Рішення № 29422488, 01.02.2013, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 404/3707/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2013 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі головуючого судді : САВЧЕНКА В.О.

при секретарі : ГОРБ С.Б.

за участі позивачки : ОСОБА_1

представника позивачки : ОСОБА_2

представника відповідача : ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпродзержинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку виплати заробітної плати, та зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

28.05.2012 року позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом, який уточнила в ході розгляду справи посилаючись на те, що перебувала у трудових відносинах з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 згідно трудових договорів з 01.12.2008 року по 13.04.2010 року за №114/215 від 01.12.2008 року (звільнилась за власним бажанням ст. 38 КЗпП) та в період з 28.07.2011 року по 29.02.2012 року за № 225/326 від 28.07.2010 року (звільнилась за власним бажанням ст. 38 КЗпП). Після звільнення з роботи роботодавець всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України не провів з нею повний розрахунок, а саме несвоєчасно виплатив заробітну плату за лютий 2012 року, не виплатив компенсацію за невикористану відпустку та не повернув трудової книжки у зв'язку із чим вона змушена була звертатися з позовом до суду. Також, зазначила, що внаслідок затримки виплати їй компенсації за невикористану відпустку вона зазнала душевних страждань та значних нервових хвилювань.

В судовому засіданні позивачка та представник позивачки ОСОБА_2 підтримали позов в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та уточнення до позовної заяви, просили задовольнити згідно наданого розрахунку.

Представник відповідача ОСОБА_3 позов визнала частково, а саме в частині безпідставної затримки остаточного розрахунку по заробітній платі на 6 днів, та несвоєчасне усунення недоліків розрахунку в частині нарахування компенсації за невикористану відпустку за 4 дні донараховані на підставі акту перевірки за дотриманням законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 04-03-48/13 від 27.04.2012 р., складеного Територіальною державною інспекцією з питань праці у Дніпропетровській області. В іншій частині задоволення позову представник позивача заперечувала посилаючись на те, що обставини затримки виплати компенсації за невикористану відпустку створені позивачем штучно, тому вини роботодавця в цьому не має, що підтверджується письмовими доказами, наданими до матеріалів справи, а також вивчено та описано при складанні Акту перевірки за дотриманням законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 04-03-48/13 від 27.04.2012 р. А вимоги позивачки повернути трудову книжку вважає безпідставними тому, що зберігання трудових книжок у суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму не передбачене згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58.

Вислухавши пояснення сторін при судовому розгляді справи, розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, допитавши свідків, розглянувши надані докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає позовні вимоги частково законними та обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 10 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено:

Позивачка ОСОБА_1, яка на момент працевлаштування перебувала на дошлюбному прізвищі ОСОБА_1, працювала у відповідача на посаді контролера двічі на підставі трудових договорів, які відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України та до затвердженої форми договорів з найманим працівником підлягають реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання в трьох екземплярах попередньо заповнених працедавцем та працівником, де відповідальна особа центру зайнятості ставить відмітку та реєструє такий договір.

За трудовим договором між працівником і відповідачем від 01.12.2008 року зареєстрованого в місцевому центрі зайнятості 03.12.2008 року за №04600802197 ОСОБА_1 працювала до 13.04.2010 року, який розірвано за власним бажанням по ст.38 КЗпП України та знято з реєстрації 14.04.2010 року. За трудовим договором між працівником і відповідачем від 28.07.2011 року зареєстрованого в місцевому центрі зайнятості 28.07.2011 року за №046001101521 ОСОБА_1 працювала до 29.02.2012 року, який розірвано за власним бажанням по ст.38 КЗпП України та знято з реєстрації 03.03.2012 року. Позивачка підтвердила, що обидва рази працювала на посаді контролера-охоронця в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою АДРЕСА_1.

