Рішення № 29418349, 11.02.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2013 р.Справа № 922/127/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Невзгляд Н.О.

розглянувши справу

за позовом Першого заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, м. Харків про припинення права постійного користування земельною ділянкою, скасування державного акту за участю представників:

прокурор - Тодуа М.Г., за посвідченням № 009034 від 12.10.2012р.;

позивача - не з"явився;

відповідача - Шило О.П., начальник, за наказам № 180 від 18.10.2012 р.;

Шерстюк В.О., за довіреністю № 248 від 22.01.2013 р.;

Менів 0.1. за довіреністю б/н від 28.01.2013 р.:

ВСТАНОВИВ:

10.01.2013р. перший заступник прокурора м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Харківської міської ради до відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова. В позові прокурор просить суд припинити відповідачу право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 61, загальною площею 0,37 га, що посвідчено Державним актом на право постійного користування землею, серія ХР № 33-01-001736 від 09.07.1998р.; скасувати Державний акт на право постійного користування землею серія ХР № 33-01-001736 від 09.07.1998р. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на положення ст.ст. 19, 20, 120, 141, 143, 187 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Прокурор стверджує, що відповідач використовує земельну ділянку всупереч її цільовому призначенню - не як землі оборони, а як землі житлової та громадської забудови.

Прокурор в судовому засіданні підтримує позовні вимоги,наполягає на їх задоволенні в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Позивач Харківська міська рада правом на участь представника у судовому засіданні не скористалася, причину неявки не повідомила, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надала. Про дату, час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві, повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення та відмітки про ознайомлення представника позивача з матеріалами справи.

Відповідач Квартирно-експлуатаційний відділ м.Харкова у відзиві на позов проти задоволення позову заперечує. Відповідач вказує на те, що прокурором подано позов в інтересах неналежного позивача, адже Харківська міська рада не є власником спірної земельної ділянки; на те, що ним, відповідачем, не допущено порушень земельного законодавства; на те, що в даному випадку не додержано встановлений Законом порядок припинення користування земельною ділянкою. В судових засіданнях представники відповідача просять суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно вивчивши надані учасниками судового процесу докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд установив наступне.

В м. Харкові по вул.. Пушкінській, 61 знаходиться військове містечко №48, яке належить державі Україна і перебуває в оперативному управлінні відповідача у справі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (т.І а.с.90, 91, 95-118). На території містечка розташовані кілька нежитлових будівель - літ. З-2, Ж-1, Е-2, В-1, Б-1 та ін.

09.07.1998р. Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі рішень від 13.05.1998р. №399, від 12.08.1998р. №845 Харківській квартирно-експлуатаційній частині району видано державний акт на право постійного користування землею. Цим актом посвідчено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,4620 га., розташованою за адресою м. Харків, вул. Пушкінська, 61. Землю надано в постійне користування для експлуатації і обслуговування адміністративних, складських та допоміжних будівель і споруд. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №352.

У зв'язку з відчуженням Міністерством оборони України окремих з будівель, розташованих на території військового містечка №48 Харківською міською радою з постійного користування відповідача були вилучені окремі частини наданої раніше відповідачеві земельної ділянки: рішенням Харківської міської ради від 31.05.2006р. №41/06 - 0,0120 га; рішенням Харківської міської ради від 06.07.2005р. №121/05 - 0,0237 га; рішенням Харківської міської ради від 28.09.2005р. №1801/05 - 0,0528 га; рішенням Харківської міської ради від 28.09.2005р. №176/05 - 0,0035 га.

В підсумку в користуванні відповідача залишилося 0,3700 га. (т.І а.с.16).

Згідно відомостей про окреме нерухоме державне майно, наданих Фондом Державного майна України та згідно плану землекористування військового містечка №48 (т.І а.с.90, 91) у власності держави та в оперативному управлінні відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова залишились нежитлові будівлі військового містечка №48, а саме будівля Контори КЕЧ, склади, підсобні приміщення, будівля котельні, гаражі, що розташовані за адресою вул.. Пушкінська, 61 в м. Харкові.

