Постанова № 29451268, 19.02.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2013 р.Справа № 5017/3078/2012Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів Головей В.М. та Шевченко В. В.,

(склад судової колегія змінено згідно розпорядження голови суду В.С.Балуха від 18.01.2013 р. №35 (суддю Лашина В.В. замінено суддею Шевченко В.В.)).

при секретарі судового засідання - Подуст Л.В.

за участю представників :

ПП „Укрставінвест" - Оксюта В.В.( за дорученням),

ДП „Ізмаїльський морський торговельний порт" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Приватного підприємства „Укрставінвест" на рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2012 р. у справі № 5017/3078/2012 за позовом Приватного підприємства „Укрставінвест" до Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт"

про стягнення 544 626,61 грн.

ВСТАНОВИЛА:

23.10.2012 року приватне підприємство "УКРСТАВІНВЕСТ" (далі позивач), звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (далі відповідач) 538 731,76 грн. основної заборгованості та нарахованих на неї 538,73 грн. інфляційних збитків та 5356,12 грн. 3% річних., яка (заборгованість) виникла у зв'язку з невиконанням відповідачем укладених між сторонами договорів №44 і №45 від 15.02.2012р. Також позивач просить відшкодувати йому понесені судові витрати : 10 892,53 грн. судового збору та 35 000 грн. витрат за послуги адвоката. (а.с. 2-4)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.10.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі. (а.с. 1)

16.11.2012 року (вх. № 34799/2012) відповідачем до господарського суду першої інстанції надано відзив на позовну заяву, з кого вбачається, що відповідач позов визнав у повному обсязі та просив суд надати відстрочку виконання рішення по справі зазначивши, що у ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" не має можливості сплатити позивачу суму у розмірі 544 626,61грн., у зв'язку із різким падінням надходжень до ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" вантажів, зменшенням об'єму вантажопереробки порту і, як наслідок, значним погіршенням фінансового стану, що впливає на економічну ситуацію підприємства.

03.12.2012 року позивач до місцевого господарського суду надав письмові пояснення на відзив, в яких зазначено, що позивач проти відстрочки виконання рішення суду заперечує та послався на норми ст. 121 ГПК України. (а.с. 81-82)

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.12.2012 р. (повний текст якого складено та підписано 21.12.2012 р. суддею Фаєр Ю.Г.) позовні вимоги задоволено повністю, а саме з відповідача стягнуто на користь позивача заборгованість за договорами поставки від 15.02.2012р. № № 44, 45 на загальну суму 544 626,61 грн., з відстроченням виконання рішення до 31.05.2013р.. Судом також стягнуто з відповідача судовий збір на суму 10 892,53 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у сумі 8 000 грн. та відмовлено в стягненні решти витрат на оплату послуг адвоката.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач надав суду докази, які підтверджують належне виконання умов договору, а відповідач їх не виконав та визнає за собою заборгованість. Суд мотивував надану ним відстрочку виконання цього рішення тяжким фінансовим станом відповідача. Щодо відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката суд зазначив, що визначена ним сума (8000 грн.) є розумною (а.с. 90-96).

Відповідач не оскаржив це судове рішення в апеляційному порядку.

Частково не погоджуючись з винесеним рішенням позивач звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду змінити, а саме в частині стягнення судових витрат на оплату послуг адвоката, стягнувши з відповідача на його користь витрати за послуги адвоката - 35 000,00 грн., а рішення в частині відстрочки виконання рішення скасувати та відмовити відповідачу у наданні відстрочки його виконання, а в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування вимог викладених в апеляційній скарзі, скаржник зазначив, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права. Скаржник зазначив, що нормами чинного законодавства України не встановлений мінімальний або максимальний розмір гонорару за послуги адвоката, також скаржник зазначив, що місцевий господарський суд неповно з'ясував усі обставини справи, які мають значення щодо відстрочки виконання рішення суду.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2013 р. зазначену скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.02.2013 р. о 10:30 год., про що всі учасники судового процесу повідомлені належним чином.

У письмовому відзиві на скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився і колегія суддів, враховуючи думку представника позивача, прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю.

Оскільки представник позивача не заявив клопотання про фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів така фіксація не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 109.02.2013 р. ( прийнятій у нарадчій кімнаті) відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про відвід головуючому по справі - судді Мирошниченко М.А.

Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих суду підтримав скаргу і просив її задовольнити.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 15.02.2012р. між позивачем (постачальник) і відповідачем (покупець) було укладено договори поставки № № 44, 45, згідно до умов яких позивач зобов'язувався поставити відповідачу товари згідно специфікації до цих договорів , а відповідач оплатити вартість товару протягом 30 днів з дня їх отримання. (а.с. 7-11, 14-18).

Наявні у справі докази, а саме видаткові накладні та товарно-транспортна накладна (а.с. 12-13, 19) свідчать про те , що позивач поставив відповідачу товари:

- по договору № 44 згідно видаткової накладної №РН -000134 від 07.05.2012р. на суму 360 799,31 грн.

- по договору № 44 згідно видаткової накладної №РН -000105 від 20.04.2012р. на суму 177 932, 45 грн.

З матеріалів справи, в т.ч. з акту звірки взаєморозрахунків, вбачається, і ці обставини визнаються відповідачем, що останній не розрахувався з позивачем за отриманий товар ні у встановлені вищевказаними договорами строки, ні на час звернення позивача до суду з цим позовом і має заборгованість в розмірі 538 731,76 грн.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, ретельно дослідивши наявні у справі докази та правильно застосувавши норми матеріального права , вмотивовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення цієї заборгованості.

