Рішення № 29410979, 08.02.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 30/96/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

69000, м. Запоріжжя, вул. Тюленіна, 21/ Шаумяна,4.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.13 Справа № 5009/4445/12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (01601, м. Київ, вул.Мечникова, 3)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуляйпільський елеватор» (70231, смт. Залізничне Гуляйпільського району Запорізької області, вул. Матросова, 1)

про стягнення 258 972,96 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: в судове засідання 08.02.2013 р. представник не з'явився (Кравчук А.І., довіреність № 2013/6 від 16.01.2013 р. був присутній у судових засіданнях 21.01.2013 р. та 25.01.2013 р.);

від відповідача: в судове засідання 08.02.2013 р. представник не з'явився (Анкуца В.В., довіреність № б/н від 04.12.2012 р., був присутній у судовому засіданні 21.01.2013 р.;

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуляйпільський елеватор» 258 972,96 грн. заборгованості за втрачене зерно.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на приписи ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 610 Цивільного кодексу України та умови укладеного між сторонами договору № 25-06/10 від 25.06.2010 р. складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна. При цьому вказує, що з 16.07.2010 року по 24.09.2010 р. відповідачем на виконання умов договору було прийнято на зберігання зерно пшениці в кількості 3042,892 т, з яких частину було відвантажено на адресу позивача, а частина в кількості 108,465 т залишилася на зберіганні. За доводами позивача, станом на 15.11.2012 р. заборгованість відповідача за втрачене зерно складає 215 810,80 грн. Також, позивач вважає наявними підстави для нарахування відповідачу додатково неустойки у вигляді 20% штрафу відповідно до пункту 23.3 договору, що складає 43 162,16 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5009/4445/12, присвоєно справі номер провадження № 30/96/12, розгляд якої призначено на 21.01.2013 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гуляйпільський елеватор» - відповідач у справі - у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує. Вказує, що позивачем, в порушення підпункту 8.1.4 договору, письмова вимога про видачу зерна та транспортні засоби не надавалися, що унеможливлювало відвантаження зерна позивачу. Також, не погоджується з нарахуванням позивачем штрафу в сумі 43 162,16 грн. вказуючи на порушення умов договору саме з боку позивача.

За письмовим клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Представник позивача у судовому засіданні 21.01.2013 р. в повному обсязі підтримав доводи позовної заяви. За його усними поясненнями, направлений до елеватора транспорт з відповідними повноваженнями на отримання зерна на територію елеватора не пропустили, зерно не відвантажено з посиланням на його відсутність.

Присутній в судовому засіданні 21.01.2013 р. представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив. Наполягає на тому, що позивач з вимогами про відвантаження зерна не звертався.

У зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, в порядку ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву до 25.01.2013 р. о 11 год. 30 хв. Сторони зобов'язано надати: позивача - письмові пояснення щодо заявлених вимог, скільки здали, на яку суму (по фізичній чи по заліковій вазі); докази передання (складські квитанції); докази на підтвердження того, що транспортні засоби на отримання зерна надавались, але не були допущені на територію відповідача; відповідача - письмові пояснення з урахуванням судового засідання 21.01.2013 р., довідку щодо наявності переданого позивачем на зберігання зерна та можливості його повернення на вимогу позивача.

Представник позивача у судовому засіданні 25.01.2013 р. підтримав викладені у позові доводи. Додатково у судовому засідання представником позивача надані до матеріалів справи статутні документи, заявка на відвантаження (ж/д) від 19.09.2012 р. та лист ТОВ «Агропромтранс» від 26.09.2012 р. про неможливість здійснити перевезення. Витребуваних судом розрахунків заборгованості позивачем не надано.

Відповідач свого представника у судове засідання 25.01.2013 р. не направив, надавши письмове клопотання № 6 від 23.01.2013 р. про відкладення розгляду справи з метою мирного урегулювання спору.

Ухвалою господарського суду від 25.01.2013 р., у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору продовжено за клопотанням позивача, розгляд справи відкладено до 08.02.2013 р.

В судове засідання 08.02.2013 р. представники сторін не з'явилися.

Позивач електронним листом від 05.02.2013 р. повідомив про недосягнення сторонами домовленостей щодо мирного урегулювання спору та просив розгляд справи провести без участі його представника за наявними матеріалами.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки про час та місце судового розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документи не надані.

В судовому засіданні 08.02.2013 р. справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні 21.01.2013 р. та представника позивача також у судовому засіданні 25.01.2013 р., суд

ВСТАНОВИВ:

25.06.2010 року між Закритим акціонерним товариством «АТ Каргілл» (Поклажодавцем, правонаступником якого є позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Відкритим акціонерним товариством «Гуляйпільський елеватор» (Зерновим складом, правонаступником якого є відповідач у справі) було укладено договір №25-06/10 (надалі - Договір) складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна, згідно умов якого Поклажодавець зобов'язався передати плоди зернових, зернобобових та олійних культур (надалі - зерно), а Зерновий склад зобов'язався прийняти зерно на зберігання на умовах, визначених цим Договором (п. 1 Договору).

