Постанова № 2944207, 04.02.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

04.02.2009 Справа № 22-а-1330/08

Попередній № справи 2-21/2278-2006А           Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Іщенко Г.М.,

суддів          Горошко Н.П. , Дадінської Т.В. секретар судового засідання          Галайдіна Г.І.                               за участю:

представник позивача: Романова Л.М., довіреність №12/01-07 від 09.01.2009;

представник відповідача: Бисикало Т.А., довіреність №2222/9/10 від 19.10.2007;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Алушта АР Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чонгова С.І.) від 21.08.08

за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопроводно-каналізаційного господарства м. Алушта" (вул. Партизанська, 41, Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)

до Державної податкової інспекції у м. Алушта АР Крим (вул. Леніна, 22а, Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

                                                            ВСТАНОВИВ:

У серпні 2003 року Алуштинське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 07.07.2003 №0001332301/0756 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 543442,50грн.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.08.2008 позов задоволено. Визнано недійсним податкового повідомлення-рішення від 07.07.2003 №0001332301/0756 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 543442,50грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40грн. державного збору та повернуто позивачу з Державного бюджету України 81,60грн. зайво сплаченого державного мита (том 2, аркуш справи 83).

У справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим. В апеляційній скарзі заявник просить скасувати судове рішення та відмовити позивачу у позові в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що постанову суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не в повному обсязі з’ясовані обставини справи, що мають суттєве значення для справи.

У судовому засіданні 04.02.2009 та у запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, судове рішення залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.02.2009 підтримав доводи апеляційної скарги з викладених в ній мотивів.

Розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, дослідивши правильність застосування господарським судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Враховуючи надані позивачем документи, судова колегія, керуючись нормами статті 55, частинами шість, сім статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, допускає заміну позивача у даній справі з Алуштинського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на його правонаступника - Кримське республіканське підприємств “Виробниче підприємств водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти”.

На підставі статті 55 Конституції України кожному гарантується право оскарження в суді рішень, дії або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог Кримського республіканського підприємства “Виробниче підприємств водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти”, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги обґрунтовані та відповідають нормам чинного законодавства.

Із висновками господарського суду Автономної Республіки Крим погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними, заснованими на фактичних обставинах і вимогах закону.

Як свідчать матеріали справи, за результатами планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" за період з 01.04.2001 по 31.01.2003 був складений акт від 03.07.2003 №54/23-2-8/03348028/1193, на підставі якого винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення від 07.07.2003 №0001332301/0756 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 543442,50грн., у тому числі: основний платіж –362295,00грн., штрафні санкції –181147,50грн. (том 1, аркуш справи 11).

Відповідач вважає, що за період з 01.04.2001 по 31.01.2003 в порушенні: підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.2 статті 4, пункту 1.4 статті 1, пункту 11.11 статті 11, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 333731,00грн., що привело до не надходження до бюджету податку на додану вартість в сумі 3622950грн., у тому числі: 28564,00грн. донараховані в результаті застосування непрямих методів та 333731,00грн. (147894,00 +185837) донараховані в результаті заниження податкових зобов’язань в сумі 147894,00грн. і 185837,00грн. в результаті завищення податкового кредиту.

Судом була призначена судово-бухгалтерська експертиза з питання підтвердження документами бухгалтерського та податкового обліку позивача висновків Державної податкової інспекції у місті Алушти Автономної Республіки Крим, які викладені в акті перевірки №54/23-2-8/03348028/1193 від 03.07.2003.

Суд першої інстанції дослідивши висновок експерту №128 від 20.03.2008, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшов підстав не довіряти висновкам експерта.

При дослідженні первісних документів (рахунків, накладних, платіжних документів по розрахункам з організаціями споживачами послуг, касових книг, договорів, журналів-ордерів, головних книг за 2001-2002 роки) висновки Державної податкової інспекції у місті Алушти Автономної Республіки Крим, які викладені в акті перевірки №54/23-2-8/03348028/1193 від 03.07.2003 про заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 362295,00грн. за період з 01.04.2001 по 31.01.2003, первісними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача не підтвердилися.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327 зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.

Так, згідно з висновком акту перевірки №54/23-2-8/03348028/1193 від 03.07.2003 відповідачем в результаті застосування непрямих методів визначення податкових зобов’язань позивачу донараховано 28564,00грн. податку на додану вартість та донараховано 333731,00грн. (том 1, аркуш справи 44).

Державною податковою інспекцією у місті Алушті Автономної Республіки Крим судовій колегії не представлені будь-які докази наявності підстав для застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань позивача.

В акті перевірки не вказано які саме документи бухгалтерського і податкового обліку не представлені до перевірки. Більш того, акт не містить законодавчих норм, згідно яким здійснено донарахування податкових зобов'язань із застосуванням непрямих методів.

