс Груп» зобов'язується передати транспортні засоби за актами приймання-передачі згідно з Договором відповідачу за первісним позовом в присутності представників позивача за первісним позовом. Додаткова угода набуває чинності з 31.10.11. та є невід'ємною частиною Договору.

На виконання умов Додаткової угоди Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре Транс Груп» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре Агро» прийняло за актом приймання-передачі від 01.11.11. відповідні транспортні засоби.

Відповідно до п. 13.1 Договору (з урахуванням Протоколу) встановлено, що дія Договору може бути достроково припинена:

13.1.1 за взаємною згодою сторін, про що укладається додаток до Договору;

13.1.2 з ініціативи Лізингодавця, якщо Лізиногоодержувач не виконує будь-якого зі своїх зобов'язань за Договором;

13.1.3 на вимогу установи банку або іншої установи, що фінансує у зв'язку зі зверненням такою установою банку або іншою установою, що фінансує, стягнення на ТЗ, що був наданий в заставу на користь зазначеної установи банку або іншої установи, що фінансує, якщо остання не здійснить відступлення всіх прав Лізингодавця по Договору на користь, третьої особи.

13.1.4 з ініціативи Лізингоодержувача, але не раніше 12 міс. з дати передачі ТЗ у лізинг. При цьому Лізингоодержувач повинен повідомити Лізингодавця про намір припинити дію цього Договору письмово не менш ніж за 30 днів до дати припинення, а також, за вимогою Лізингодавця, сплатити Лізингодавцеві неустойку за дострокове припинення Договору, окрім випадків, які зазначені в пункті 3.1.3 Договору в сумі:

- 5 (п'яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу;

- 4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу що є невід'ємною частиною Договору, протягом третього року дії Плану лізингу;

- 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії Плану лізингу;

- 10 (десяти) середньомісячних лізингових платежів, якщо Лізингоодержувачем було втрачено гарантію на ТЗ.

Згідно з п. 13.2 Договору, у випадку дострокового припинення дії Договору Лізингоодержувач зобов'язаний протягом 10 банківських днів з дати пред'явлення повідомлення Лізингодавця перерахували йому в повному обсязі суму лізингових платежів та інші суми, встановлені Договором та Додатками до нього, що залишились несплаченими на дату розірвання Договору, та сплатити на вимогу Лізингодавця неустойку (окрім випадків, які передбачені п. 13.1.3 Договору) за дострокове припинення Договору в сумі:

- 5 (п'яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу;

- 4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу що є невід'ємною частиною Договору, протягом третього року дії Плану лізингу;

- 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії Плану лізингу;

- 10 (десяти) середньомісячних лізингових платежів, якщо Лізингоодержувачем було втрачено гарантію на ТЗ.

В разі дострокового припинених дії Договору (припинення дії окремого Плану Лізингу), Лізингоодержувач повертає ТЗ в Місці передачі разом з обладнанням та іншими елементами, які були надані Лізингоодержувачу (п. 13.4 Договору).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» пред'являючи позовні вимоги про визнання частково недійсними пунктів 13.1.4, 13.2 Договору посилається на те, що оспорювані пункти Договору фінансового лізингу суперечать правовим наслідкам зміни або розірвання договору та порушують право сторони на розірвання договору, яке, на думку позивача за зустрічним позовом , не може бути обмежене будь-якими умовами з боку іншої сторони у зобов'язанні.

Приписами ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Вказана норма права кореспондує із положеннями ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З наведеного вбачається, що неустойка в розумінні вищевказаної норми права - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватно-правових (цивільно-правових) зобов'язань.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З наведених норм вбачається, що неустойка, яка одночасно є і способом забезпечення виконання зобов'язань, і мірою відповідальності, сплачуються боржником лише у випадках порушення ним свого зобов'язання.

При цьому, застосування неустойки можливе в процесі виконання договору як за порушення кожного окремого обов'язку, кожної окремої умови договору, так і за невиконання зобов'язання в цілому.

Відповідно ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема з вимогами про визнання правочину (або його частини) недійсним.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші право чини.

Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: невідповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства.

Як встановлено судом, п. п. 13.1.4, 13.2 Договору сторони передбачили сплату неустойки не за порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» своїх договірних зобов'язань, а за намір сторін достроково припинити дію Договору, що суперечить зазначеним вище нормам Цивільного і Господарського кодексів України, оскільки неустойка, як відзначалось судом, є мірою цивільно-правової відповідальності, яка сплачуються боржником лише у випадках порушення ним свого зобов'язання.

Приписами ст. 653 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки зміни або розірвання договору, а саме: у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Таким чином, з наведеного вбачається, що законодавець не передбачає для сторони договору права, у разі зміни або розірвання договору, вимагати від свого контрагента сплати неустойки.

Крім того, право на дострокове розірвання Договору, встановлене спірними пунктами Договору, не суперечить вимогам чинного законодавства України, а отже, не є порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги те, що положення п. п. 13.1.4, 13.2 Договору частково суперечать правовим наслідкам зміни або розірвання договору, визначеним ст. 653 Цивільного кодексу України та вимогам ст. 549 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» про визнання частково недійсним пункту 13.1.4 Договору фінансового лізингу № 225А від 04.04.07., укладеного між позивачем та відповідачем, в частині: «а також, за вимогою Лізингодавця, сплатити Лізингодавцеві неустойку за дострокове припинення Договору, окрім випадків, які зазначені в пункті 3.1.3 Договору в сумі: 5 (п'яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу; 4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу що є невід'ємною частиною Договору, протягом третього року дії Плану лізингу; 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії Плану лізингу» та визнання частково недійсним пункту 13.2 Договору фінансового лізингу № 225А від 04.04.07., укладеного між позивачем та відповідачем, в частині: «та сплатити на вимогу Лізингодавця неустойку (окрім випадків, які передбачені п. 13.1.3 Договору) за дострокове припинення Договору в сумі: 5 (п'яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу; 4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу що є невід'ємною частиною Договору, протягом третього року дії Плану лізингу; 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії Плану лізингу», є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. (Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 31.03.11. у справі № 51/209).

При цьому, твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» про те, що провадження в даній справі в частині визнання частково недійсними пунктів Договору підлягає припиненню, в зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки визнання договору недійсним після його розірвання (на минуле) нормами чинного законодавства не передбачено, не відповідає дійсним обставин справи, оскільки, предметом спору у даній справі за зустрічним позовом є визнання частково недійсними пунктів Договору, а не всього Договору.

Крім того, як відзначалось судом, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).

Додатково, суд звертає увагу на те, що в постанові Вищого господарського суду України від 30.08.06. у справі № 4/534, на яку посилається відповідач за зустрічним позовом, викладено правову позицію стосовно визнання недійсним договору оренди, який у відповідності до системного аналізу норм чинного законодавства України може бути визнаним недійсним лише на майбутнє (постанова Верховного суду України від 13.01.04. у справі № 7/85/4/68-81), проте не йде мова про договір фінансового лізингу та визнання пунктів договору недійсними частково.

Також, доцільно зазначити, що відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у таких випадках: припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання, проте, між сторонами на даний момент існує предмет спору (спір не припинив свого існування), і його не було врегульовано.

Таким чином, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» про припинення провадження в даній справі в частині визнання частково недійсними пунктів Договору, задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за зустрічним позовом покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг».

Пред'являючи позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» 6 102 626,32 грн. - неустойки за дострокове розірвання Договору № 225 від 04.04.07., Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» посилається на приписи п. 13.2 Договору, якими встановлено, що у випадку дострокового припинення дії Договору Лізингоодержувач зобов'язаний протягом 10 банківських днів з дати пред'явлення повідомлення Лізингодавця перерахували йому в повному обсязі суму лізингових платежів та інші суми, встановлені Договором та Додатками до нього, що залишились несплаченими на дату розірвання Договору, та сплатити на вимогу Лізингодавця неустойку (окрім випадків, які передбачені п. 13.1.3 Договору) за дострокове припинення Договору в сумі, зокрема, 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії Плану лізингу.

