Постанова № 29441629, 30.01.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 0670/3852/12

категорія 8.2.6

30 січня 2013 р. м. Житомир

час прийняття: 10 год. 50 хв.

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфіменко О.В.,

за участю секретаря Никифоренко В.В.,

за участю представника позивача Лисака Ю.М.,

за участю представника відповідача Петрушевської О.В., Артюх А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 5 червня 2012 року №№000044222, 000045222,

встановив:

У червні 2012 року Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (далі - ДП «ЖЛГЗ») звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 5 червня 2012 року №№000044222, 000045222.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проведення перевірки податковим органом зроблено висновок, що правочини, здійснені ДП "ЖЛГЗ" при придбанні товарів від постачальника - ТОВ "Грант" за червень 2011 року не були спрямовані на настання правових наслідків.

За результатами проведеної перевірки відповідачем були винесені оспорювані податкові повідомлення-рішення, з якими, як і з висновками акту виїзної перевірки, позивач не погоджується. Зазначив, що усі операції з контрагентом підтверджені відповідними первинними документами. Позивач вказав про необґрунтованість та безпідставність тверджень відповідача щодо нікчемності угод і вважає що спірні податкові повідомлення - рішення від 5 червня 2012 року підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представники відповідача позов не визнали, зазначили, що в ході проведення позапланової виїзної перевірки позивача, було виявлено у червні 2011 року його взаємовідносини з ТОВ "Грант" з придбання шкіряного напівфабрикату «Вет-блу» несортованого, відповідно до специфікацій та реалізацію цього товару за кордон через комісіонера ТОВ «Хартманс».

Вважають, що ці правочини не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування фактично не підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, а за відсутності факту придбання товару ці суми не можуть бути включені до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених але недостовірних документів або сплати грошових коштів. У зв'язку з наведеними вважають винесені податкові повідомлення - рішення від 5 червня 2012 року правомірними і просять відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 14.05.2012 №№ 390,391 Державною податковою інспекцією у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Житомирі) з 14.05.2012 по 18.05.2012 проводилась виїзна позапланова виїзна перевірка ДП "ЖЛГЗ" з питань фінансово - господарських відносин з ТОВ "Грант" за червень 2011 року.

За наслідками перевірки складено акт від 25.05.2012 № 825/22-2/00375504/0100 (том І, а.с. 13-41) в якому зазначено, що перевіркою встановлено такі порушення:

- ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП "ЖЛГЗ" при придбанні товарів від постачальника TOB "Грант". Товари по вказаних правочинах не були передані в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України;

- п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за ІІ кв. 2011 року в сумі 3767767 грн. (3360959 грн. + 406808 грн.) в тому числі 3360959 грн. за ІІ кв. 2011 року;

- п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 2962514 грн. за червень 2011 року.

На підставі згаданого акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові - повідомлення рішення від 05.06.2012:

- № 000045222, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 2962514,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 1 грн. (том І, а.с. 12);

- № 000044222, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 406808 грн. (том І, а.с. 11).

Судом встановлено, що 6 червня 2005 року між ДП «ЖЛГЗ» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грант" (далі - ТОВ "Грант") укладено договір постачання товару, а саме: шкіряного напівфабрикату "Вет-блу" (том І, а.с. 42-44). Пунктом 2.1. цього договору визначено, що кількість і асортимент товару обумовлюється в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до цього договору і є його невід'ємною частиною.

Виконуючи умови зазначеного договору постачання у червні 2011 року TOB "Грант" передало у власність ДП "ЖЛГЗ" шкіряний напівфабрикат "Вет-блу" на загальну суму 17775085,74 грн., в т.ч. ПДВ - 2962514,29 грн. відповідно до специфікацій товару №№69,70,71 (том І, а.с. 45,50,57) та вказана сума підтверджується видатковими і податковими накладними в матеріалах справи (том І, а.с. 46, 47, 51, 52, 58, 59, 62, 63, 66, 67, 69, 70, 73, 74, 77, 78, 81, 82, 85, 86).

Згідно з пунктом 4.1 вказаного договору товар передається ДП "ЖЛГЗ" за адресою, вказаною в актах приймання-передачі (том І, а.с. 49, 54-56, 61, 65, 72, 76, 80, 84, 88).

Після отримання товару від TOB "Грант" на відповідних складах, даний товар позивач передав комісіонеру Товариству з обмеженою відповідальністю "Хартманс" на підставі договору комісії на продаж товару від 31.05.2010 №3 (а.с. 89-95).

Умовами договору комісії від 31.05.2010 року №3, укладеного між ДП "ЖЛГЗ" (Комітент) та ТОВ "Хартманс" (Комісіонер) передбачено, що Комісіонер зобов'язується за дорученням і за рахунок Комітента за винагороду здійснити в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу на експорт товару Комітента. Конкретні умови угоди, кількість та мінімальна ціна продажу, а також інші умови та вказівки Комітенту наводяться у специфікаціях (додатках до цього договору), які є невід'ємною частиною дійсного договору. Товар, переданий від Комітента Комісіонеру, є власністю Комітента. Виступаючи від свого імені, Комісіонер самостійно укладає угоди купівлі-продажу з третіми особами.

Відповідно до договору комісії, вказаний шкіряний напівфабрикат "Вет-блу" несортований, був переданий Комітентом (ДП "ЖЛГЗ") Комісіонеру (TOB "Хартманс") для здійснення продажу на експорт.

Товар був переданий на комісію в місцях отримання товару від постачальника (TOB "Грант"), відповідно до актів приймання-передачі, які знаходяться в матеріалах справи.