Решта будівель (літ. А-1, Д-1, Ж-1, Е-2, В-2) з розташованих за адресою вул. Пушкінська, 61 у відповідності до листа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 20.04.2012р. №767/3/1 належать на праві власності ПФ «АВА», ТОВФ «Борець», ТОВ «Енергосервіс», громадянам Зоря В.В., Лавриненко В.В., Голухову А.Е. та ін.. (т. І а.с.64).

07.12.2012р. Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства (т.І а.с. 25-29). Актом встановлено, що земельна ділянка по вул. Пушкінська, 61 в м. Харкові використовується фактично для обслуговування нерухомого майна, яке перебуває у власності юридичних та фізичних осіб та являє собою об'єкти громадської забудови. На підставі цього в акті робиться висновок про те, що земельна ділянка по вул. Пушкінська, 61 перебуваючи на обліку, як землі оборони, фактично для обслуговування майна Міністерства оборони України не використовується, що є підставою для припинення права користування землею в порядку ст.ст.120, 141 Земельного кодексу України.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі позивача Харківської міської ради і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Конституція України (ст.14) проголошує, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно п. «а» ч.1 ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).

Відповідно ст.ст.1, 2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наведеного випливає, що умовою визнання обґрунтованими позовних вимог прокурора є доведення ним факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі позивача та наявності передбачених Законом підстав для припинення прав користування земельною ділянкою.

Проте, цей тягар доведення прокурором не витриманий.

По-перше, прокурором не доведено, що в даному разі має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача (Харківської міської ради) у справі.

Прокурором не враховано, що з 01.01.2013р., тобто вже на час звернення до суду (10.01.2013р.) набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012р. №5245-VI. Цим законом, крім іншого, виключено з Земельного кодексу України п.12 Перехідних положень, посиланням на який прокурор у своєму позові обґрунтовував порушення прав позивача (Харківської міської ради) у справі.

Пунктом 4. ст.1 цього ж Закону №5245-VI частину другу статті 77 Земельного кодексу викладено в такій редакції: «Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності».

Частиною 1 статті 77 Земельного кодексу України визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Із наведеною нормою кореспондуються положення ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», згідно яких землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

На підставі цих норм та наявних у справі доказів судом встановлено, що спірна земельна ділянка по вул. Пушкінська, 61 відноситься до земель оборони. Факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони підтверджує прокурор у своєму позові, відповідач у відзиві на позовну заяву та представники учасників судового процесу в судових засіданнях.

Відповідно до підпункту «а» пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI від 06.09.2012р. у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які належать до земель оборони.

Окрім того, пункт 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI від 06.09.2012р. встановив, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно з положеннями пункту «а» частини 1 статті 13 Земельного Кодексу України повноваження щодо розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом відносяться до повноважень Кабінету Міністрів України.

Таким чином, спірна земельна ділянка по вул. Пушкінська, 61 в м. Харкові, будучи землями оборони належить до державної, а не комунальної власності. Розпорядження цією ділянкою відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, а не компетенції Харківської міської ради. Відповідно у Харківської міської ради відсутні будь-які права щодо вказаної земельної ділянки.

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави вважати порушеними права позивача Харківської міської ради у даному спорі, та, відповідно, відсутні підстави для їх захисту у визначений в позові спосіб.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України у аналогічних справах. Так у постанові від 22.01.2008р. у справі №26/232-07-4951 Вищий господарський суд України підтвердив неможливість припинення права користування земельною ділянкою за позовом особи, котра не має суб'єктивного матеріального права на цю ділянку.

Посилання прокурора на те, що події, котрі свідчать про порушення прав Харківської міської ради сталися в минулому і тому при вирішення спору слід застосувати не чинне законодавство, а те, яке діяло раніше, є юридично неспроможними.

Так згідно ч.1 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У відповідності до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999р. у справі N1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, враховуючи, що дія, котру прокурор просить вчинити - припинити право постійного користування земельною ділянкою, має (на думку прокурора) відбутися в цей час, то і відповідні нормативні акти повинні застосовуватися ті, та в тій редакції, які діють станом на даний час. Застосування до сучасних відносин нормативних актів, які втратили свою силу означало б зворотну (ретроактивну) дію законів у часі, що у відповідності до названих статті 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. у справі N1-рп/99 є неприпустимим.