Згідно матеріалів справи та допиту свідків судом встановлено, що позивачка фактично була повідомлена про день звільнення 29.02.2012 року, в який вона працювала у другу зміну, тому їй заздалегідь була призначена явка до Дніпродзержинського міського центру зайнятості на 10-00 годину для реєстрації розірвання трудового договору з роботодавцем за власним бажанням, про що в договорі стоїть відповідна відмітка. Позивачка підтвердила явку до Дніпродзержинського міського центру зайнятості на призначений час. Також судом встановлено, що бухгалтером магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_6 при повідомленні позивачки про призначений до явки в Дніпродзержинський міський центр зайнятості час для реєстрації розірвання договору було також повідомлено про необхідність отримати остаточний розрахунок при звільненні для чого з'явитись до бухгалтерії. Однак, за свідченням бухгалтера ОСОБА_6, який в день звільнення позивачки був присутній на робочому місці до 18-00 години, та старшого продавця ОСОБА_7, яка в день звільнення працювала разом з позивачкою в другу зміну, що за відсутності керівника та бухгалтера згідно наказу № 2 від 01.06.2011 року з 18-00 до 22-00 годин виконує обов'язки адміністратора магазину, позивачка ОСОБА_1 не з'явилась до бухгалтерії магазину за отриманням належних їй до виплати при звільненні сум та при закінченні робочої зміни не звернулась до адміністратора. Наступного дня позивачка також не з'явилась до бухгалтерії магазину за отриманням належних їй при звільненні виплат. Відповідно до чого, були складені службові записки № 1, № 2 від 29.02.2012 року, фактично підписані 01.03.2012 року в складі комісії із працівників ФОП ОСОБА_4, про неявку позивачки за отриманням компенсацій за невикористані відпустки згідно видаткових ордерів від 29.02.2012 р. на суми 478,60 грн. за 2011, 2012 роки, 392,86 грн. за 2008, 2009, 2010 роки.

Судом встановлено, що відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачкою 06.03.2012 року згідно відомості на виплату грошей №ВЗП-000004 по залишку заробітної плати на суму 81,03 грн., а у зв'язку із спірністю сум по виплаті компенсацій за невикористані відпустки позивачка відмовилась від їх отримання, про що бухгалтером магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_6 складено службова записка № 3 від 06.03.2012 р. підписана комісійним складом працівників магазину.

Також, виходячи із наявних доказів в матеріалах справи, судом встановлено, що позивачка в письмовій формі від 14.03.2012 року звернулась до відповідача за отриманням компенсації за невикористані відпустки, компенсацією за затримку виплати заробітної плати при остаточному розрахунку з 01.03.2012 року, з вимогою повернути трудову книжку, а також вимогою виплатити компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 2000 грн. Відповідач листом від 23.03.2012 року, який отримано 06.04.2012 року запросив позивачку до бухгалтерії для з'ясування вимог, відповідно до чого 09.04.2012 року позивачка особисто з'явилась до бухгалтерії. За результатами переговорів щодо з'ясування вимог позивачки, як підтверджують сторони, вони не дійшли згоди щодо сум, та позивачка відмовилась від отримання належних їй сум розрахованих позивачем, про що бухгалтером магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_6 складена службова записка № 02 від 09.04.2012 р. підписана комісійним складом працівників магазину.

Судом встановлено, що за зверненням позивачки до Державної інспекції України з питань праці було проведено перевірку ФОП ОСОБА_4 за дотриманням законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, про що складено Акт перевірки №04-03-48/13 від 27.04.2012 року. Згідно цього акту встановлено порушення трудового законодавства в частині несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме особа звільнена 29.02.2012 р., а остаточний розрахунок проведено 06.12.2012 року, чим порушено ст. 116 КЗпП України. Також встановлено факт несвоєчасного нарахування компенсації за невикористану відпустку по першому трудовому договору з 03.12.2008 р. по 13.04.2010 р. та помилку в розрахунку компенсації за невикористану відпустку по другому трудовому договору з 28.07.2011 р по 29.02.2012 р., а саме що за цей період розраховано 10 календарних днів відпустки натомість компенсація повинна бути розрахована виходячи з 14 календарних днів відпустки, чим порушено вимоги ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки». Також, згідно наданого Акту перевірки встановлено, що станом на 29.02.2012 року у день звільнення ОСОБА_1 була нарахована компенсація за всі дні невикористаної відпустки (за обома договорами) в загальній сумі 871,46 грн., але не виплачено про що свідчать видатково-касовий ордер та службова записка про неявку ОСОБА_1 за отриманням встановленої компенсації. До того ж, у вказаному Акті перевірки відображено про звернення ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_4 в березні 2012 р. за отриманням компенсацій, однак вона не з'явилась, про що свідчать видатково-касовий ордер та службова записка від 09.04.2012 р. Щодо утримання ФОП ОСОБА_4 трудової книжки ОСОБА_1 актом перевірки встановлено, що такий факт не підтверджується оскільки в трудовому договорі є в наявності всі необхідні підписи (приватного підприємця, заявниці та працівника центру зайнятості), а згідно інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 17 серпня 1993 р. за № 110 встановлено, що трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, зберігаються безпосередньо у працівників. За результатами перевірки відповідач направив лист на адресу позивачки від 28.05.2012 р., який отриманий позивачем 01.06.2012 р. про необхідність з'явитись до бухгалтерії за отриманням компенсації за невикористану відпустку.

