Постанова № 29426782, 08.01.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2013 р. Справа № 2а/0470/14972/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛуніна О.С. при секретаріЧерпак А.Ю. за участю: представника позивача представника відповідача Вишневський В.І. Овсяникова Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Гранд" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000422304 від 21.11.2012 року, №0000412304 від 21.11.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2012 р. ПП «Гранд» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000422304 від 21.11.2012 р. та №0000412304 від 21.11.2012 р.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка ПП «Гранд» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні податку на додану вартість за період листопад 2011 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Інфо Тех Монтаж», за результатами якої складено акт №4444/226/32329010 від 09.11.2012 р. В акті перевірки податковий орган прийшов до висновку про відсутність реального здійснення правочинів та не направлення таких правочинів на реальне настання правових наслідків, тобто нікчемності таких правочинів, та як наслідок завищення ПП «Гранд» податкового кредиту за листопад 2011 р., грудень 2011 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 765130,00 грн. Також податкова зазначає в акті перевірки про порушення ПП «Гранд» п. п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого вважає заниженим податок на прибуток за ІV квартал 2011 р. у сумі 1055879,40 грн.

Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки протиправними та безпідставними, такими, що зроблені з порушенням норм законодавства. Крім того, господарські правовідносини підприємства по ланцюгу ТОВ «Інфо Тех Монтаж» - ПП «Гранд» підтверджені відповідними первинними документами, що свідчить про наявність господарської мети та направлення на реальне настання правових наслідків. За таких обставин позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час перевірки позивач не підтвердив реальність здійснення господарських операцій по ланцюгу ТОВ «Майстер Т» - ТОВ «Інфо Тех Монтаж» - ПП «Гранд», а тому податковий кредит, який сформовано на підставі правочинів, укладених з цими контрагентами є безпідставним. Такі висновки податкового органу підтверджені матеріалами перевірок ТОВ «Інфо Тех Монтаж» та ТОВ «Майстер Т». За таких обставин, відповідач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесеними на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законами та Конституцією України, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи позовної заяви, дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення сторін, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на підставі наказу від 19.10.2012р. №840 та згідно з п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. п 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п. 79.1 ст. 79 ПК України проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Гранд» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час взаємовідносин з ТОВ «Інфо Тех Монтаж» за період листопад 2011 р., за результатами якої складено акт №4444/226/32329010 від 09.11.2012 р.

Як зазначено у висновках акту перевірки №4444/226/32329010 від 09.11.2012 р., - «перевіркою встановлені порушення ПП «Гранд»: 1) ст. 185, ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 ПК України - завищено податковий кредит у деклараціях з ПДВ всього на суму 765130,00 грн., у т. ч. за листопад 2011 р. на суму 118332,80 грн., за грудень 2011 р. на суму 646797,20 грн. в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 765130,00 грн., у тому числі за листопад 2011 р. на суму 118332,80 грн., за грудень 2011 р. на суму 646797,20 грн.; 2) п. п 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України - не включено до складу доходів за ІV квартал 2011 р. суму 4590780,00 грн. - вартість отриманих товарів (з ПДВ), що отримані безоплатно від невстановленої особи без укладання будь-яких угод та за відсутності документального підтвердження оплати за нього, тим самим занижено податок на прибуток за ІV квартал 2011 р. у сумі 1055879,40 грн».

На підставі акту перевірки №4444/226/32329010 від 09.11.2012 р. відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення:

-№0000412304 від 21.11.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання Позивача за платежем податок на додану вартість на суму 956412,50 гривень, в тому числі за основним платежем на суму 765130,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 191282,50 гривень, за порушення ст. 185, ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 ПК України;

-№0000422304 від 21.11.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання Позивача за платежем податок на прибуток на суму 1319849,25 гривень, в тому числі за основним платежем на суму 1055879,40 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 263969,85 гривень, за порушення п. п 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України.

Суд вважає такі податкові повідомлення-рішення відповідача необґрунтованими та протиправними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи податковий кредит у сумі 765130,00 грн., у т. ч. за листопад 2011 р. на суму 118332,80 грн., за грудень 2011 р. на суму 646797,20 грн., був сформований на підставі правочина, укладеного ПП «Гранд» з ТОВ «Інфо Тех Монтаж».

Так, судом встановлено, що 01.11.2011 р. між ПП «Гранд» (Покупець) та ТОВ «Інфо Тех Монтаж» (Постачальник) було укладено договір постачання №ДГ-241.

На виконання Договору ТОВ «Інфо Тех Монтаж» (Постачальником) було поставлено товар на користь ПП «Гранд» (Покупця). Розрахунки між підприємствами за отриманий товар проводились шляхом передання ПП «Гранд» простого векселя серії АА №249559, номіналом у розмірі 4590780,00 грн.

Також, 01.11.2011 р. між ПП «Гранд» (Замовник) та гр. ОСОБА_6 (Підярдник) було укладено договір підряду №3, згідно якого Підрядник зобов'язується на власний ризик виконати роботу, а Замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її.

