Постанова № 29403991, 19.02.2013, Чернігівський окружний адміністративний суд

Справа № 825/335/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2013 р. м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Магр-Авто» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Магр-Авто» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові ДПС) і просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 27.12.2012 № 0006332320. Свої вимоги позивач мотивує тим, що прийняте ДПІ у м. Чернігові ДПС податкове повідомлення-рішення яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 50 000,00 грн. є протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем надані всі первинні документи, згідно з якими отримані від контрагента - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) товари (роботи, послуги) пов'язані та були використані в межах господарської діяльності, а тому позивач мав право на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту. Крім того, угоди між позивачем та контрагентом - ФОП ОСОБА_1 як на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення так і на момент звернення до суду в установленому порядку недійсними не визнані, а тому відсутні будь-які підстави для зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми ПДВ та як наслідок оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав просив в їх задоволенні відмовити та зазначив, що ДПІ у м. Чернігові ДПС проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо декларування в податковій звітності з ПДВ у складі податкового кредиту операцій за вересень 2012 року по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_1 та податку на прибуток за відповідні періоди з вищевказаним контрагентом. За результатами складено акт перевірки та встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України), в результаті чого зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2012 року на загальну суму 50 000,00 грн. В ході перевірки був використаний акт Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (далі - Чернігівська МДПІ) від 10.12.2012 № 174/17-2448112057 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковій декларації з ПДВ за вересень 2012 року. В ході проведення вищезазначеної перевірки встановлені порушення ч.3 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1 при придбанні та продажу товарів (послуг). Також, перевіркою встановлено відсутність у ФОП ОСОБА_1 об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям протягом вересня 2012 року, в розумінні п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 ПК України, що призвело до неправомірного декларування податкових зобов'язань з ПДВ за вересень 2012 року у сумі 120 027,00 грн. та податкового кредиту з ПДВ за вересень 2012 року у сумі 113 277,00 грн. Таким чином, позивачем до податкового кредиту за вересень 2012 року включено суму ПДВ у розмірі 50 000,00 грн. по контрагенту ФОП ОСОБА_1, що не підтверджено актом від 10.12.2012 № 174/17-2448112057 з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковій декларації з ПДВ за вересень 2012 року, в зв'язку з чим перевіркою не встановлюється реальність факту здійснення операцій позивачем з отримання послуг від ФОП ОСОБА_1 та порушено п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України, а тому документи отримані від ФОП ОСОБА_1 не відповідають вимогам ст.198 ПК України. Перевіркою повноти нарахування ПДВ за перевіряємий період встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту ряд. 19 Декларації за вересень 2012 року на загальну суму ПДВ 50 000,00 грн., відповідно до порушень викладених в п.3 акту перевірки, а тому податкове повідомлення-рішення є правомірним та таким, що скасуванню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 06.12.2012 № 3690 (а.с.96), згідно з п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.82 ПК України та відповідно до наказу від 06.12.2012 № 3774 (а.с.95) проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо декларування в податковій звітності з ПДВ у складі податкового кредиту операцій за вересень 2012 року по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_1 та податку на прибуток за відповідні періоди з вищевказаним контрагентом, за результатами якої складено акт від 12.12.2012 № 2689/22/36655156 (далі - акт перевірки) (а.с.8-17).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.3 ст.200 ПК України, в результаті чого зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2012 року на загальну суму ПДВ 50 000,00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у м. Чернігові ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 0006332320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 50 000,00 грн. (а.с.18).

Позивач 14.09.2009 зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 582321 (а.с.19), взятий на податковий облік в ДПІ у м. Чернігові ДПС, як платник податків - 15.09.2009, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 16.09.2009 № 900/10/29-017 (а.с.35) та з 28.09.2009 є платником ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом № 100246871 (а.с.36).

Згідно довідки АА № 040173 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД є: 50.10.2 роздрібна торгівля автомобілями; 50.20.0 технічне обслуговування та ремонт автомобілів; 50.30.2 роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям; 74.30.0 технічні випробування та дослідження; 50.10.3 посередництво в торгівлі автомобілями (а.с.20).

