Рішення № 29454782, 19.02.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.13 Справа №5015/5425/12

за позовом: Миколаївського міжрайонного прокурора Львівської області в інтересах держави, в особі

позивача: Новороздільської міської ради Львівської області, м.Новий Розділ Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Янтар», м.Новий Розділ Львівської області

про стягнення заборгованості в розмірі 15' 775,77 грн.

Суддя Яворський Б.І.

при секретарі Романів В.Я.

Прокурор: Телюк Г.В. - прокурор (посв.№005502 від 24.09.2012р., діє до 24.09.2017р.).

Представники:

від позивача: Ратич Т.М. - головний спеціаліст юридичного відділу (дов.№44/08 від 14.01.2013р.);

від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Миколаївський міжрайонний прокурор в інтересах держави, в особі Новороздільської міської ради, подав позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Янтар» про стягнення заборгованості в розмірі 15' 775,77 грн.

Ухвалою суду від 25.12.2012р. було порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.01.2012р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

В судовому засіданні 19.02.2013р. прокурор та позивач позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просять суд позовні вимоги задоволити повністю та стягнути з відповідача 15' 775,77 грн. - заборгованості (в т.ч. 7' 739,41 грн. - основного боргу, 222,77 грн. - 3% річних за користування чужими коштами та 7' 813,59 грн. - пені).

У судове засідання 19.02.2013р. відповідач явки повноважного представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, відзиву на позовну заяву не подав, тому суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача та за відсутності відзиву на позов, в порядку статті 75 ГПК України, за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

21.06.2010р. між Новороздільською міською радою (власник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Янтар» (землекористувач, відповідач у справі) було укладено договір №14-10 про сервітутне землекористування (надалі по тексту - договір), відповідно до п.1.1 якого власник на підставі рішення Новороздільської міської ради від 18.12.2008р. №549 встановлює сервітутне землекористування (обмежене платне користування) на земельну ділянку площею 1750,00 м.кв., яка знаходиться за адресою: м.Новий Розділ, вул.Чорновала, 7 (корпус 2).

Договір про сервітутне землекористування набуває чинності з 21 червня 2010р. і діє 20 червня 2012р. (п.2.1 договору).

Плата за сервітутне землекористування становить 438,08 грн. за місяць і наводиться у розрахунку, що є невід'ємною частиною договору. Плату за сервітутне землекористування землекористувач сплачує на рахунок власника до 30-числа місяця наступного за звітним (Розділ 3 договору).

Землекористувач зобов'язаний своєчасно вносити плату за сервітутне землекористування (п.5.1 договору).

Сторонами було проведено звірку розрахунків, якою встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за період з 01.01.2011р. по 20.06.2012р. становить 7' 739,41 грн. За результатами звірки розрахунків складений акт, який підписаний сторонами та скріплений їх печатками без жодних застережень.

Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання згідно умов договору, тому позивач, на підставі ст.625 ЦК України, нарахував відповідачу 3% річних за користування чужими коштами у сумі 222,77 грн.

Відповідно до п.6.3 договору позивач нарахував відповідачу 7'813,59 грн. пені (розрахунок наявний в матеріалах справи).

Щодо нарахованої суми пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.6.3 договору за прострочення плати за сервітутне землекористування нараховується пеня у розмірі 0,3% від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення.

Проте, відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, поданий позивачем розрахунок не вірний, адже його проведення здійснювалося без урахування вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Крім того, згідно частини шостої ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки в договорі не має вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановлено ст.232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тому розрахунок позивача, проведений за період більший ніж 183 дні, є не правильний.

Суд, здійснивши перерахунок пені, встановив, що її сума становить 547,02 грн.

Доказів погашення заборгованості та штрафних санкцій станом на день розгляду справи відповідачем в суд не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Даний позов заявлено Миколаївським міжрайонним прокурором в межах, наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Новороздільської міської ради для захисту її прав, передбачених Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, а тому суд вважає, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.

Згідно з ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.1 ст.402 ЦК України). Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.3 ст.403 ЦК України).

Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р., якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Матеріалами справи підтверджено факт наявності договірних стосунків сервітуту між сторонами, проте факт виконання відповідачем обов'язку по оплаті за сервітутне користування підтверджений не був.

Виходячи зі змісту всього наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Оскільки Миколаївська міжрайонна прокуратура Львівської області звільнена від сплати судових витрат, спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати, підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, але не менше мінімального розміру судового збору, встановленого законом.

На підставі викладеного та керуючись ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст. 193, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, ст.ст. 11,ч.1 ст.401,ч.1 ст.402,ч.3 ст.403,509,610,625,629 Цивільного кодексу України та ст.ст.3,12,33,34,44,49,75,82,83,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Янтар» (81652, Львівська обл., м.Новий Розділ, вул.Чорновола, 14-а, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 19141186) на користь Новороздільської міської ради Львівської області (81652, Львівська обл., м.Новий Розділ, вул. Грушевського, 24 ідентифікаційний код ЄДРПОУ 26306854) 7' 739,41 грн. - основного боргу, 222,77 грн. - 3% річних за користування чужими коштами, 547,02 грн. - пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Янтар» (81652, Львівська обл., м.Новий Розділ, вул.Чорновола, 14-а, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 19141186) в дохід Державного бюджету України 1' 609,50 грн. судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Накази видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В судовому засіданні 19.02.2013р., проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 20.02.2013р.

Суддя Яворський Б.І.