По-друге, прокурором взагалі не доведено факт існування порушень земельного законодавства - нецільового використання земельної ділянки.

Так, в обґрунтування своїх тверджень про нецільове використання земельної ділянки по вул. Пушкінській, 61 прокурор посилається на те, що окремі з будівель, які на цій ділянці знаходяться відчуженні третім особам, котрі використовують їх для власних потреб.

Стверджуючи це прокурор не враховує, що земельні ділянки під будівлями відчуженими Міністерством оборони на користь інших юридичних осіб, були вилучені з постійного користування відповідача відповідними рішеннями Харківської міської ради, про що зроблено відмітки в самому Державному акті на право постійного користування землею від 09.07.1998р. (т.І а.с.16).

Доказів того, що будівлі, які знаходяться у власності інших юридичних або фізичних осіб, котрі поіменно вказані у листі КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 20.04.2012р. №767/3/1 (т.І а.с.30) знаходяться на земельній ділянці площею 0,3700 га, яка залишилася у постійному користуванні відповідача, а не за її межами, прокурором суду не надано.

Не вбачається підстав для такого висновку ні з названого листа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 20.04.2012р. №767/3/1, ні з договорів міни від 07.09.2002р. В жодному з названих документів (так само як і в інших документів, наявних у справі) немає відомостей про те, що відповідні об'єкти нерухомості знаходяться, саме на земельній ділянці, належній відповідачеві площею 0,3700 га.

Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07.12.2012р. складений Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області, на який посилається прокурор в обґрунтування своїх тверджень, також не може бути взятий судом до уваги, оскільки в ньому також не зазначено, що об'єкти нерухомості, належні стороннім особам, знаходяться, саме на земельній ділянці, належній відповідачеві площею 0,3700 га. До того ж, вказаний акт є таким, що підлягає анулюванню у відповідності до листа першого заступника голови Державної інспекції сільського господарства України від 30.01.2013р. №687/6-11/2-13.

Такі обставини спростовують твердження прокурора про те, що земельна ділянка по вул. Пушкінській, 61 в м. Харкові використовується не за цільовим призначенням.

По-третє, прокурором не доведено факт вчинення відповідачем порушень земельного законодавства.

Відповідно до абзацу 9 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням - це невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування, в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень.

Прокурор вважає, що Відповідачем допущене використання земель не за цільовим призначенням в т.ч. у формі невикористання земельної ділянки. Обґрунтовуючи це прокурор посилається на лист КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 20.04.2012р. №767/3/1 в якому відсутня інформація про будівлі зареєстровані на праві власності чи оперативного управління за відповідачем, що на думку прокурора, є доказом відсутності будівель відповідача на цій земельній ділянці взагалі.

Проте, такі міркування прокурора є помилковими. Так, під використанням земельної ділянки слід розуміти закріплену нормами права можливість власника або інших осіб вилучати корисні властивості земельної ділянки для задоволення потреб та інтересів. В тому числі під використанням земельної ділянки слід розуміти, також, розміщення на її поверхні нежитлових будівель, споруд.

При цьому відсутність реєстрації права власності на майно у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно не означає, відсутність права власності на це майно, як і не означає відсутність цього майна взагалі (на що вказує прокурор).

Реєстр прав власності на нерухоме майно, був створений у відповідності до вимог ст.331 ЦК України, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. №1952-IV, Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно» від 28.01.2003 №7/5. При цьому в жодному з названих нормативних актів (як і в жодному з інших) не вказано, що право власності на майно, яке вже існувало на момент введення в дію цього реєстру припиняється, або це майно перестає існувати взагалі.

Навпаки, згідно ч.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

В даному разі прокурором не доведено, що на момент створення майна, належного на праві оперативного управління відповідачеві і яке розташоване на спірній земельній ділянці діяли норми, що передбачали обов'язкову реєстрацію прав власності чи оперативного управління на будівлі, що відносяться до військового майна, або, що така реєстрація була проведена з порушенням встановленого порядку.