Судом встановлено, що 28.08.2012 між позивачем (Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) укладено договір № 1/08 підряду з асфальтування території, відповідно до якого Виконавець в межах договірної ціни виконує на свій ризик всі передбачені робочим проектом роботи з асфальтування території на об'єкті, здає в обумовлений в п.2.1 термін виконані роботи Замовнику та усуває протягом гарантійного терміну експлуатації об'єкту недороботки, які обумовлені неякісним виконанням робіт або застосуванням неякісних матеріалів та виробів. Договір підписано сторонами та скріплено печатками. Відповідно до п.2.1.3 Договору Виконавець зобов'язаний забезпечити комплекс робіт з асфальтування: будівельними матеріалами та виробами, узгодити з Замовником технічні характеристики, якість, ціну матеріалів, виробів, конструкцій (а.с.50).

Виконання договору підтверджується рахунками-фактури № СФ-0000008 від 25.09.2012 на суму з ПДВ 100 000,00 грн., № СФ-0000007 від 18.09.2012 на суму з ПДВ 100 000,00 грн., № СФ-0000006 від 09.09.2012 на суму з ПДВ 100 000,00 грн., СФ-000009 від 03.10.2012 на суму з ПДВ 80 500,00 грн., актами приймання виконаних будівельних робіт за вересень-жовтень 2012 року, довідками про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) за вересень-жовтень 2012 року, податковими накладними від 06.09.2012 № 1 на суму з ПДВ 59 860,00 грн., від 10.09.2012 № 2 на суму з ПДВ 40 140,00 грн., від 19.09.2012 № 3 на суму з ПДВ 100 000,00 грн., від 26.09.2012 № 5 на суму з ПДВ 100 000,00 грн., реєстром виданих та отриманих податкових накладних, а оплата підтверджується платіжними дорученнями № 1323 від 10.09.2012 на суму 100 000,00 грн., № 1354 від 19.09.2012 на суму 100 000,00 грн., № 1361 від 26.09.2012 на суму 100 000,00 грн., № 1379 від 04.10.2012 на суму 50 000,00 грн. та № 1384 від 08.10.2012 на суму 25 300,00 грн. (а.с.54-86).

Позивачем включено суми ПДВ в податкові зобов'язання, що підтверджується розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5), яка прийнята податковою інспекцією, що підтверджується квитанцією № 2 (а.с.48-49).

З акту перевірки вбачається, що за перевіряємий період позивачем задекларовано суму ПДВ яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет (від'ємне значення) в сумі 320 887,00 грн.

Підставою для висновків ДПІ у м. Чернігові ДПС про порушення позивачем норм ПК України є акт Чернігівської МДПІ від 10.12.2012 № 174/17-2448112057 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковій декларації з ПДВ за вересень 2012 року, яким встановлено ознаки нікчемності правочинів (а.с.98-106).

Необхідно зазначити, що згідно ч. 2. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентом не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне . відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При цьому суд, зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування ПДВ тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частино 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки послуги надані, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Крім того, посилання ДПІ у м. Чернігові ДПС в акті перевірки на ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни в структурі активів та зобов'язань сторони.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

При цьому вказаним пунктом наданий виключний перелік підстав коли та чи інша операція не вважається постачанням товарів: не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну

території України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому

числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням

та/або ввезення таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі

таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів

спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі

отримані послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами

оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг.

У відповідності до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України).

Відповідно до п. 201.1, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення операції з метою досягнення господарської мети.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених (у повній відповідності з вимогами ПК України) податкових накладних, виданих останньому постачальником.

Отже, суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту, при наявності податкової накладної, що належним чином оформлена.

Таким чином, відсутні будь-які підстави для виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни, та як наслідок не прийняття до уваги первинних документів та податкових накладних вказаного контрагента та виключення сум ПДВ за ними зі складу податкового кредиту.

Крім того, посилання ДПІ у м. Чернігові ДПС на акт Чернігівської МДПІ щодо контрагента позивача, а саме: від 10.12.2012 № 174/17-2448112057 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковій декларації з ПДВ за вересень 2012 року (а.с.98-106) не береться судом до уваги, оскільки правочини здійснені між позивачем та контрагентом в передбаченому законом порядку нікчемними не визнані.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору між позивачем та ФОП ОСОБА_1, останній був зареєстрований у встановленому законом порядку (а.с.51-53).

Також, необхідно зазначити, що по-перше, відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Згідно рішення Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам ДПІ у м. Чернігові ДПС, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 0006332320.

Відповідно до ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 27.12.2012 № 0006332320, яким Приватному підприємству «Магр-Авто» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 50 000,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Магр-Авто» (код 36655156) судовий збір в розмірі 500 (п'ятсот) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Тихоненко