Відповідачем залишився поза увагою той факт, що платнику податків в установленому порядку направляється податкове повідомлення, в якому зокрема вказуються нарахована по непрямих методах сума податкового зобов'язання, що підлягає сплаті, опис методів, які при цьому були застосовані, а також сума штрафних санкцій (при їх наявності). Рішення про нарахування сум податкових зобов'язань по непрямих методах може бути оскаржено платником податків в порядку, передбаченому законодавством (пункти 9, 10 Методики). Таким чином, передбачене направлення платнику податків документів за наслідками донарахування податкових зобов'язань по непрямих методах: рішення і податкового повідомлення.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач надіслав позивачу спірне податкове повідомлення-рішення на загальну суму 543442,50грн., яке не містить в собі відомостей про опис методу нарахування податкових зобов'язань.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що акт перевірки №54/23-2-8/03348028/1193 від 03.07.2003 містить тільки правові висновки про порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість” та підсумкові показники, у зв’язку із чим у суду не має можливості встановити на підставі яких первісних документів бухгалтерського та податкового обліку зроблені дані висновки.

Колегія суддів вважає викладені у постанові висновки про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 543442,50грн. згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням від 07.07.2003 №0001332301/0756 є неправомірними і висновки акту перевірки від 03.07.2003 №54/23-2-8/03348028/1193 згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.

У зв’язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що акт перевірки від 03.07.2003 №54/23-2-8/03348028/1193 щодо фіксування факту порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість”, як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від 03.07.2003 №54/23-2-8/03348028/1193, як доказ встановлення факту порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначеного порушення, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 543442,50грн. колегії суддів не надане. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки від 03.07.2003 №54/23-2-8/03348028/1193, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

За таких умов факт порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість”, слід вважати неналежно встановленим, отже, визначення позивачу податкових зобов’язань в сумі 543442,50грн. неправомірно.

Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно донарахування податку на додану вартість в сумі 333731,00 грн. та 28564,00 грн., що послужило підставою до винесення спірного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 543442,50 грн., у тому числі: основний платіж - 362295,00 грн., штрафні санкції –181147,50 грн., документально не спростував надані позивачем вимоги.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу. У даному випадку визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 543442,50грн. передбачає вилучення у Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірного податкового повідомлення-рішення, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу було визначено неправомірно податкові зобов’язання з податку на додану вартість. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

За таких умов факти вказаних порушень слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 543442,50грн., у тому числі: основний платіж –362295,00грн. та штрафні санкції –181147,50грн. згідно зі спірному податковому повідомленню-рішенню неправомірно.

Згідно з частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Порушення Державною податковою інспекцією у місті Алушти Автономної Республіки Крим конституційного принципу забезпечення правопорядку в Україні, закріпленого у статті 19 Конституції України, є підставою для задоволення позовних вимог позивача.

З огляду на недоведеність фактів порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" судова колегія дійшла висновку про безпідставність спірного податкового повідомлення-рішення з вищевикладених підстав.

Позивачем були заявлені вимоги щодо визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення. Згідно з ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.07.2008 подальший розгляд справи №2-21/2278-2006А за позовом позивача до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001332301/0756 від 07.07.2003 здійснювати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (том 2, аркуш справи 64).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17, пунктом 1 частини третьої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень.

Адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Рішення суб'єкта владних повноважень - це нормативно-правові акти (акти, які поширюються на невизначене коло осіб - постанови Верховної Ради України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, накази міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування) та правові акти індивідуальної дії (акти застосування норм права, які поширюються на окремих осіб або на окремі ситуації.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

Нормативно-правові акти - це рішення суб'єкта владних повноважень, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визнаються нечинними нормативно-правові акти.

Право оскаржити нормативно-правовий акт має особа, щодо якої застосовано цей акт, а також особа, яка є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правові акти індивідуальної дії - рішення суб'єкта владних повноважень, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування норм права.

Спірне податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість - це акт індивідуальної дії.

Системний аналіз статей 105 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України включає наявність підстав для задоволення позовних вимог стосовно акту індивідуальної дії.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у разі задоволення адміністративного позову приймає постанову про визнання протиправним і одночасно про скасування рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Приймаючи до уваги, що позивач просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення про визначення податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість, суд враховуючи викладене вище, вважає можливим в цій частині вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідне для повного захисту прав та інтересів сторін у справі, і визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим від 07.07.2003 №0001332301/0756.

Судом враховано, що вихід за межи позовних вимог у такий спосіб також не суперечить правилу, визначеному пунктом 1 частини третьої статті 105, пунктом 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, та не порушує принципи змагальності та диспозитивності в адміністративному процесі, а застосовуються виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, судова колегія вважає за необхідним, керуючись частиною другою статті 11, пунктом 1 частини другої статті 162, частиною одинадцятою статті 171, пунктом 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, змінити резолютивну частину постанови, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим від 07.07.2003 №0001332301/0756.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки пунктом 2 частини третьої розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору визначається відповідно підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що дорівнює 3,40грн., зайво сплачене держмито у сумі 81,60грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до пункту 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”за його заявою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.08.2008 підлягає зміні, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим - залишенню без задоволення.

Керуючись статтею 11, статтею 55, частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Допустити заміну позивача у даній справі з Алуштинського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на його правонаступника -Кримське республіканське підприємство “Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти”.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.08.2008 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

Адміністративний позов Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим №0001332301/0756 від 07.07.2003 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 543442,50грн., у тому числі: основний платіж –362295,00грн., штрафні санкції –181147,50грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" (вул. Партизанська, 41, місто Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500, рахунок 2600931384001 в АФ АКБ УСБ МФО 324032 код ЗКПО 03348028) 3,40грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя                                        Г.М. Іщенко

Судді                                         Н.П.Горошко                               Т.В. Дадінська