На підтвердження господарської мети вказаних операцій позивачем надано вантажно - митну декларацію (том І, а.с. 103-105), яка підтверджує, що виконуючи умови договору комісії, Комісіонером (TOB "Хартманс") було поставлено шкіряний напівфабрикат "Вет-блу" одержувачу BLU POINT S.R.L. і відповідно до якої вказаний товар залишив митну територію України та був відправлений одержувачам, а це в свою чергу свідчить про фактичну наявність Товару та господарську мету ДП "ЖЛГЗ" щодо отримання прибутку від комерційної діяльності.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, № 996-XIV визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом №88 Міністерства фінансів України від 24.05.1995 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, та зазначено, що первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження виконання вказаних правочинів позивачем надані копії договорів, видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, акти приймання - передачі, звіти комісіонера, вантажно - митні декларації, платіжні доручення.

Контролюючий орган вважає, що у позивача немає документального підтвердження фактичного отримання товару, товарно-транспортних накладних, первинні документи є неналежним чином заповнені, крім того, зазначає, що у ТОВ «Грант» у перевіряємий період основним постачальником було ТОВ «Українська паливна компанія» і неможливо встановити господарські відносини між ними у зв'язку з тим, що ТОВ «Українська паливна компанія» не знаходиться за податковою адресою. На підставі наведеного відповідач дійшов висновку про нікчемність укладених між ДП "ЖЛГЗ" та TOB "Грант" договорів, внаслідок чого позивачу донараховано податкові зобов'язання.

Суд вважає, що твердження відповідача щодо нікчемності угод є безпідставним зважаючи на таке.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Однією з ознак, яка згідно з ЦК впливає на дійсність правочину є наявність вільного волевиявлення тієї особи, що є саме учасником правочину. В даному випадку учасниками оспорюваних правочинів є юридичні особи - суб'єкти господарювання, які діють через свої органи управління, визначені установчими документами.

Угоди, укладені між ДП "ЖЛГЗ" та TOB "Грант" спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Реальне настання правових наслідків за визначеними відповідачем нікчемними угодами, підтверджено тим, що за цими угодами контрагент ТОВ "Грант" виконав повністю взяті на себе зобов'язання по продажу шкіри, а в подальшому позивач через комісіонера реалізував даний товар іноземним контрагентам. Позивач у своїх бухгалтерській та податковій звітностях повно і достовірно відобразив вчинені операції, правомірно відніс вартість поставок відповідно до складу витрат та до доходу. Посилання відповідача на те, що ТОВ «Грант» не повністю відобразило податкові зобов'язання у своїй звітності суд не приймає до уваги, адже позивач не може нести відповідальність за такі дії контрагента.

Крім того, згідно ст.228 ЦК правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На думку суду, при визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угод між ДП "ЖЛГЗ" та TOB "Грант" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Усі господарські операції, у тому числі щодо отримання товару від TOB "Грант" та передачу товару на комісію TOB "Хартманс", підтверджені первинними документами ДП "ЖЛГЗ", у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності укладених договорів є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи.

Щодо посилання відповідача, на відсутність товарно - транспортних накладних, як на підставу визнання нікчемності угод, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що відповідачем не взято до уваги умови наведеного вище договору №06/06/05 від 06.06.2005 за якими місце постачання товару визначається окремими повідомленнями постачальником покупця, перехід товару фіксується відповідними актами прийому - передачі.

Крім того, умовами доповнення №1 від 01.06.2010 (а.с. 95) до договору комісії від 31.05.2010 №3, з договору виключений п.п 1 п. 7.1 розділу 7 стосовно компенсації комісіонеру витрат на транспортування товару. Оскільки отримання товару від постачальника та передача його комісіонеру відбувалась в одному місці (з метою здешевлення ціни товару), а саме на підприємствах по переробці шкіри, то жодних ТТН не могло бути.

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту 2011 року суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України (далі - ПК).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку; сплаченого нарахованого у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначено в окремих рядках: .. .е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг...

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ПК).

Згідно з п.201.7 ст.201 ПК податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Судом встановлено, що ДП "ЖЛГЗ" на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів формувало податковий кредит. В акті перевірки не зазначено, що податкові накладні чи інші первинні документи оформлені всупереч вимогам законодавства.

В той же час висновки перевіряючи, викладені в акті, на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення - рішення щодо нікчемності договорів ґрунтуються лише на припущеннях не підтверджених первинними документами.

Підпунктом 14.1.27 ст.14 ПК визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1. ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

На думку суму позивач мав право включати до витрат за червень 2011 року витрати, пов'язані з придбанням товарів отриманих від ТОВ «Грант», і тому, як встановлено судом відповідач неправомірно визначив грошові зобов'язання з податку на прибуток.

З огляду на зазначені обставини суд дійшов висновку про безпідставність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств.

Наявні у позивача первинні документи бухгалтерського обліку підтверджують факт здійснення господарських операцій з ТОВ "Грант", а отже і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту та до складу витрат зазначених сум.

Посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Крім того, посилання відповідача на те, що меті діяльності позивача не відповідає характер господарських операцій, які розглядаються у даній справі, з ТОВ «Грант», не приймаються судом, оскільки в статуті ДП «ЖЛГЗ» зазначено, що предметом діяльності підприємства є, зокрема, комерційна та посередницька діяльність, здійснення торгово-закупівельних і бартерних операцій як на території України так і за її межами згідно з діючим законодавством.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, зважаючи на встановлені у справі обставини, а також враховуючи приписи чинного податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби №№000044222, 000045222 підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись, ст.ст. 23, 94, 162, 163 КАС, суд,

постановив:

Позов Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 5 червня 2012 року №№000044222, 000045222 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 5 червня 2012 року №№ №000044222, 000045222, винесені Державною податковою інспекцією у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" судовий збір у розмірі 2188 (дві тисячі сто вісімдесят вісім) грн.

Повний текст постанови виготовлено 1 лютого 2013 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Єфіменко О.В.