Рішення № 29451024, 11.02.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" лютого 2013 р. Справа № 911/268/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного кумунально-побутового підприємства "Теплокомунсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучанський завод склотари"

про стягнення 117725,66 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Калюжна К.П. - предст., дов. № 113 від 08.01.2013р.

від відповідача: не з'явився;

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного комунально-побутового підприємства "Теплокомунсервіс" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучанський завод склотари " (відповідач) про стягнення 117725,66 грн., з яких 114 746,30 грн. основний борг, 1189,52 грн. пеня, 1597,86 грн. 3% річних, 191,98 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати послуг з централізованого опалення за договором від 15.10.2008р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.01.2013р. було порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 11.02.2013р.

Позивачем, на вимогу суду викладену в ухвалі від 22.01.2013р., подано довідки з відділу статистики в м. Ірпені щодо статусу відповідача, довідку про найменування рахунків позивача, а також докази оплати заборгованості в сумі 3000,00 грн. (банківські виписки 09.01.2013р., 28.01.2013р., 31.01.2013р.).

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалою суду від 22.01.2013р., про що також свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103234059088 від 23.01.2013р., в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що ухвала суду була направлена за адресою, яка вказана у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд дійшов висновку, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

11.02.2013р. в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд,-

встановив:

15 жовтня 2008 року між Приватним комунально-побутовим підприємством „Теплокомусервіс" (позивач, теплопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бучанський завод склотари» (відповідач, споживач) було укладено договір № 22/08 (Договір), за яким теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим Договором та у відповідності до Правил користування тепловою енергією та Правил технічної експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики України.

Згідно п. 2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком № 1 (який є невід'ємною частиною даного договору) і максимальних теплових навантажень у вигляді гарячої води на наступні потреби (максимальне годинне навантаження).

Як вбачається з умов договору, позивачем були надані відповідачеві послуги, а саме: за серпень 2011 р. на суму 4777,69 грн.; за вересень 2011 р. на суму 4777,69 грн.; за жовтень 2011 р. на суму 10201,84 грн.; за листопад 2011 р. на суму 14332,88 гри.; за грудень 2011 р. на суму 14656,18 грн.; за січень 2012 р. на суму 14656,18 грн.;за лютий 2012 р. на суму 14656,18 грн.;за березень 2012 р. на суму 14656,18 грн.;за квітень 2012 р. на суму 6839,47 грн.;за травень 2012 р. на суму 4777,69 грн.; за червень 2012 р. на суму 4777,69 грн.; за вересень 2012 p. на суму 4777,69 грн.; за жовтень 2012 р. на суму 9878,56 грн.; за листопад 2012 р. на суму 14656,18 грн.;за грудень 2012 р. на суму 14656,18 грн. Разом надано послуг з централізованого опалення на суму - 162 633,66 грн.

Факт надання послуг та їх отримання відповідачем підтверджується належним чином оформленими актами наданих послуг по договору № 22/08 від 15.10.2008р. за вищезгаданий період, які підписані першими особами підприємств та скріплені їх печатками.

У відповідності з пунктом 7.4 зазначеного Договору, розрахунки за надані послуги здійснюються відповідачем щомісячно шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача до 10 числа поточного місяця за минулий місяць.

Відповідно до ч. 6 ст. 179 ГК України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у ч. 1 ст. 179 ГК України, частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів (ГК України).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Спеціальною нормою, що регулює відносини у сфері теплопостачання також визначено, що основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання").

Так, відповідно до ч. 2 ст. 275 ГК України, відпуск енергії (теплової енергії) без оформлення договору не допускається.

Пункт 4 Про затвердження Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (далі - Правила) встановлює, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про теплопостачання", основним обов'язком споживача теплової енергії є додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Крім цього, відповідно до ч. 6 ст. 19 зазначеного Закону, споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно ч. 6 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, розрахунки за договорами з енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" у п. 5 ч. 3 ст. 20 передбачає, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги (результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил) у строки, встановлені договором або законом.

Крім цього, згідно з п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за № 1198, споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Проте, за словами позивача, відповідач порушив свої грошові зобов'язання зі сплати заборгованості за надані послуги, сплативши лише 47887,36 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 20.11.2012р. в порядку ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію з вимогою погасити існуючу заборгованість в розмірі 99 433,94 грн.

У відповідь на претензію від 01.12.2012р. № 001/12, відповідач претензію позивача визнав повністю та гарантував сплатити наявний борг до 15.12.2012 року (копія відповіді на претензію в матеріалах справи). Проте, в порушення договірних зобов'язань, заборгованість на момент звернення до суду не погасив.

Зважаючи на те, що при перерахуванні коштів, відповідач в реквізиті в банківських документах «призначення платежу», не вказував за який місяць чи згідно з яким актом перераховуються кошти, а вказував лише "заборгованість за опалення зг. дог. № 22/08 від 15.10.2008 року", позивач зазначає, що ним зараховувались кошти, які надходили від відповідача, в рахунок погашення минулих боргів.

Станом на 01.01.2013 року між сторонами було здійснено звіряння розрахунків, за результатами якого складено та підписано, згідно якого сальдо на 01.01.2003 року становить 114746,30 грн. на користь позивача (оригінал акту в матеріалах справи).

