Ухвала суду № 2944031, 04.02.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

04.02.2009 Справа № 22-а-903/08/9106

Попередня справа № 2-16/2741-2008                     Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Ілюхіної Г.П.,

суддів           Лядової Т.Р. , Щепанської О.А.                      секретар судового засідання          Хіштілова М.М. за участю представників сторін:

від позивача:          не з'явився,

від відповідача:          не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Керчі Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 29.07.08 у справі № 2-16/2741-2008

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "АБС" (вул. Свердлова, б.49, кв.421, м.Керч, Автономна Республіка Крим, 98320)

до           Державної податкової інспекції в м.Керчі Автономної Республіки Крим (вул. Борзенко, б.40, м.Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «АБС»звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Керч Автономної Республіки Крим № 0000092304/0 від 18.02.2008 про зменшення бюджетного відшкодування на суму 318577,00грн. та сплату штрафу в сумі 159288,50грн. (арк.с.2-6).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача неправомірно застосовані штрафні санкції по податку на додану вартість у сумі 159288,50грн. та неправомірно зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 3180577,00грн., позивач вважає податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що суперечить чинному законодавству України.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.07.2008 позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000092304/0 від 18.02.2008; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "АБС" 3,40 грн. судового збору (арк.с.84-87).

Постанова мотивована тим, що Законом України № №168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної; несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна податкова інспекція в м.Керчі Автономної Республіки Крим, 04.08.2008 звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга надійшла 08.09.2008, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити (арк.с.90, 91-93).

Доводи апеляції мотивовані тим, що висновки суду першої інстанції є помилковими, судом не взято до уваги, що позивач протягом тривалого строку придбавав сировину через посередників у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, які не знаходились за юридичною адресою, не звітували про свою діяльність; з посиланням на судову практику: постанову Верховного Суду України від 12.02.2008.

Разом з апеляційною скаргою відповідач надав клопотання про поновлення йому строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що копію оскаржуваного рішення він отримав 12.08.2008 (арк.с.95).

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2008 клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено Державній податковій інспекції в м.Керчі Автономної Республіки Крим строк на апеляційне оскарження постанови Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 29.07.08 у справі №2-16/2741-2008 (арк.с.116-120).

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2008 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м.Керчі Автономної Республіки Крим (арк.с.121-123).

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2008 закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду та призначено справу до розгляду на 04.02.2009 (т.2 арк.с.126-128).

Розпорядженням В.о.голови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 замінено суддю Санакоєву М.А. на суддю Лядову Т.Р. у складі колегії по розгляду апеляційної скарги у справі № 22-а-903/08/9106 (арк.с.143).

Позивач в запереченнях на апеляційну скаргу (вх.№337) просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим (арк.с.133-136).

В судове засідання, призначене на 04.02.2009, позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.131, 132), від позивача надійшла телеграма (вх.№620) про перенесення апеляційного розгляду (арк.с.139), відповідач надав заяву про відкладення розгляду справи (арк.с.140).

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи, позивачем та відповідачем не надані належні та допустимі докази, що підтверджують поважну причину неможливості забезпечити явку представників у судове засідання.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з’явились, про дату та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, належні та допустимі докази поважності причини неявки представників позивача та відповідача відсутні, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.02.2008 Державною податковою інспекцією у м.Керчі Автономної Республіки Крим проведена невиїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень 2006 року (по операціям, здійсненим у вересні 2006 року), за листопад 2006 року (по операціям, здійсненим у жовтні 2006 року) та за грудень 2006 року (по операціям, здійсненим у листопаді 2006 року).

За результатами перевірки встановлені порушення пункту 1.8. статті 1, підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», про що складено Акт перевірки № 221/23-4/32316183 (арк.с.12-29).

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000092304/0 від 18.02.2008 (арк.с.11).

Предметом розгляду є правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ним в вересні-листопаді 2006 року у складі вартості придбаних товарів.

Правовідносини сторін регулюються Законом України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 № 1251-ХІІ, Законом «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 № 1251-ХІІ (далі –Закон України №1251-ХІІ), ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Податок як обов’язковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (стаття 2 Закону № 1251-ХІІ).

Відповідно до статті 11 Закону України № 1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі –Закон України №168/97-ВР) бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України №168/97-ВР вважається дата здійснення першої із подій:

-          або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека),

-          або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно підпункту 7.7.3. пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР, підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналіз зазначених норм Закону України №168/97-ВР дозволяє зробити висновок про те, що в підпункті 7.7.1 йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований податок на додану вартість.

З аналізу норм підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, 7.7.1 статті 7 Закону України №168/97-ВР бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку із зайвою сплатою (нарахуванням) податку і не залежить від сплати даного податку до бюджету постачальником.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування. Крім того, під час тлумачення норм Закону, що регулюють порядок визначення сум бюджетного відшкодування, пріоритетне застосування мають спеціальні норми пункту 7.7 статті 7 Закону, а не сама по собі термінологія поняття бюджетного відшкодування, наведена в пункті 1.8 статті 1 Закону.

За таких обставин, приписи пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, так і сплату сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону.

Отже, під час встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість , що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість , сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.

За загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Що стосується подальшої сплати податку на додану вартість до бюджету постачальниками товарів та послуг, придбаних платником податку, то Закон не пов’язує виникнення права на бюджетне відшкодування у платника податку з фактом виконання податкових зобов’язань перед бюджетом третіми особами.