На виконання цих Договорів за період листопад 2011 року було здійснено поставку товару ТОВ «Інфо Тех Монтаж» (Продавцем) та отримання його ПП «Гранд».

Як вбачається з акту перевірки №4444/226/32329010, нікчемність вищенаведених правочинів обґрунтована податковим органом тим, що: по-перше, на його думку, не підтверджено реальність проведених господарських операцій позивача з контрагентами-постачальниками по ланцюгу; по-друге, актами документальних позапланових невиїзних перевірок ТОВ «Інфо Тех Монтаж» та ТОВ «Майстер Т» встановлено їх відсутність за юридичними адресами, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності та не підтвердження факту поставки товару по ланцюгу ТОВ «Майстер Т» - ТОВ «Інфо Тех Монтаж»; по-третє, у позивача нібито не підтверджено факт перевезення ТМЦ оскільки у транспортних документах (товаро-транспортних накладних) зазначено водія ОСОБА_6, який на той час не працював на ПП «Гранд».

Суд не може погодитись з таким твердженням відповідача у зв'язку з наступним.

Так, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"передбачено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

На підтвердження правомірності задекларованих показників податкової звітності, реальності настання правових наслідків та наявності господарської мети по правочинам укладених з ТОВ «Інфо Тех Монтаж», позивач надав оригінали та копії наступних первинних та інших документів: реєстри виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2011 р., за грудень 2011 р.; договір поставки №ДГ-241 від 01.11.2011 р.; податкові та видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; акт прийому-передачі векселя від 09.12.2011 р.; договір підряду №3 від 01.11.2011 р.

Зі змісту досліджених вище документів, зокрема первинних, вбачається, що вони містять усі обов'язкові реквізити, підписи посадових осіб та печатки підприємств.

Отже, саме досліджені вище первинні бухгалтерські документи свідчать про реальність здійснення господарських операцій позивачем відповідно до укладеного правочину.

Також, з матеріалів справи вбачається, що господарська мета ПП «Гранд» при укладанні правочина з ТОВ «Інфо Тех Монтаж» підтверджена наступними обставинами, встановленими судом.

Згідно з Довідкою АА №536067 з ЄДРПОУ Головного управління статистики у Дніпропетровській області, видами діяльності позивача за КВЕД є: 45.31 -Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 46.19 -Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 45.11- Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; 52.29-Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 49.41- Вантажний автомобільний транспорт; 46.71-Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

01.11.2011 р. між ТОВ «Інфо Тех Монтаж» та ПП «Гранд» було укладено Договір поставки №ДГ-241 про поставку балок, арматур, швелерів, оцинкованих листів, мембран, мастики, паркетів, дверей, ламинату, фасадної краски, акрилового лаку.

Для перевезення цих товарів у ПП «Гранд» виникла необхідність в укладенні Договору підряду №3 від 01.11.2012 р. з гр. ОСОБА_6

З наданих позивачем доказів, судом встановлено, що 05.09.2011 р. ПП «Гранд» було укладено Договір оренди транспортних засобів №01/09/11 з гр. ОСОБА_8 на автомобіль марки КАМАЗ-54112, державний номер НОМЕР_1, 1994 року випуску, тип ТС седловий тягач і МАЗ 93866, державний номер НОМЕР_2, 1991 року випуску, напівпричіп-фургон-Е, а також 01.10.2011 р. було укладено договір суборенди об'єкту нерухомості №10/11 з ТОВ «ФОРТА-КОМ» за адресою: Дніпропетровська область, смт. Губиниха, що підтверджують наявність у позивача необхідних потужностей для здійснення ним своєї господарської діяльності.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено наявність реальних правових наслідків та господарської мети по правочину укладеному з ТОВ «Інфо Тех Монтаж» та як наслідок доведено фактичне здійснення господарської операції по цьому правочину, а тому висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд вважає, що при розгляді даної справи господарська мета повинна бути встановлена відносно самого позивача, тобто його добросовісне виконання умов договорів з його контрагентами, оскільки Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. ("Булвес "АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю"у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки -застосування відповідних положень Закону "Про ПДВ"стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини"практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Разом з тим суд зазначає, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори купівлі-продажу, перевезення не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки №4444/226/32329010 від 09.11.2012 р. не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Статтею 19 Конституції України встановлено що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковим органом не доведено правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000422304 від 21.11.2012 р. та №0000412304 від 21.11.2012 р., а тому позовні вимоги ПП«Гранд» підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст. 94 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2146,00 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у 2146,00 грн.

Керуючись ст. ст. 11, 94, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Гранд» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000422304 від 21.11.2012 р. та №0000412304 від 21.11.2012 р. - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000422304 від 21.11.2012 р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000412304 від 21.11.2012 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Гранд» судові витрати у розмірі судового збору в сумі 2146,00 грн.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 12 січня 2013 року

Суддя О.С. Луніна