На момент розгляду справи, позивачем подано до суду докази часткової оплати заборгованості в розмірі 3000,00 грн. (банківські виписки). Судом було досліджено дані банківські виписки та встановлено, що розрахунок проводився відповідачем частковими платежами: 1000,00 грн. оплачено 09.01.2013р., 1000,00 грн. - 28.01.2013р., 1000,00 грн. - 31.01.2013р.

Як вбачається з відтиску печатки органу поштового зв'язку про направлення позовної заяви до суду, остання була направлена 18.01.2013р., у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що часткова оплата заборгованості в розмірі 1000,00 грн., відповідно до банківської виписки від 09.01.2013р., була сплачена відповідачем до порушення провадження у справі, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні стягнення заборгованості в сумі 1000,00 грн.

Що стосується сплачених відповідачем 28.01.2013р. та 31.01.2013р. 2000,00 грн., то як зазначено в п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Зважаючи на те, що часткове погашення суми боргу в розмірі 2000,00 грн. відбулось після порушення провадження у справі, суд, застосовуючи положення п.11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, припиняє провадження у справі в частині стягнення 2000,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 114746,30грн. заборгованості за послуги підлягають частковому задоволенню в сумі 111746,30 грн., в частині стягнення 1000,00 грн. - суд відмовляє, в частині 2000,00 грн. - припиняє провадження у справі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з розрахунком позивача, що знаходиться в матеріалах справи 3% річних складають - 1597,86 грн. (за період з 11.02.2012р. по 11.01.2013р.), інфляційні втрати - 191,98 грн. (за період лютий 2012р. - листопад 2012р.).

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних, зважаючи на часткову оплату заборгованості 09.01.2013р., встановив, що заявлені до стягнення 1597, 86 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 1555,36 грн.

Щодо вимог про стягнення збитків від інфляції за період лютий 2012р. - листопад 2012р., слід зазначити наступне.

Як слідує з розрахунку позивача, ним при розрахунку збитків від інфляції не було враховано, що у період з травня 2012р. по серпень 2012р. та у листопаді 2012 року інфляційні нарахування мали від'ємне значення, що є помилковим, оскільки не відповідає вимогам законодавства.

Поняття дефляції наведене в «Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін», затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 №519, та у «Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін», затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу (на відміну від інфляція -зростання).

Вказані методики базуються на загальних вимогах Конвенції 160 Міжнародної організації праці 1985 року (статті 12), "Резолюції щодо індексів споживчих цін", прийнятій на 17-ій Міжнародній конференції статистиків праці (2003) та спільному документі МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку "Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика" (2004).

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

Саме такий спосіб розрахунку інфляційних запропонований судам у Листі ВС України від 03.04.97р. № 62-97р «Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел».

При цьому, виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Як слідує з матеріалів справи, згідно акту за січень 2012року розмір інфляційних втрат становить (- 82,17 грн.), згідно акту за лютий 2012р. (-117,27 грн.), згідно акту за березень 2012р. (-161,23 грн.), згідно акту за квітень 2012р. (-75,25 грн.), згідно акту за травень 2012р. (-38,20 грн.), згідно акту за червень 2012р. (-23,89 грн.), згідно акту за липень 2012р. (-14,33 грн.), згідно акту за серпень 2012р. (0,00 грн.)

З огляду на те, що за згаданий період спостерігався процес дефляції, що не було враховано позивачем при здійсненні розрахунку, суд відмовляє в задоволенні стягнення 191,98 грн. інфляційних втрат..

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1189,52 грн.

Згідно пп. 8.2.3 п. 8 Договору, відповідач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів шляхом сплати пені за кожен день прострочення платежів у розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

У відповідності до розрахунку, який міститься в матеріалах справи, нарахування суми неустойки здійснено від кожного акта окремо та з посиланням на норми ст. 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Зважаючи на те, що часткова оплата в розмірі 1000,00 грн. відповідачем була здійснена 09.01.2013р., а всі інші проплати вже після порушення провадження у справі, судом здійснено перерахунок пені від кожного акту окремо до 09.01.2013р. та встановлено, що заявлені до стягнення 1189,53 грн. пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 1135,86 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 111746,30 грн. боргу, 1555,36 грн. 3% річних, 1135,86 грн. пені. В іншій частині заявлених позовних вимог суд відмовляє. В частині стягнення 2000,00 грн. боргу - припиняє провадження у справі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучанський завод склотари" (08292, Київська область, м. Буча, вул. Кірова, 84, код ЄДРПОУ 30530431) на користь Приватного кумунально-побутового підприємства "Теплокомунсервіс" (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Пушкінська, 59б, офіс 127, код ЄДРПОУ 19408548) - 111 746 (сто одинадцять тисяч сімсот сорок шість) грн. 30 коп. основного боргу, 1555 (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 36 коп. 3% річних, 1135 (одну тисячу сто тридцять п'ять) грн. 86 коп. пені, 2 328 (дві тисячі триста двадцять вісім) грн. 76 коп. судового збору.

3. В частині стягнення 2000,00 грн. основного боргу припинити провадження у справі.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата складання повного тексту рішення: 18.02.2013р.

Суддя О.В. Щоткін