За визначенням п. 6 Договору, Зерновий склад приймає від Поклажодавця зерно фактичної якості, забезпечує кількісне і якісне зберігання зерна та здійснює відпуск його Поклажодавцю (відвантаження або переоформлення) на першу вимогу останнього.

Згідно з підпунктом 8.1.2 Договору Зерновий склад взяв на себе зобов'язання повернути зерно Поклажодавцеві зі зменшенням у показниках вологості, сміттєвої домішки, та залишків третьої категорії разом не більше ніж на 1% проти кондицій, встановлених державними стандартами та замовленням на доробку Поклажодавця та не вимагати від Поклажодавця відшкодування витрат, пов'язаних з таким покращенням. Якщо показники поліпшення якості зерна перевищуватимуть разом 1%, та Зерновий склад зобов'язується повернути Поклажодавцю кількість зерна у вазі, меншій від прийнятої в результаті такого покращення якості не більше ніж на 1% незалежно від фактичних показників вологості та сміттєвої домішки.

Відповідно до підпункту 8.1.4 Договору, Зерновий склад зобов'язався, при видачі зерна на вимогу Поклажодавця, здійснювати відвантаження зерна у надані Поклажодавцем транспортні засоби (залізничні вагони чи автотранспорт) при наявності письмової вимоги Поклажодавця про видачу зерна та виданої Поклажодавцем довіреності на отримання зерна, але не пізніше ніж 48 годин з моменту письмової вимоги Поклажодавця.

За змістом підпункту 8.1.6 Договору на Зерновий склад покладено обов'язок не здійснювати відвантаження, передачу, відчуження у будь-який спосіб переданого Поклажодавцем зерна третім сторонам без письмової на те згоди Поклажодавця.

Згідно з підпунктом 13.1.4 Договору, Поклажодавець прийняв на себе зобов'язання у погоджені з Зерновим складом строки надати транспортні засоби (залізничні вагони чи автотранспорт) для відвантаження зерна, що підлягає поверненню.

Після закінчення строку зберігання зерна Поклажодавець зобов'язаний вибрати зерно із Зернового складу. Строк зберігання зерна може бути подовжений за додатковою згодою сторін (пп. 13.1.5 Договору).

У відповідності з пп. 23.1 Договору, у випадку втрати зерна (або його частини), переданого Поклажодавцем на зберігання, у том числі в результаті його конфіскації, незаконного привласнення третіми особами, Зерновий склад відшкодовує Поклажодавцеві збитки в розмірі вартості втраченого зерна. Вартість зерна для цілей цього договору визначається на вибір Поклажодавця - або виходячи з фактично втраченої на придбання зерна суми, або виходячи з розміру фактичних витрат Поклажодавця на придбання рівної кількості втраченого чи пошкодженого зерна протягом двох місяців після виявлення такої втрати або псування.

Підпунктом 23.3 Договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного повернення (на першу вимогу Поклажодавця) зерна Зерновий склад додатково виплачує Поклажодавцеві неустойку у вигляді штрафу у розмірі 20% від вартості несвоєчасно повернутого або неповернутого зерна. Вартість зерна визначається у відповідності з п. 23.1 Договору.

Строк зберігання зерна - до 01 травня 2011 року (п. 26 Договору).

Як вказує позивач, з 16.07.2010 р. по 24.09.2010 р. відповідачем прийнято від нього на зберігання зерно пшениці 3 класу в загальній кількості 3042,892 тонн, на підтвердження чого посилається на наданий до матеріалів справи перелік складських квитанцій (арк. справи 9).

Також, позивач відзначає, що згідно з переліком залізничних накладних, за якими здійснювалося відвантаження зерна з зернового складу (арк. справи 10), частину зерна в кількості 2920,9 тонн відвантажено зі складу, залишилося на зберіганні - 108,465 тонн (складські квитанції № 1034 від 21.09.2010 р., № 1084 від 24.09.2010 р., № 1089 від 24.09.2010 р.).

Посилаючись на ненадання відповідачем при відвантаженні зерна обґрунтованого акта-розрахунку зменшення або збільшення кількості зерна по вазі за рахунок зміни якості або природної втрати під час зберігання, позивач вважає що втрати від недовантаження зерна складають 13,527 тонн (за мінусом відвантаженого та залишеного на зберіганні згідно складських квитанцій). На думку позивача, вартість вказаної кількості втраченого зерна складає 22319,55 грн., виходячи з вартості однієї тонни згідно видаткових накладних.

За поясненнями позивача, незважаючи на направлену йому 04.10.2012 р. заяву про витребування (відвантаження) зерна, яка отримана відповідачем 10.10.2012 р., зерно на даний час не повернуто.