В матеріалах справи наявна копія видатково-касового ордеру від 09.04.2012 року з відміткою про отримання компенсації за невикористану відпустку позивачем 01.06.2012 року в сумі 871, 46 грн. з додатком копією детального розрахунку компенсації.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

За ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд дійшов висновку про безпідставну затримку відповідачем остаточного розрахунку при звільненні в період з 29.02.2012 року по 06.03.2012 року. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку обґрунтовані та підлягають задоволенню в частині затримки виплати в період з 29.02.2012 р. по 06.03.2012 року.

Термін розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день остаточного розрахунку подання - два останніх календарних робочих місяці, що передують звільненню ОСОБА_1, тобто січень - лютий 2012 року (п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100. При цьому, до розрахунку не включаються відпускні, а рахуються тільки фактично відпрацьовані дні.

Згідно з наданими відомостями заробітної плати (довідка про заробітну плату №78 від 26.12.2012 року) в січні 2012 року позивач фактично відпрацювала 15 робочих днів, за які було нараховано оклад в сумі 1 086,49 грн. В лютому 2012 року позивач фактично відпрацювала 21 робочий день, за які їй було нараховано оклад в сумі 1 551,60 грн.

Отже середньоденна заробітна плата розраховується шляхом додавання нарахованих позивачу окладів за фактично відпрацьовані робочі дні у січні-лютому 2012 року та поділом отриманого результату на кількість фактично відпрацьованих днів, згідно п.8 Порядку № 100 та складає ( 1086,49 + 1155, 60) / (15 +21) = 62,28 грн. в день.

Період невиплати належної позивачу заробітної плати з 29.02.2012 року по 06.03.2012 року, підтверджений письмовими доказами, складає 4 робочих дня.

Сума, що підлягає стягненню в цій частині позовних вимог з відповідача, внаслідок недотримання ним КЗпП України становить - 249,12 грн. (4 дні х 62,28 грн. = 249,12 грн.)

Згідно із ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Згідно із ст.12 Закону України «Про оплату праці» оплата щорічних відпусток та виплата компенсації за невикористані дні щорічної відпуски належать до інших норм і гарантій в оплаті праці та відносяться до питань, що випливають із трудових правовідносин.

Ст.6 Закону України «Про відпустки» визначено загальну тривалість щорічної відпустки для працівників за відпрацьований робочий рік. Щорічна відпустка не може бути менше, ніж 24 календарних дні.

Компенсація за невикористану відпустку нараховується та виплачується згідно із Порядком обчислення середньої зарплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 Розрахунковий період становить 12 місяців, що передують місяцю виходу у відпустку.

Згідно детального розрахунку компенсації за невикористані відпустки що підлягають сплаті позивачу в день звільнення, що наданий до матеріалів справи та був предметом вивчення при перевірці за дотриманням законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування проведеної Територіальною державною інспекцією з питань праці у Дніпропетровській області, сума компенсації становить 871,46 грн., які ОСОБА_1 отримала 01.06.2012 року.

