Постанова № 29434916, 18.02.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2013 р.Справа № 5024/1630/2012

Склад колегії змінено згідно розпорядження Голови суду

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренка

суддів В.І. Жекова,

В.Т. Пироговського

при секретарі судового засідання Щербатюку О.В.

за участю представників сторін:

від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції - Чертков О.В.

від ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль"

на ухвалу господарського суду Херсонської області від 22.01.2013 р.

по справі № 5024/1630/2012

за заявою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль"

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

про визнання банкрутом

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 22.01.2013 р. (суддя Пригуза П.Д.) припинено провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі також - ФОП ОСОБА_4, Боржник) за заявою кредитора - публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції АТ „Райффайзен Банк Аваль" (далі також - ПАТ „Райффайзен Банк Аваль", Банк, Скаржник); скасовано мораторій та інші заборони, що застосовані ухвалою господарського суду від 15.11.2012 р. та знято арешт з майна ОСОБА_4.

Вказана ухвала винесена на підставі висновків місцевого господарського суду про те, що зобов'язання Боржника за кредитним договором, укладеним між Банком та ОСОБА_4, як фізичною особою, не є зобов'язаннями, що виникли з підприємницької діяльності Боржника, а за таких обставин ОСОБА_4 не може бути стороною - боржником у справі про банкрутство.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на розгляд до господарського суду. Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали порушені вимоги матеріального права та не враховані всі обставини справи. Так, зокрема, Скаржник зазначає, що ОСОБА_4, є суб'єктом підприємницької діяльності, умовами самого кредитного договору, укладеного між сторонами, визначено, що цільовим призначенням надання кредитних коштів є придбання нерухомого майна і Боржником за ці кошти придбано саме комерційну нерухомість, заявка до Банку на отримання кредиту Боржником подана та підписана саме як суб'єктом підприємницької діяльності. Відтак, вказані обставини, на думку Скаржника, свідчать про те, що зобов'язання ОСОБА_4. виникли саме з її підприємницької діяльності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а, згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду винесена з мотивів, наведених в описовій частині даної постанови.

Згідно до приписів ст. 4-1 ч. 2 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі також - Закон про банкрутство).

Враховуючи положення п. п. 1, 11 Закону про банкрутство та порушення провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_4 ухвалою місцевого господарського суду саме 15 листопада 2012 р., в даному проваджені судовою колегіє застосовуються положення Закону про банкрутство в редакції станом до 19.01.2013 р.

Розділом VI Закону про банкрутство передбачено, що відносини, пов'язані з банкрутством окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених вказаним розділом. До таких окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності законодавець виділив також і громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність (статті 47, 48, 49 Закону про банкрутство). Відтак, дана справа про банкрутство ФОП ОСОБА_4 підлягає розгляду саме з застосуванням особливостей, передбачених розділом VI Закону про банкрутство.

Згідно положень ч. 2 ст. 47 Закону про банкрутство, заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.

Системний аналіз норм Закону про банкрутство свідчить, що законодавець, встановивши особливості в розділі VI зазначеного закону щодо провадження у справах, пов'язаних з банкрутством окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, в той же час не встановив будь-яких виключень до вимог, які пред'являються до заяви про порушення справи про банкрутство таких окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, а, відтак, заява про банкрутство ФОП ОСОБА_4 повинна подаватись на загальних підставах, встановлених статтями 6, 7 Закону про банкрутство.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

В частині 1 ст. 7 Закону про банкрутство законодавець встановив, що заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу; найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання; номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів); виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання; перелік документів, що додаються до заяви.

Наразі , частинами 7 та 8 ст. 7 вказаного закону визначено, що заява кредитора повинна містити, крім інших відомостей, також докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, та, крім того, докази, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

Отже, згідно наведених вимог законодавства, на момент порушення провадження у справі про банкрутство боржника - фізичної особи-підприємця господарський суд має встановити наявність заборгованості боржника перед кредитором у відповідному розмірі, безспірність такої заборгованості та невиплату боржником такої заборгованості протягом встановленого строку. Крім того, у випадку, коли єдина вимога кредитора до боржника забезпечена заставою, господарським судом має бути встановлено, що, на момент подання заяви кредитором, об'єм кредиторських вимог, який такою заставою не покривається, складає визначений ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство розмір, а саме є не меншим ніж триста мінімальних розмірів заробітної плати, для чого кредитором разом із заявою подаються відповідні докази.