Оцінюючи вимоги позивача в частині стягнення втрат від інфляції та 3% річних колегія суддів встановила наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено ё що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказану норму права та ту обставину, що відповідач порушив умови договору щодо оплати товару позивач мав правові підстави заявляти вимогу про стягнення втрат від інфляції та 3 % річних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок вищевказаних нарахувань колегія суддів дійшла висновку, що його зроблено правильно.

За таких обставин колегія суддів вважає що місцевий господарський суд вмотивовано задовольнив вимоги позивача про стягнення втрат від інфляції та 3% річних у визначеному позивачем розмірі.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо відстрочки виконання судового рішення та доводи скаржника щодо необґрунтованості такого відстрочення колегія суддів встановила наступне.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення суду на новий строк, який визначається господарським судом. Розстрочка - це виконання судового рішення по частинам у вказані господарським судом строки.

Пунктом шостим статті 83 ГПК України передбачено право суду при ухваленні рішення за результатами розгляду спору відстрочити або розстрочити його виконання.

Проте зазначеною статтею ГК України не визначено у яких випадках та при наявності яких обставин суд має право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення.

Водночас згідно приписів ч.1 ст.121 ГПК України , якою також суду надано право після ухвалення рішення по справі (в процесі його виконання), відстрочити або розстрочити його виконання, визначено , що суд у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання судового рішення при наявності обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим .

Приписи вказаної статті в частині підстав (обставин) для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення а також роз'яснення по її застосуванню на переконання колегії суддів можливо застосовувати по аналогії закону і до п.6 ст. 83 ГПК України.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України викладеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №( від 17.10.2012р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал постанов господарських судом України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи-наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Наведені відповідачем у заяві обставини для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, його тяжке фінансове становище, відсутність коштів і факт вимушеного, у зв'язку з цим, скорочення штатів працівників, які підтверджуються у відповідності до приписів ст. 33 ГПК України наданими ним належними та достатніми доказами, на переконання колегії суддів є тими виключними обставинами, які дають підстави для відстрочення виконання судового рішення. При цьому колегія суддів також враховує той факт що відстрочку надано судом на короткий термін (на п'ять місяців).

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву відповідача про відстрочення судового рішення до вказаної ним дати, а відтак правових підстав для задоволення апеляційної скарги позивача в цієї частині (скасування відстрочки) не вбачає.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо часткового стягнення з відповідача на користь позивача понесених останнім витрат на оплату послуг адвоката та доводи скаржника щодо необґрунтованості лише часткового задоволення визначеного ним цього стягнення колегія судів наголошує на наступне.

Статтею 44 ГПК України до судових витрат віднесено, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі - "Закон").

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у цьому Законі.

Згідно ст. 26 вказаного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Судом першої інстанції встановлено що між позивачем (клієнт) та адвокатським об'єднанням „ Юридична компанія ЛЕКС НОЛЕДЖ" (компанія) укладено 28.09.2012р. договір N 04/10 про надання правової допомоги про стягнення боргу за договорами №44 від 15.02.2012р. та №45 від 15.02.2012р. , тобто за договорами стягнення за якими є предметом спору по цієї справі.

Пунктом 5.2. вказаного договору встановлено, що розмір гонорару складає 35000,00 грн., які сплачуються клієнтом на протязі п'яти днів з дня виставлення компанією рахунку.

Як з'ясовано судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.10.12.2012р. позивачем сплачено компанії суму гонорару у повному обсязі.

З огляду на те, що судом першої інстанції підтверджено правовий статусу адвокатської компанії , якій здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування їй коштів позивачем на підставі вказаного договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про кваліфікацію зазначених витрат позивача в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України. Водночас , колегія суддів вважає , що судом першої інстанції вмотивовано використано надане йому право обмежити розмір сум, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в порядку ч. 5 ст. 49 ГПК України з огляду на наступне.

Згідно ст. 30 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У статті 33 Правил адвокатської етики, затверджених Протоколом Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, від 01.10.1999, № 6, визначено наступне.

(1) Гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту.

(2) Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

(3) Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

(4) Жодний з факторів, вказаних у частині третій цієї статті, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

Спір, що розглядається в межах цієї справи, на переконання колегії суддів, не є складним ні з правової (юридичної) точки зору (в т.ч. відсутність в ньому новизни правових питань) ні з точки зору обґрунтування і доказування заявлених вимог (витребування документів, збирання доказів, складання інших документів, необхідність заявлення додаткових клопотань тощо) необхідних для захисту прав та інтересів клієнта по даній справі, а відтак не потребував від адвоката великого обсягу часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення. та не потребував необхідності великого досвіду для його успішного завершення.

Зроблені розрахунки заявленої до стягнення заборгованості, втрат від інфляції на 3% річних також не є складними, оскільки здійснені по відпрацьованим, сталим, встановленим чинним законодавством методикам наявним у комп'ютерних правових системах „Законодавство" і „Ліга", а відтак також не потребували для їх здіснення великого юридичного досвіду, інтелектуальних зусиль та тривалого часу.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розміру відшкодування витрат на оплату послуг адвоката виходив з розумної необхідності таких витрат для вирішення даної справи , тобто обґрунтовано зменшив розмір відшкодування цих витрат до 8000,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Укрставінвест" - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2012 р. у справі № 5017/3078/2012 - без змін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 20.02.2013 р.

Головуючий суддя Мирошниченко М.А.

Судді Головей В.М.

Шевченко В.В.