Постанова № 29453027, 07.02.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 лютого 2013 р. № 14325/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Єгупенко В.В.

за участю секретаря - Вождаєвої М.О.

за участю представників сторін:

представника позивача - Алдошина О.С.

представника відповідача - Яришкіної Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеркорм" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідеркорм", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд скасувати

- податкове повідомлення рішення від 10.12.2012 р. за №0001820221 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 275892,46 грн., з яких з ВДВ -183928,31 грн., штрафні санкції 91964,15 грн.

- податкове повідомлення-рішення від 10.12.2012 р. за №0001830221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за заниження податкового зобов'язання 11021000, - 264396,95 грн., з яких 211517,56 грн. за основним платежем, 52879,39 грн. - штрафних санкцій.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки, наведені в акті перевірки є безпідставними та необґрунтованими, а отже й податкові повідомлення-рішення, які були прийняті на підставі вказаного акту є незаконними, та такими, що винесені з явним порушенням норм діючого законодавства України а тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає що адміністративний позов підлягає задоволенню виходячи з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Виконавчим комітетом Харківської міської ради зареєстровано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідеркорм" яке перебуває на обліку в Основ'янській міжрайонній державній податковій інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №200094196 НБ 521253.

На підставі копії наказу № 1468 від 07.11.2012 та направлення № 1265 від 07.11.2012 на проведення документальної позапланової виїзної перевірки яке було вручено представнику ТОВ "ЛІДЕРКОРМ" фахівцями Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Лідеркорм" код за ЄДРПОУ 37457877 з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Іст Сейл Маркет» код 37813842 за період листопад 2011 року за результатами якої складно акт від 20.11.2012 року №4043/7/22-407/37457877 відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення ТОВ «ЛІДЕРКОРМ»: порушення ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, п.2 ст. 215, ст., 203, ст.. 228; 1 ст. 216 Цивільного кодексу України не реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Іст Сейл Маркет» на суму сформованого податкового кредиту за листопад 2011 року у сумі 183928,31 грн., п.138.1, п.138,2, п.п 138.10.3 п.138.10 ст. 138,п.138.5. ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 - VI, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 211517,56 грн., в т.ч.: за 4 квартал 2011 року у сумі 211517,56 грн., п.198.2, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 - VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 183928,31 грн., в т.ч..: за листопад 2011 року у сумі 183928,31 грн.

На підставі вищенаведених висновків Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення рішення №0001820221 від 10.12.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 275892,46 грн., з яких з ПДВ -183928,31 грн., штрафні санкції 91964,15 грн., та №0001830221 від 10.12.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за заниження податкового зобов'язання 11021000, - 264396,95 грн., з яких 211517,56 грн. за основним платежем, 52879,39 грн. - штрафних санкцій.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відповідно до договору про надання послуг №01/09 від 01.09.2011 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідеркорм" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Сейл Маркет» (виконавець) останній виконує завантажувально - розвантажувальні роботи (послуги) замовнику в складах, приміщеннях які розташовані за адресою: 62495 Харківська область, Харківській район, п. Васіщево, вул. Промислова 21 (а.с.66-68, т. 1).

Відповідно до договорів оренди, ТОВ "Лідеркорм" має у користуванні нежитлові приміщення (а.с.45-65, т.1).

Між ТОВ "Лідеркорм" та ТОВ «Іст Сейл Маркет» підписані додаткові угоди №4 та №5 до договору надання послуг №01/09 від 01.09.2011 (а.с.69, 84 т. 1).

Право на віднесення сум до податкового кредиту підтверджено наявними у справі податковими накладними, виписаними ТОВ «Іст Сейл Маркет» на адресу позивача (а.с.70-74, т.1).

Виконання умов договору підтверджується підписаними сторонами актами здачі - приймання робіт (надання послуг) (75-79, т.1).

Бухгалтерські залишки по рахункам №6852 та №621 відображені в оборотно-сальдових відомостях (а.с.80, 85 т.1).

На виконання вимоги суду про надання документів в підтвердження здійснення робіт за договором про надання послуг №01/09 від 01.09.2011 представником позивача надано до суду контракти які підтверджують надходження імпортного товару та документи на підтвердження подальшого руху товарно - матеріальних цінностей.

У забезпечення заборгованості згідно договору надання послуг № 01/09 від 01.09.2011 року, ТОВ "Лідеркорм" особі директора Баришко І.Г., яка діє на підставі Статуту передала, та ТОВ «Іст Сейл Маркет» в особі директора Канарченко О.Г., який діє на підставі Статуту прийняв оригінали 19 (Дев'ятнадцяти) простих векселів на загальну суму 8 252 234 грн. 39 коп., що підтверджується актом прийому - передачі векселів від 10.02.2012 року підписаного сторонами (а.с.83, т.1).

Згідно ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

У відповідності до п.п. 136.1.11 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України векселі визначені як платіжні документи (...номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед зазначеним платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів).

Згідно приписів п. 189.7 п. 189 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку здійснює операції з постачання товарів/послуг, які є об'єктом оподаткування згідно із статтею 185 цього Кодексу, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, наданих такому платнику податку у формі простого або переказного векселя, або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість, визначена в порядку, встановленому пунктом 188.1 статті 188 цього Кодексу, без урахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - така договірна вартість, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що повинні бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

У відповідності до п. 189.8 п. 189 Податкового кодексу України на номінал векселя, у тому числі без урахування дисконтів або з урахуванням процентів, податкові зобов'язання не нараховуються.

Крім того, чинне податкове законодавство не визначає оплату по виданому векселю в якості обов'язкової і необхідної умови для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Так, відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) та видана платником податку.

Оцінивши перелічені первинні документи по господарських відносинах позивача з ТОВ «Іст Сейл Маркет» за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Таким чином, згаданий договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Відповідно з п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2. ст.198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду..

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Первинні документи, що були надані представником позивача до суду, повністю підтверджують виконання зобов'язань між сторонами за укладеними між ними правочинами.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, факти, вказані в акті від 20.11.2012 року №4043/7/22-407/37457877 щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Відповідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України не підтверджуються добутими судом доказами.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом -Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржуване в даній справі рішення відповідача, з огляду на наведену норму, суд дійшов до висновку, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеркорм" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 10.12.2012 р. за №0001820221 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 275892,46 грн., з яких з ПДВ -183928,31 грн., штрафні санкції 91964,15 грн.

Скасувати податкове повідомлення рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 10.12.2012 р. за №0001830221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за заниження податкового зобов'язання 11021000, - 264396,95 грн., з яких 211517,56 грн. за основним платежем, 52879,39 грн. - штрафних санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеркорм" (код ЄДРПОУ 37457877) сплачений судовий збір у розмірі 2146.00 (дві тисячі сто сорок шість грн.,).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2013 року.

Суддя Єгупенко В.В.