Навпаки, з матеріалів справи, а саме з відомостей про окреме нерухоме державне майно, наданих Фондом Державного майна України та згідно плану землекористування військового містечка №48 (т.І а.с.90, 91) у власності держави та в оперативному управлінні відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова перебувають нежитлові будівлі військового містечка №48, а саме будівля Контори КЕЧ, склади, підсобні приміщення, будівля котельні, гаражі, що розташовані за адресою вул.. Пушкінська, 61 в м. Харкові.

При цьому суд враховує, що відомості надані Фондом Державного майна України є відомостями про реєстрацію цього майна в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, котрий ведеться відповідно до Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 p. №467. Згідно цього положення Єдиний реєстр об'єктів державної власності є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій (далі - підприємства), а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації (далі - балансоутримувачі). Пункт 2 цього Положення встановлює, що реєстр формується Фондом державного майна за участю Держкомстату, Державної податкової адміністрації, НКЦПФР, Держпідприємництва, Держземагентства, Антимонопольного комітету та інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, шляхом об'єднання на єдиних методологічних засадах інформаційних систем. У відповідності до п. 15 Порядку та умов користування Єдиним реєстром об'єктів державної власності, затвердженого Наказом Фонду державного майна № 622 від 23.03.2005 p., з реєстру надається інформація щодо наявності окремих об'єктів у Реєстрі, узагальнені вартісні та кількісні показники по групах об'єктів та в цілому за всіма об'єктами державного сектору економіки України.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що Відповідач використовує цю земельну ділянку способом розміщення на ній будівель (нерухомого майна), яке знаходиться у державній власності, а твердження прокурора про протилежне є безпідставними і спростовуються матеріалами справи.

По-четверте, прокурором не доведено наявність підстав для притягнення до відповідальності за порушення земельного законодавства саме відповідача, а не інших осіб.

Припинення права користування земельною ділянкою в порядку п. «ґ» ч.1 ст.141 Земельного кодексу як слідує зі змісту ст.211 Земельного кодексу та ч.1 ст. 217 ГК України є господарською санкцією.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України)

Із вказаним конституційно-правовим принципом узгоджуються приписи, ч.1 ст. 218 ГК України, якою передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Так само у відповідності до ст. 211 Земельного кодексу порушення земельного законодавства є необхідною умовою для притягнення до передбаченої цієї нормою відповідальності.

Відповідно до п. 4.3. Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003р. №312 при виявленні порушення земельного законодавства державний інспектор установлює особу, яка здійснила порушення земельного законодавства. Проте, зі змісту акту перевірки від 07.12.2012р. наданого прокурором не вбачається яка фізична чи юридична особа припустилася порушень земельного законодавства,.

Разом з тим прокурор також не пояснив з яких підстав він вирішив, що порушення в даному випадку (якщо воно мало місце) було вчинене саме відповідачем у справі, а не іншими особами. В матеріалах справи відсутні жодні докази, які б вказували на використання земельної ділянки як земель громадської чи житлової забудови саме відповідачем.

Передбачених ст. 618 ЦК України підстав для притягнення відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова за порушення зобов'язання іншими особами (ПФ «АВА», ТОВФ «Борець», ТОВ «Енергосервіс», громадянам Зоря В.В., Лавриненко В.В., Голухову А.Е. та ін.. ) наразі також немає.

Такі обставини унеможливлюють притягнення відповідача до відповідальності шляхом припинення його права постійного користування земельною ділянкою.

По-п'яте, прокурор не довів додержання передбаченого Законом порядку припинення прав користування земельною ділянкою.

В якості юридичної підстави свого позову прокурор посилається на ст.141, 143 Земельного кодексу України, котрими передбачена можливість примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Разом з тим прокурор залишив поза увагою ст. 144 Земельного кодексу України, яка визначає порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства. Згідно приписів даної норми у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

Аналогічно порядок встановлення порушень вимог земельного законодавства визначений у розділі 6 Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 р. №312.