Вказуючи на акт-розрахунок № 72 від 20.10.2010р., згідно з яким у відповідача після відвантаження партії ячменю залишилося на зберіганні зерно ячменю 3 класу у кількості 7,262 тонн, позивач визначає вартість 7,262 тонни - 14524,00 грн. (вартість 1 тонни ячменю на день складання позовної заяви - 2000,00 грн. визначена згідно довідки ДП «Держзовнішінформ»).

Крім того, посилаючись на не відвантаження на його вимогу зерна, позивач, вважає наявними підстави для нарахування відповідачу додатково 20% штрафу у відповідності до п.23.3 Договору.

Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуляйпільський елеватор» 258 972,96 грн. заборгованості за втрачене зерно є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін (у судових засіданнях 21.01.2013 р. та 25.01.2013 р.), суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання зерна на збереження, а обов'язком відповідача - прийняття зерна на збереження та відвантаження його на вимогу позивача.

Згідно положень ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами пункту 4 статті 611 вказаного Кодексу унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Відповідно до частин 1, 2 статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Статтею 951 ЦК України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Як на підставу для стягнення з відповідача вартості втраченого зерна позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору, а саме, не відвантаження зерна на вимогу позивача та ненадання обґрунтованого акта-розрахунку при відвантаженні частини зерна в кількості 2920,9 тонн. При цьому, позивач вказує, що з його боку було вжито всіх необхідних заходів для належного виконання Договору.

Проте, дослідивши зміст укладеного сторонами Договору, а саме пункт 13.1.4, яким встановлено, що Поклажодавець зобов'язаний у погоджені із Зерновим складом строки надати транспортні засоби (залізничні вагони чи автотранспорт) для відвантаження зерна що підлягає поверненню, суд констатує, що позивач в розумінні ст.33 ГПК України не надав суду належних доказів щодо надання транспорту у погоджені з відповідачем строки.

До матеріалів справи позивачем надано заяву про витребування (відвантаження) зерна, за змістом якої поклажодавець вказує на подачу транспорту під навантаження зерна 15.10.2012 р.(арк. справи 25). Проте, докази подачі транспорту у ці строки відсутні.

Посилання позивача на надані у судовому засіданні заявку на відвантаження (ж/д) від 19.09.2012 р. та лист ТОВ «Агропромтранс» від 26.09.2012 р. про неможливість здійснити перевезення суд до уваги не приймає, оскільки вказані в них дати не співпадають з визначеним у заявці строком.

Слід враховувати умови п. 8.1.6 Договору, яким на Зерновий склад покладено обов'язок не здійснювати відвантаження, передачу, відчуження у будь-який спосіб переданого Поклажодавцем зерна третім сторонам без письмової на те згоди Поклажодавця.

Таким чином, підстави вважати, що відповідач порушив договірні зобов'язання, у суду, наразі, відсутні.

Також, суд вважає необхідним звернути увагу, що витребуваний судом розрахунок заявленої до стягнення суми позивачем так і не надано.

Вказуючи на нарахування 22319,55 грн. вартості 13,527 тонн (втрати від недовантаження) та 14524,00 грн. вартості 7,262 тонн (залишилося на зберіганні), що складає разом 36843,55 грн., позивач зазначає про суму заборгованості в розмірі 215810,80 грн., не вказуючи звідки витікає така сума.

Суд в даному випадку виходить з приписів частини 2 ст. 124 Конституції України та частини 3 ст. 1 Закону України «Про судоустрій», якими передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 2, ч. 3 ст. 3, ч. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій» суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законами засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, у тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, при розгляді справи суду необхідно встановити, чи є вибраний позивачем спосіб захисту права належним у розумінні ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, з'ясувати характер і суть спірних правовідносин, права і обов'язки сторін та, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет і підстава. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Водночас, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Отже, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, а також встановлені судом обставини, а саме відсутність порушення умов договору з боку відповідача щодо відвантаження зерна на вимогу поклажодавця свідчать про те, що даний позов, а саме про стягнення вартості за втрачене зерно, заявлено ТОВ «АТ Каргілл» передчасно.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкції повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

З аналізу норм чинного законодавства слідує, що безумовною умовою застосування штрафних санкції є наявність порушення зобов'язань.

В той же час, суду не надані докази порушення відповідачем зобов'язань щодо належного виконання умов договору, тобто підстав для нарахування додаткових санкцій у вигляді штрафу у позивача не виникло.

Таким чином, доводи позивача спростовуються вищевикладеними обставинами.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на наступному: стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства, з-поміж інших, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Така ж норма-принцип міститься й у ст. 7 Закону України «Про судоустрій України», в якій зазначається, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності в матеріальному аспекті повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників судового процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи досліджені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві підстав та наданих суду доказів, позовні вимоги не є обґрунтованими, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуляйпільський елеватор» (смт. Залізничне Гуляйпільського району Запорізької області) відмовити повністю.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 13.02.2013 року.