Господарський суд, розглядаючи вказану справу та виносячи оскаржувану ухвалу на зазначені вище вимоги чинного законодавства помилково уваги не звернув.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення Банку до суду першої інстанції з заявою про визнання ФОП ОСОБА_4 банкрутом стала наявність заборгованості останньої в розмірі 1 412 399, 36 грн. Вказана заборгованість виникла у ФОП ОСОБА_4 перед ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в результаті невиконання Боржником своїх зобов'язань за кредитним договором № 010/04-02/2072 від 06 березня 2008 р., укладеним між Боржником і Банком (т. 1, а. с. 10-24). Безспірність вимог Банку підтверджена чинним судовим рішенням про стягнення грошових коштів, а також постановами про відкриття виконавчого провадження від 27.03.2012 р. (т. 1, а. с. 52, 54).

Поряд з цим, матеріали справи також свідчать про укладання між Банком і Боржником, на забезпечення вимог Банку за вказаним кредитним договором, договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 845, згідно умов якого ФОП ОСОБА_4 передала в іпотеку ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" належне їй нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення загальною площею 633,8 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 30-33). Відповідно до умов п. 1.5. вказаного договору іпотеки, Банк і Боржник домовились, що заставна вартість зазначеного майна - предмета іпотеки становить 1 378 140, 00 грн. Згідно п. 3.1.4 договору іпотеки Іпотекодержатель (Банк) має право у випадку невиконання Іпотекодавцем (ФОП ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором, у тому числі, якщо кінцевий термін повернення кредиту ще не настав, звернути стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що об'єм заборгованості ФОП ОСОБА_4 перед ПАТ „Райффайзен Банк Аваль", який не покривається вартістю предмета застави за вказаним договором іпотеки складає 34 259 грн.

Між тим, відповідно до вищенаведених вимог чинного законодавства, на момент подання Банком заяви про визнання Боржника банкрутом, заборгованість останнього мала складати не менше ніж 335 400 грн. (враховуючи встановлений розмір мінімальної заробітної плати в сумі 1118 грн.) Отже, апеляційна інстанція приходить до висновку, що на момент подання Банком вказаної заяви, вона не відповідала вимогам ст. ст. 6, 7 Закону про банкрутство.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 8 Закону про банкрутство суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачене цим законом.

Згідно п. 36 роз'яснень, наданих Постановою Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 15 „Про судову практику в справах про банкрутство", коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Відтак, апеляційна інстанція цілком погоджується з висновками оскаржуваної ухвали господарського суду першої інстанції, але з мотивів, які наведені вище в даній постанові. Отже, підстави для скасування або зміни цієї ухвали відсутні.

З врахуванням викладених положень апеляційною інстанцією не приймається до уваги посилання Банку на те, що в рамках виконавчого провадження щодо стягнення із ФОП ОСОБА_4 заборгованості за судовим рішенням, вартість заставного майна - предмету іпотеки була оцінена при незалежній оцінці в розмірі 1 188 753, 00 грн., та згодом майно було уцінено державним виконавцем до 891 564, 75 грн. у зв'язку із відсутністю покупців на перших прилюдних торгах цього майна, а другі прилюдні торги вказаного майна також не відбулись.

Так, відповідно до положень ч. 6 ст. 62 Закону України „Про виконавче провадження", у разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, відповідно до п. 9 ст. 62 вказаного закону, майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює саме початковій вартості майна, за якою воно передавалось на реалізацію.

Отже заставне майно - предмет іпотеки у разі відсутності можливостей його реалізації повинне бути передано у власність Банку за ціною саме 1 188 753, 00 грн., та в разі згоди Банку на прийом у власність цього майна в рахунок погашення заборгованості, об'єм вимог Банку до ФОП ОСОБА_4, який не покривається вартістю предмета застави складатиме 189 378 грн., що також не є достатньою для порушення провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_4

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105, 106 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу господарського суду Херсонської області від 22.01.2013 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова підписана 19.02.2013 р.

Головуючий суддя Сидоренко М.В.

Суддя Жеков В.І.

Суддя Пироговський В.Т.