Рішення № 29427565, 14.02.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 лютого 2013 р. Справа № 16/86/2012/5003

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця

до приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону", м.Гнівань Тиврівського району Вінницької області

про стягнення 203409,79 грн. заборгованості згідно договору купівлі-продажу товару

Головуючий суддя Нешик О.С.

Cекретар судового засідання Снігур О.О.

Представники :

позивача : ОСОБА_2 (довіреність від 17.12.2012 року);

відповідача : Ілініч М.О. (довіреність №08/02 від 04.01.2013 року)

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" про стягнення 203409,79 грн. заборгованості згідно договору про закупівлю товарів №36-П від 02.03.2012 року.

Ухвалою суду від 27.12.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №16/86/2012/5003 з призначенням судового засідання на 24.01.2013 року.

В судовому засіданні 24.01.2013 року, за клопотанням представника відповідача, оголошено перерву до 14.02.2013 року.

В судовому засіданні 14.02.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, заявлених у позові.

Представник відповідача надав до суду акт звірки взаєморозрахунків станом на 13.02.2013 року, яким фактично визнав суму боргу в розмірі 203409,79 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

02.03.2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (за договором - учасник) та приватним акціонерним товариством "Гніванський завод спецзалізобетону" (за договором - замовник) укладено договір №36-П про закупівлю товарів, відповідно до п.1.1. якого учасник зобов'язався у 2012 році поставити замовникові товар, зазначений в специфікації даного договору, а замовник - прийняти і оплатити цей товар.

В п.1.2. договору визначене найменування та асортимент товару, який повинен бути поставлений.

В розділі 4 договору сторони погодили порядок здійснення оплати.

Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після отримання накладної на товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок учасника протягом 30 банківських днів з моменту отримання накладної на товар (п.4.1. договору).

Строк поставки товару: січень-грудень 2012 року, протягом 5 календарних днів з дати надання заявки замовником, яка є підтвердженням готовності замовника до прийому товару (п. 5.1. договору).

Датою поставки товару вважається дата отримання, вказана в накладній, що оформлена на цей товар, підписана уповноваженими представниками сторін, що є підтвердженням одержання товару (п. 5.4. договору).

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 690957,60 грн., що стверджується видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи (а.с.15-48).

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково.

Станом на час звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем склала 203409,79 грн., яка відповідачем не заперечується.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки відповідач не надав суду належних доказів проведення з позивачем розрахунків за отриманий товар у сумі 203409,79 грн., а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 203409,79 грн. заборгованості є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню з віднесенням судових витрат на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Крім цього, судом розглянуто вимоги про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст.2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.12.2012 року між адвокатом ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат ОСОБА_2 приймає на себе обов'язки надавати правову допомогу щодо захисту інтересів ФОП ОСОБА_1 з приводу стягнення заборгованості за договором від 02.03.2012 року.

Однак позивачем в прохальній частині позовної заяви не зазначений розмір витрат на оплату правової допомоги, а також не надано до суду жодних доказів (платіжних доручень, інших фінансових документів) в обгрунтування заявлених вимог щодо оплати послуг адвоката.

На підставі викладеного суд вважає, що вимога позивача про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4-5, 32, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (23310, Вінницька область, Тиврівський район, м.Гнівань, вул.Промислова, буд.15; код ЄДРПОУ 00282435) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) 203409,79 грн. - боргу, 4068,20 грн. - судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 19 лютого 2013 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1);

3 - відповідачу - ПАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" (23310, Вінницька область, Тиврівський район, м.Гнівань, вул.Промислова, буд.15)