Проте, задовольняючи зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро», суд дійшов висновку, що положення, зокрема, п. 13.2 Договору частково суперечать правовим наслідкам зміни або розірвання договору, визначеним ст. 653 Цивільного кодексу України та вимогам ст. 549 Цивільного кодексу України, а отже визнаються судом частково недійсними в частині: «та сплатити на вимогу Лізингодавця неустойку (окрім випадків, які передбачені п. 13.1.3 Договору) за дострокове припинення Договору в сумі: 5 (п'яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу; 4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу що є невід'ємною частиною Договору, протягом третього року дії Плану лізингу; 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії Плану лізингу».

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України). Зокрема сторони не зобов'язані виконувати передбачені таким правочином умови.

З огляду на викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» 6 102 626,32 грн. - неустойки за дострокове розірвання Договору № 225 від 04.04.07. задоволенню не підлягають.

В зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» прострочило лізингові платежі за Договором, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» просить суд стягнути з Лізингоодержувача 1 142 126,26 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів.

Договір № 227А від 04.04.07. є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до п. 5.1 Договору, за переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюються в Плані лізингу та інших додатках. Нарахування лізингових платежів здійснюється в останній день місяця, за який нараховуються платежі згідно актів виконаних робіт.

Згідно з п. 5.2 Договору (з урахуванням Протоколу) лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ; комісію Лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ; інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього Договору, підтверджені документально.

Як вбачається з матеріалів справи, між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем погоджено плани лізингу та зміни до них.

При цьому, Додатковою угодою № 27 від 31.10.11. до Договору сторонами погоджено, що строк сплати всіх лізингових платежів переноситься наступним чином: з датою оплати 20.10.11. на 15.12.11., з 20.11.11. на 20.12.11., з 20.12.11. на 20.01.12., з 20.01.12. на 20.02.12.

В свою чергу, Додатковою угодою № 25 від 31.10.11. до Договору сторонами погоджено, що строк сплати амортизаційних нарахувань, що входять до складу лізингових платежів переноситься наступним чином: з датою оплати 01.11.11. на 20.08.13., з 20.11.11. на 20.09.13., з 20.12.11. на 20.10.13., з 20.12.12. на 20.11.13., з 20.02.12. на 20.11.13., з 20.02.12. на 20.11.13., з 20.03.12. на 20.11.13.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з матеріалами справи, позивач своїм листом № 1356 від 15.08.12. звертався до відповідача з проханням сплатити 2 055 640,26 грн. та з вимогою негайно повернути транспортні засоби, передані Лізингоодержувачу за Договором.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, а саме, рахунків, що виставлялись позивачем відповідачу, платіжних доручень, планів лізингу, контррозрахунку відповідача за первісним позовом та розрахунку Лізингодавця (поданого в судовому засіданні 31.01.13.), оплата прострочених за твердженням позивача несплачених лізингових платежів Лізингоодержувачем була перенесена сторонами на 2013 рік, а решту пред'явлених до стягнення грошових коштів (лізингових платежів за Договором) за спірний період з 31.10.11. по 16.08.12. відповідачем за первісним позовом в повному обсязі сплачено.

За таких обставин, судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом у строк, встановлений Договором та планами лізингу, на користь позивача за первісним позовом було сплачено суму лізингових платежів, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» до суду з позовом про стягнення лізингових платежів, його право з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» не було порушено, оскільки у Лізингоодрежувача була відсутня заборгованість перед Лізингодавцем зі сплати лізингових платежів, внаслідок чого позовні вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» 1 142 126,26 грн. заборгованості за сплати лізингових платежів, задоволенню не підлягають.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 16.1 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 194 864,24 грн. - пені.

Судом встановлено, що відповідач за первісним позовом свій обов'язок по перерахуванню коштів виконував з простроченням встановленого Договором строку, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 16.1 Договору сторони передбачили, що при порушенні Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачеин планом лізингу, та/або інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 1% від прострочений день за кожний день прострочки.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

В силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". (Аналогічна правова позиція викладена в п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 р.)