Відповідно до наведеного, в задоволенні вимог платника податків, пов’язаних із стягненням сум бюджетного відшкодування, не може бути відмовлено на тій лише підставі, що відповідні суми не сплачені безпосередньо до бюджету цим платником податку або його контрагентами.

В той же час, несплата контрагентами платника податку сум податку на додану вартість до бюджету може в окремих випадках бути ознакою протиправних дій, вчинених за попередньою змовою групою осіб із метою ухилення від оподаткування або безпідставного отримання коштів за рахунок Державного бюджету України.

Факт порушення контрагентами платника податків своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку до бюджетного відшкодування сум, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому повинно було бути відомо про порушення, які допускалися контрагентами.

Вимога платника податку про відшкодування з державного бюджету сум податку на додану вартість може бути також визнана необґрунтованою, якщо податковим органом буде доведено, що діяльність платника податків, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з отриманням права на бюджетне відшкодування, переважно з контрагентами, що умисно і систематично не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через недобросовісних посередників, обізнаних із протиправним характером діяльності своїх контрагентів.

Таким чином, несплата контрагентом платника податку сум податку на додану вартість , включеного таким платником податку на додану вартість до сум бюджетного відшкодування, може бути підставою для не визнання права такого платника податків на відшкодування чи податковий кредит у разі встановлення судом протиправного характеру дій, вчинених учасниками відповідних операцій.

При цьому відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов’язок доказування обставин, що свідчать про незаконність операцій, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, покладається на податкові органи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачу та нарахування штрафних санкцій відбулось відповідачем на тих підставах, що суми податку на додану вартість, які заявлені до відшкодування за жовтень 2006 року (по операціям, здійсненим у вересні 2006 року), за листопад 2006 року (по операціям, здійсненим у жовтні 2006 року) та за грудень 2006 року (по операціям, здійсненим у листопаді 2006 року) не підтверджені зустрічними перевірками по ланцюгу придбання товарної групи до виробника і сплати податку на додану вартість до бюджету в розмірі 318577,00 грн. (у тому числі за жовтень 2006 року у сумі 137571,00грн., за листопад 2006 року у сумі 111988,00грн. та за грудень 2006 року у сумі 69018,00 грн.) і тому не підлягають бюджетному відшкодуванню.

Таким чином, позивач правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу податкового кредиту за вересень, жовтень, листопад 2006 року суми на підставі податкових накладних, виданих постачальниками товару.

Отже, сума бюджетного відшкодування є правомірно визначеною, якщо це зроблено на підставі належним чином сформованого податкового кредиту.

Податкові накладні, видані позивачеві контрагентами –за жовтень 2006 року: ТОВ «Поле - Порт», ТОВ «Граунд», ТОВ «Агротрейд», ТОВ «Крокус - 2004»; за листопад 2006 року: ТОВ «Азовагротрейд», ПП «Раут», ФОП Косенко О.В., ФОП Чупріна Б.В., ТОВ «Агроімпекс»; за грудень 2006 року: ТОВ «Азовагротрейд», ТОВ «Раут», ТОВ «Агротрейдсервіс», ТОВ «Агродінаміка», ТОВ «Компанія Омега - Трейд», ТОВ «СтанкомТрейд», ФОП Богун С.О., СП «Експорт - Агро», відповідають вимогам чинного законодавства та є належним доказом правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Контрагенти позивача зареєстровані як платники податку на додану вартість, факт здійснення реальних господарських операцій підтверджено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому контрагентами за договорами купівлі-продажу, в періоді, що перевірявся.

Як платник податків – покупець не несе відповідальність за фінансово-господарську діяльність і розрахунки з бюджетом його контрагентів, тому відповідач безпідставно при наявності у позивача первинних документів, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту, застосував штрафні (фінансові) санкції та зменшив бюджетне відшкодування.

За обставин, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування сформовані позивачем правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, яку позивач сплатив контрагентам.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів, що дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів з державного бюджету.

Відповідно до статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частина третя статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України визначає перелік вимог, що можуть міститись в адміністративному позові. Ці вимоги націлені на реалізацію матеріально-правової сторони права на адміністративний позов, тобто на задоволення адміністративного позву. Перелік вимог, зафіксований у статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, відображає зміст адміністративного позову, який є елементом позову і вказує на форму судового захисту, тобто вказує на те, якого виду рішення вимагає позивач від суду. Особливість змісту адміністративного позову визначається характером певних спірних правовідносин.

Таким чином, позовна заява може містити, крім визначених в статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог: визнання податкового повідомлення-рішення нечинним, замість його скасування, як просив позивач, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частиною третьою статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Незаконний, неправомірний, протиправний акт –це тотожні поняття.

Незаконність, неправомірність, протиправність акту є підставою для визнання його нечинним або скасування.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Положення пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України за своєю редакцією (вживання сполучника «або»-а саме: „...визнання протиправним ... і про скасування або визнання нечинним») мають альтернативний характер.

Виходячи з аналізу вказаних вище норм права та беручи до уваги вказані вище обставини та докази у справі, судова колегія дійшла висновку, що правові підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій відсутні.

На підставі викладеного, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правомірним і прийняття постанови по визнання податкового повідомлення-рішення нечинним також гарантує дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача як суб’єкта публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 105, 160, 162, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.          Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Керчі Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 29.07.08 у справі № 2-16/2741-2008 залишити без задоволення.

2.          Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 29.07.08 у справі № 2-16/2741-2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя          підпис                              Г.П.Ілюхіна

Судді           підпис                               Т.Р.Лядова підпис                               О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Помічник судді                                                             К.В.Бендус