Однак, відповідачем в порушення приписів Територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області не було донараховано 4 календарних днів, що підлягають сплаті за невикористану відпустку при звільненні в період роботи з 28.07.2011 року по 29.02.2012 року із розрахунку 244 календарних днів та нарахованого окладу за цей період 7418,25 грн. відповідно до чого, середньоденна ставка становить 30,40 грн.

Таким чином, суд вважає, що з позивача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 не донарахована компенсація за невикористані дні щорічної відпуски у розмірі 121,60 грн. (4 дні х 30,40 грн. = 121,60 грн.)

Стосовно заявлених позовних вимог та доводів позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку починаючи з 29.02.2012 року по день фактичного розрахунку та фактичного повернення трудової книжки, зобов'язання відповідача повернути трудову книжку з відповідними записами про працевлаштування та звільнення, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог та вважає такими, що не підлягають задоволенню та зазначає наступне.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що відповідачем ФОП ОСОБА_4 починаючи з 06.03.2012 року - остаточного розрахунку з позивачкою при звільненні, було зроблено неодноразово спроби виплатити суму компенсації за невикористану відпустку в сумі, що являється безспірною згідно розрахунку в розмірі 871,46 грн. Однак позивачка не скористалась своїм правом на отримання такої компенсації, про що свідчать письмові докази та відомості отримані при допиті свідків в ході судового процесу. Таким чином, суд дійшов висновку, що починаючи з 06.03.2012 року вини роботодавця у несвоєчасному отриманні позивачкою компенсації за невикористану відпустку не має.

Згідно п. 2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Позивачкою не надано будь-яких письмових, або інших належних доказів щодо утримання відповідачем її трудової книжки, або факту передання вказаної трудової книжки на зберігання відповідачу.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - «Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності».

Зазначені вище порушення трудових прав позивачки перебувають у безпосередньому причинному зв'язку з заподіянням позивачці моральної шкоди. Моральна шкода виражена у моральних стражданнях, переживаннях (як постійна занепокоєність, нервозність, сором, приниження), позивачки. Поновлення її прав вимагає від неї додаткових, раніше непередбачуваних зусиль Вирішуючи питання щодо розмірі моральної шкоди, суд враховує критерії розумності та достатності відшкодування та оцінує її у розмірі 200 гривень, але ніяк не 5 000 чи 10 000 гривень, про що просила позивачка суд фактично уже безпосередньо перед судовими дебатами та ухваленням рішення суду.

Суд неодноразово роз'яснював сторонам, що згідно ч. 1 ст.12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Крім того, враховуючи, що позивачку звільнено від сплати судового збору при зверненні з позовом до суду, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір за розгляд справи у суді у розмірі 229,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 10, 11, 15, 57, 60, 61, 208, 212-215 ЦПК України, статтями 21, 38, 83, 116, 117, 237-1 КЗпП України, статтею 12 Закону України «Про оплату праці», статтею 6 Закону України «Про відпустки», статтями 4, 5 Закону України «Про судовий збір», постановою Кабінету Міністрів України 08.02.1995 р. № 100, п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку виплати заробітної плати, та зобов'язання вчинити дії, -- з а д о в о л ь н и т и ч а с т к о в о.

Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасне проведення розрахунку - 249 (двісті сорок дев'ять) гривень 12 копійок, компенсації за невикористану відпустку - 121 (сто двадцять одну гривню) 60 копійок, грошову компенсацію за завдану моральну шкоду - 200 (двісті) гривень, а всього стягнути - 570 (п'ятсот сімдесят) гривень 72 копійки.

Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь держави (отримувач: УДК у м. Дніпродзержинську, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 02890794, рахунок отримувача: 31211206700014, банк отримувача : ГУДК у Дніпропетровській області, код банку отримувача: 24232324, МФО 805012, код класифікації доходів бюджету: 22030001, призначення платежу «судовий збір» за розгляд справи майнового характеру у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.

В іншій частині позовних вимог, -- в і д м о в и т и.

Протягом десяти днів з дня проголошення цього рішення може бути подана апеляційна скарга на рішення суду сторонами або їх представниками до апеляційного суду Дніпропетровської області через Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська.

С у д д я : Савченко В.О.