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, проте суд здійснює перерахунок пені з урахуванням всього викладеного вище.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 160 503,67 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 34 360,57 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні первісного позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 49 969,65 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, з урахуванням обставин, наведених при розрахунку пені, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 43 054,85 грн. В іншій частині 6 914,80 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» пред'явлено вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре Агро» 25 000,00 грн. витрат на здійснення виконавчого напису.

Позивач за первісним позовом скористався приписами п. 8.4. Договору, які передбачають право лізингодавця припинити дію Договору (стосовно одного, декількох, або всіх задіяних ТЗ) і зажадати негайного повернення ТЗ, якщо лізингоодержувач припиняє сплату лізингових платежів, передбачених графіком платежів, або інших сум, встановлених цим Договором та Додатками до нього, на термін понад 30 днів.

17.08.11. за зверненням позивача за первісним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., останнім на Договорі було здійснено відповідний виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1760, згідно з яким вирішено вилучити у Лізингоодержувача та передати Лізингодавцю транспортні засоби, що перебувають в лізингу відповідача за первісним позовом на підставі Договору.

Витрати Лізингодавця за вказаний виконавчий напис склали 25 000,00 грн. (підтверджується матеріалами справи).

При цьому, доводи відповідача за первісним позовом щодо визнання рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 5011-5/17728-2012 від 29.01.13. (повне рішення складено 04.02.13.) вказаного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, і як наслідок, відсутності у позивача за первісним позовом вимагати стягнення вказаної суми з Лізингоодержувача, не приймаються судом, оскільки зазначене рішення суду станом на день розгляду даної справи не набрало законної сили.

Таким чином, в разі набрання рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 5011-5/17728-2012 від 29.01.13. законної сили, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» не позбавлене право на підставі ст. 112 ГПК України звернутись до суду із заявою про перегляд рішення у справі № 5011-30/16138-2012 за нововиявленими обставинами в частині стягнення 25 000,00 грн. витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Враховуючи викладене, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре Агро» 25 000,00 грн. витрат на здійснення виконавчого напису нотаріуса є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 10 306 611,16 грн. неустойки за період з 17.08.12. по 31.10.12. за несвоєчасне повернення ТЗ, суд відзначає наступне.

Вказані вимоги обґрунтовано пунктами Договору, приписами ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ч. 2 ст. 785 ЦК України. Крім того, позивач за первісним позовом посилається на те, що згідно листа № 1356 від 15.08.12., з 16.08.12. дія Договору була припинена, в зв'язку з чим Лізингодавець вимагав негайного повернення ТЗ отриманих за договором, але станом на 02.11.12. ТЗ так і не були повернені ТОВ «Євро Лізинг».

Згідно з п. 8.4.1 Договору Лізингодавець може припинити дію договору стосовно одного, декількох, або всіх задіяних ТЗ і зажадати негайного повернення ТЗ, якщо Лізингоодержувач припиняє сплату Лізингових платежів, передбачених графіком платежів, або інших сум, встановлених цим Договором та Додатками до нього, на строк понад 30 днів.

Пунктом 12.10 Договору визначено, якщо Лізингоодержувач не повертає ТЗ в визначений час, в необхідному стані і потрібним чином, Лізингодавець має право вжити всіх заходів для визначення місцезнаходження ТЗ та повернення його в своє володіння. Лізингоодержувач має нести всі витрати, пов'язані з несвоєчасним поверненням ТЗ, згідно рахунку-фактури, виставленому Лізингодавцем. Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача компенсацію в сумі подвійного лізингового платежу за період з дати повернення за графіком і до дати дійсного повернення (включно). В такому разі Договір вважається припиненим після того як останній рахунок-фактура, наданий Лізингодавцем Лізингоодержувачеві, повністю сплачений.