Пункт 6.1. цього Порядку визначає, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення. З метою усунення наслідків виявленого порушення державний інспектор видає особі, яка скоїла правопорушення, припис про їх усунення. Термін усунення наслідків правопорушення встановлюється державним інспектором, але не більше 30-денного строку. Припис складається у двох примірниках. Перший примірник припису залишається у державного інспектора, другий - вручається або надсилається поштою керівнику юридичної особи чи фізичній особі, які порушили земельне законодавство. У разі невиконання особою, яка допустила порушення земельного законодавства, припису протягом указаного в ньому строку, державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення (за невиконання припису) за статтею 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З метою усунення наслідків правопорушення державний інспектор повторно видає припис про припинення правопорушення чи усунення його наслідків та встановлює строк його виконання, але не більше 30-денного строку. При повторній відмові особи виконати припис (припинити порушення земельного законодавства чи усунути його наслідки) та при вжитті до неї усіх можливих заходів адміністративного впливу, інспекційний орган Держкомзему інформує про це відповідний орган прокуратури, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Відповідно до вимог пункту «б» статті 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», інспекційний орган Держкомзему може внести до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування клопотання щодо припинення порушення земельного законодавства.

Слід звернути увагу на те, що в матеріалах справи міститься клопотання Державної інспекції сільського господарства в Харківській області від 07.12.2012р. №8554, направленого на адресу Харківського міського голови, в якому зазначалося про необхідність прийняття рішення про припинення права Відповідача користування вказаною земельною ділянкою (т. І а.с.20-24).

Проте, передбаченого ст.144 Земельного кодексу України рішення Харківської міської ради за цим клопотання, - рішення про відмову в його задоволенні, чи рішення про його задоволення і звернення із позовом про припинення права постійного користування земельною ділянкою до суду, матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи і рішення Кабінету Міністрів України, як органу котрий в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012р. №5245-VI компетентний вирішувати це питання з 01.01.2013р.

Між тим, Пленум Верховного Суду України у п.8 Постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004р. N 7 вказав, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Отже, відсутність рішення компетентного органу (Кабінету Міністрів України) про необхідність припинення права користування земельною ділянкою відповідача, котре (рішення) згідно ст.144 Земельного кодексу України є необхідною умовою для припинення права користування, означає, що процедура встановлення фактів порушень земельного законодавства та припинення права користування землею не була дотримана.

У зв'язку із цим у суду немає підстав для ухвалення рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України у аналогічних справах. Так у постанові від 22.01.2008р. у справі №26/232-07-4951 Вищий господарський суд України вказав на неможливість припинення права користування земельною ділянкою без відповідного звернення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Наведені порушення визначеного ст.144 Земельного кодексу України порядку припинення права користування земельними ділянками, допущені позивачем означають, що позовні вимог не ґрунтуються на законі, а навпаки суперечать йому. В силу принципу законності (ст.ст.1, 19 Конституції України, ст.4 ГПК України) суд не вправі позбавити відповідача права користування землею всупереч порядку, встановленого Законом, адже це означало вчинення судом незаконних дій, що в правовій державі є неприпустимим.

За викладених обставин, з урахуванням приписів наведених вище правових норм та на підставі матеріалів справи суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про припинення відповідачу права постійного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 61, загальною площею 0,37 га, що посвідчено Державним актом на право постійного користування землею, серія ХР № 33-01-001736 від 09.07.1998р. є незаконними, необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Так само не підлягають задоволенню похідні від названих позовні вимоги про скасування Державного акту на право постійного користування землею серія ХР №33-01-001736 від 09.07.1998р.

Відповідно ст. 49 ГПК України судові витрати у даній справі покладаються на прокурора. Втім, враховуючи звільнення прокурора від сплати судового збору пунктом 11 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір наразі разі не стягується.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 618 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 217, Господарського кодексу України, ст.ст. 141, 143, 144, 212 Земельного кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 15.02.2013 р.

Суддя Бринцев О.В.

/Справа №922/127/13-г/