15.08.12. Лізингодавець направив Лізингоодержувачу Лист № 1356 від 15.08.2012 р., в якому вказував на припинення Договору та вимагав повернути транспортні засоби, що перебувають у користуванні відповідача. На підтвердження надсилання вказаного листа відповідачем надано суду копію відривного аркуша кур'єрського відправлення від 15.08.12., в якому в графі "Опис вкладеного" зазначено про направлення листа № 1356 від 15.08.12.

Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Зазначений вище лист отриманий відповідачем 16.08.12. (відповідно до аркуша кур'єрського відправлення від 15.08.12.).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Таким чином, відповідач мав повернути транспортні засоби в строк до 24.08.12., а не 17.08.12.

Проте, суд відзначає, що предметом позову у даній справі за первісним позовом, крім іншого, є стягнення з Лізингоодержувача неустойки, нарахованої з часу отримання повідомлення про припинення договору фінансового лізингу з 17.08.12. по 31.10.12. з підстав, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України.

Як зазначалось вище, за приписами частин 2 і 3 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Право Лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено частиною 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», а наслідки розірвання визначено статтею 10 цього Закону, зокрема пунктами 5 і 6, якими передбачено право Лізингодавця стягнути з Лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Статтею 22 ЦК України та статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Не врахувавши особливостей щодо наслідків припинення договору фінансового лізингу, встановлених Законом України «Про фінансовий лізинг», позивач дійшов необґрунтованого і незаконного висновку про застосування до спірних правовідносин статті 785 ЦК України, яка передбачає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення наймодавцеві предмета найму.

Вказану правову позицію встановлено постановою Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 18.12.12. № 3-68гс12.

Враховуючи викладене, позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» 10 306 611,16 грн. - неустойки за несвоєчасне повернення ТЗ.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що первісний підлягає частковому задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 160 503,67 грн. - пені, 43 054,85 грн. - 3% річних, 25 000,00 грн. - витрат на вчинення виконавчого напису.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» (03022, м. Київ, провулок Василя Жуковського, б. 13/16; ідентифікаційний код 34287465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, б. 67; ідентифікаційний код 32774741) 160 503 (сто шістдесят тисяч п'ятсот три) грн. 67 коп. - пені, 43 054 (сорок три тисячі п'ятдесят чотири) грн. 85 коп. - 3% річних, 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. - витрат на вчинення виконавчого напису, 4 571 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят одну) грн. 16 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» відмовити.

4. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» задовольнити повністю.

5. Визнати частково недійсним пункт 13.1.4 Договору фінансового лізингу № 225А від 04.04.07., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» (03022, м. Київ, провулок Василя Жуковського, б. 13/16; ідентифікаційний код 34287465) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, б. 67; ідентифікаційний код 32774741), в частині: «а також, за вимогою Лізингодавця, сплатити Лізингодавцеві неустойку за дострокове припинення Договору, окрім випадків, які зазначені в пункті 3.1.3 Договору в сумі: 5 (п'яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу; 4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу що є невід'ємною частиною Договору, протягом третього року дії Плану лізингу; 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії Плану лізингу».

6. Визнати частково недійсним пункт 13.2 Договору фінансового лізингу № 225А від 04.04.07., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» (03022, м. Київ, провулок Василя Жуковського, б. 13/16; ідентифікаційний код 34287465) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, б. 67; ідентифікаційний код 32774741), в частині: «та сплатити на вимогу Лізингодавця неустойку (окрім випадків, які передбачені п. 13.1.3 Договору) за дострокове припинення Договору в сумі: 5 (п'яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу; 4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу що є невід'ємною частиною Договору, протягом третього року дії Плану лізингу; 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії Плану лізингу».

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, б. 67; ідентифікаційний код 32774741) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» (03022, м. Київ, провулок Василя Жуковського, б. 13/16; ідентифікаційний код 34287465) 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

8. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, б. 67; ідентифікаційний код 32774741) з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в розмірі 111 (сто одинадцять) грн. 00 коп., сплачених платіжним дорученням № 49 від 18.01.13. на суму 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп., оригінал якого залишається в матеріалах справи № 501130/16138-2012.

9. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.02.13.

Суддя Т.М. Ващенко